Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Воліка І.М.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інтер-Вінмакс"

на рішення господарського суду Луганської області

від 19.06.2009 року

та на постанову Луганського апеляційного

господарського суду від 18.08.2009 року

у справі № 8/117

господарського суду Луганської області

за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності –

фізичної особи Бровкіної Світлани

Олексіївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інтер-Вінмакс"

про стягнення 25 728 грн.

за участю представників:

позивача – Бровкіної С.О.

відповідача – Горбунової А.Л.

В травні 2009 року Суб"єкт підприємницької діяльності –фізична особа Бровкіна Світлана Олексіївна звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Вінмакс" про стягнення 15 000 грн. збитків, 10 728 грн. пені та судових витрат.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.06.2009 (суддя Середа А.П.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 18.08.2009 року (судді: Лазненко Л.Л., Бородіна Л.І., Перлов Д.Ю.), позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 15000 грн. збитків, 10 728 грн. пені та судові витрати.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Вінмакс" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 листопада 2008 року між сторонами укладено договір № 71/1 про надання рекламних послуг, за яким виконавець (відповідач) протягом 30 днів з моменту підписання договору зобов’язався надати позивачу (замовнику) рекламні послуги, перелік яких визначено в додатку до договору.

Загальна сума вартості робіт (послуг) –22 350 грн.

Пунктом 2.1 договору передбачений порядок розрахунків –попередня оплата 70%.

18 листопада 2008 року позивач здійснив передплату відповідачу грошових коштів у розмірі 15 000 грн.

Проте, відповідач не виконав у визначені договором строки обумовлених робіт, а тому позивач 23.03.2009 року звернувся до відповідача з листом, в якому повідомив про втрату інтересу до виконання цих зобов"язань та запропонував відшкодувати збитки в сумі 15 000 грн.

В пункті 5.4. договору сторони домовились про те, що за порушення строків виконання робіт виконавець сплачує пеню в розмірі 0,5% від їх вартості, за кожний день прострочки.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов"язань, в зв"язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача збитки та пеню за прострочення виконання.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що відповідач не виконав покладені на нього договором зобов"язання, внаслідок чого ним порушено вимоги ст.ст. 525, 526, 612 ЦК України.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги Суб"єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Бровкіної Світлани Олексіївни про захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів є обгрунтованими, оскільки відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача щодо невиконання умов вищевказаного договору.

Матеріали справи свідчать по те, що суди в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно застосували норми процесуального та матеріального права і, як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) із змінами і доповненнями.

Доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

З огляду на приписи статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Вінмакс" залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 18.08.2009 року у справі № 8/117 залишити без змін.