8/115 Про стягнення боргу за спожитий природний газ - 25.11.2009 Прийняття

У травні 2009 року Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" в особі філії Управління "Антрацитміжрайгаз" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітітель" про стягнення 15 786,35 грн. заборгованості та судових витрат.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.06.2009 року (суддя Середа А.П.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 17.08.2009 року (судді: Перлов Д.Ю., Лазненко Л.Л., Медуниця О.Є.), позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 8 245 грн. основного боргу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітітель" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані, в обґрунтування вимог і заперечень, докази сторін.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 25 грудня 2007 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір № 16П-55Пр на постачання природного газу, за яким постачальник зобов’язався продати покупцю у січні 2008 року природний газ у обсязі 13 тис. куб. метрів, а покупець - прийняти та оплатити його вартість.

Кількість газу, поставленого покупцю, встановлюється сторонами в щомісячних актах приймання-передачі газу, які складають уповноважені представники сторін до 3-го числа місяця, наступного за звітним (п.п.3.1, 3.3 договору).

Вартість до сплати за 1 000 кубічних метрів природного газу для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання складає 1 046,28 грн., з ПДВ (п. 5.1 договору).

Ціна на газ, вказана у п.5.1 цього договору, визначена станом на день його підписання і змінюється за рішенням компетентних державних органів України, наказами НАК "Нафтогаз України". Сторони домовились, що у випадку зміни ціни чи порядку розрахунків за газ нові ціни чи порядок розрахунків є обов’язковими для сторін за договором та оформлюються відповідною додатковою угодою (п. 5.3 договору).

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 5 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє в частині поставки газу з 01 січня 2008 року по 01 лютого 2008 року, а в частині розрахунків за газ –до повного їх здійснення (п.11.1 договору).

15 листопада 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 11, за якою вони домовились, що вартість 1 000 куб. м. газу в період з 15.11.2008 року по 31.12.2008 року складає 1 892,2320 грн. з ПДВ.

25 грудня 2008 року сторони уклали додаткову угоду № 12 до договору, яка набирає чинності з 31 грудня 2008 року і діє в частині постачання газу до 31 січня 2009 року, а в частині розрахунків за газ –до їх повного здійснення. У цій угоді сторони домовилися про наступне:

- п. 5.3 основного договору викласти у наступній редакції: "У випадку зміни ціни та порядку розрахунків за газ, нова ціна приймається покупцем без оформлення додаткової угоди, а зміни порядку розрахунків за газ оформлюються відповідною додатковою угодою, це є обов’язковим для сторін за договором";

- п. 11.1 викласти у наступній редакції: "договір набирає чинності з моменту підписання і діє в частині поставки газу з 1 січня 2008 року і діє в частині постачання газу до 31 січня 2009 року, а в частині розрахунків за газ –до їх повного здійснення".

Проте, у додатковій угоді № 12 від 25.12.2008 року сторони домовились, що у випадку зміни ціни та порядку розрахунків за газ, нова ціна приймається покупцем без оформлення додаткової угоди, а зміни порядку розрахунків за газ оформлюються відповідною додатковою угодою.

Позивачем протягом січня 2008 року –січня 2009 року поставлявся відповідачу природний газ, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків станом на 14.05.2009 року та на 25.05.2009 року.

Розбіжність у сумі вартості поставленого природного газу складає 7 628,89 грн.

Спір між сторонами виник у зв"язку з заборгованістю відповідача за поставлений природний газ та спору щодо ціни поставленого у січні 2009 року природного газу.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що згідно акту приймання-передачі природного газу, складеного станом на 31.01.2009 року, відповідач отримав від позивача у січні 2009 року 8 754 куб. метрів природного газу.

З огляду на те, що відповідач не сплатив вартість товару за належною ціною, позивач правомірно скористався наданим йому частиною 3 статті 692 ЦК України правом вимагати оплати його вартості та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що за своєю правовою природою укладений між ними договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма Цивільного кодексу України (435-15) кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Статтею 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з приписів вказаних норм та зНачало формы

огляду на встановлення місцевим і апеляційним господарськими судами факту порушення відповідачем договірних зобов"язань внаслідок неповної оплати заборгованості у строки, встановлені договором, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарського суду Луганської області та Луганського апеляційного господарського суду про задоволення позову і стягнення заявленого розміру грошових коштів.

Доводи касаційної скарги щодо невірного розрахунку заборгованості відповідача за отриманий природний газ не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки апеляційним судом вказані доводи перевірені, надано їм оцінку та відхилено з наведенням правового обґрунтування.

Згідно статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, в зв’язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України, -