Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2008 року порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Ферум-М"(далі –боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Системс"(далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", як відсутнього боржника.

Постановою суду від 16.10.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Крупку Б.Г., зобов’язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, надати суду звіт та ліквідаційний баланс до 16.10.2009 року.

Ухвалою суду від 24.12.2008 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, припинено провадження по справі.

Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва не погодившись із зазначеною ухвалою, звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просила скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2008 та передати справу № 24/395-б на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2009 року касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задоволено частково, ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2008 у справі № 24/395-б скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. При цьому касаційний суд зазначав про необхідність при новому розгляді справи дослідити підставність порушення провадження у справі та введення ліквідаційної процедури відповідно до статті 52 Закону, як відсутнього боржника, та про неможливість завершення розгляду справи про банкрутство затвердженням ліквідаційного балансу та припиненням провадження у справі, якщо сама ліквідаційна процедура за статтею 52 Закону була введена необґрунтовано.

Ухвалою суду від 26.05.2009 року справу прийнято до провадження суддею Копитовою О.С. та Ухвалою суду від 16.06.2009 року затверджено ліквідаційний баланс станом на 11.03.2009 року, ліквідовано ТОВ "Ферум-М", провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою та постановою суду, прокуратура міста Києва в інтересах держави в особі ДПІ у Печерському районі міста Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просила скасувати ухвалу та постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 4-1, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України переглянувши у касаційному порядку ухвалу та постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про задоволення касаційного подання, виходячи з такого.

Згідно статті 11112 ГПК України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи .

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків .

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону) в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Процедура банкрутства передбачена статтею 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (частина 1 статті 23 Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу .

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів), подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених нім дій в ході ліквідаційної процедури.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, при новому розгляді справи про банкрутство суд має по новому дослідити повноту дій ліквідатора на стадії ліквідаційної процедури, а ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора мають бути подані ліквідатором за наслідком усіх його дій в ході такої процедури станом на день завершення ліквідаційної процедури та призначення справи в підсумкове судове засідання при новому розгляді справи.

Як вбачається з матеріалів справи, після скасування ухвали господарського суду міста Києва від 24.12.2008 року Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2009 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції на стадії ліквідаційної процедури (том 1 а.с. 158-162).

Ухвалою суду від 26.05.2009 року справу прийнято до провадження суддею Копитовою О.С., зобов'язано ліквідатора до 16.06.2009 року надати суду звіт та ліквідаційний баланс станом на день слухання справи та ряд інших документів на обґрунтування вчинення належних дій в ході ліквідаційної процедури (пункт 10 Ухвали, том 2, а.с. 2) .

Матеріалами справи підтверджується, що ліквідатором боржника не виконано вимог ухвали суду від 16.06.2009року щодо подання звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу станом на день слухання справи.

Разом з тим, Ухвалою суду від 16.06.2009 року затверджено ліквідаційний баланс станом на 11.03.2009 року, ліквідовано ТОВ "Ферум-М", провадження у справі припинено.

З матеріалів справи вбачається відсутність звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу станом на 11.03.2009року, а наявний в матеріалах справи ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора станом на 15.12.2008року не підтверджують обставин належного проведення ліквідаційної процедури, оскільки висновки про затвердження такого звіту та ліквідаційного балансу скасовані Постановою ВГСУ від 11.03.2009року .

Відтак, висновок суду першої інстанції при новому розгляді справи про затвердження звіту та ліквідаційного балансу боржника є необґрунтованими та прийнятими з порушенням законодавства про банкрутство.

Також судом першої інстанції не виконано вказівок касаційного суду на предмет дослідження законності введення ліквідаційної процедури щодо боржника в порядку статті 52 Закону, як такого, що відсутній за адресою місцезнаходження та не дано оцінки належності доказам відсутності боржника за адресою місцезнаходження на момент порушення провадження у справі про банкрутство, як на підставу порушення провадження у справі відповідно до заяви ініціюючого кредитора.

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців"передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців"передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін . Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Зазначений Закон (755-15) також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обґрунтовуючи відсутність боржника за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор надав до матеріалів справи акт державного виконавця (т.1 а.с.16) про відсутність боржника за місцезнаходженням за адресою: м. Київ, вул. А. Богомольця, 6. Разом з тим, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію №260850, довідки Головного міжрегіонального управління статистики в м. Києві №2841/07 від 27.12.2007 року, витягу з ЄДРПОУ №2418367 від 14.10.2008 року (т.1 а.с.27-28, 37-39) адреса місцезнаходження боржника на момент порушення провадження у справі є м. Київ, вул. А. Богомольця, 6 .

Зважаючи на викладене, з посиланням на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", суд при порушенні справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427).

Відповідно до статті 111-12 вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Колегія суддів зазначає про неповноту виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2009 року на предмет дослідження судом обґрунтованості порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника (том 1, а.с. 158-162) та порушення законодавства про банкрутство при новому розгляді справи на стадії завершення ліквідаційної процедури .

З огляду на зазначене, касаційна інстанція зазначає про обґрунтованість касаційного подання прокуратури міста Києва на предмет скасування постанови суду про визнання боржника банкрутом, як такого, що відсутній за адресою місцезнаходження на момент порушення справи про банкрутство та ухвали суду про затвердження ліквідаційного балансу. Оскаржувані судові акти слід скасувати, справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та прийняти судовий акт за наслідками порушення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 52 Закону з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

1. Касаційне подання прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі ДПІ у Печерському районі міста Києва задовольнити.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 16.10.2008 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 16.06.2009 року скасувати, справу № 24/395-б передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.