5020-4/291-2/474 Про визнання недійсним договір, щодо передачі прав на знаки для товарів і послуг - 07.04.2009 Прийняття

розглянув касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, м. Севастополь (далі –відділення Фонду)

на рішення господарського суду міста Севастополя від 02.12.2008

зі справи № 5020-4/291-2/474

за позовом відділення Фонду

до товариства з обмеженою відповідальністю "Інкерманський завод марочних вин", м. Севастополь (далі –ТОВ "Інкерманський завод марочних вин")

про визнання договорів недійсними.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

відділення Фонду –не з'яв.,

ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" –Романенка Б.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Відділення Фонду звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Заводу про визнання недійсними укладених державним підприємством "Інкерманський завод марочних вин" (далі – ДП "Інкерманський завод марочних вин") і ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" договорів від 20.01.2004 № 2 і від 23.01.2004 № 4 про передачу прав на знаки для товарів і послуг.

Рішенням названого господарського суду від 02.12.2008 (суддя Шевчук Н.Г.) у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення з посиланням, зокрема, на приписи Положення про порядок відчуження основних коштів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 03.07.1999 № 1477 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19.08.1999 за № 573/3866 (z0573-99) , мотивовано тим, що торговельні марки є нематеріальними активами підприємства; нематеріальні активи ж не відносяться до основних коштів (фондів) підприємства, а тому їх можна було відчужувати без попередньої згоди органу, до сфери управління якого входило ДП "Інкерманський завод марочних вин".

Відділення Фонду звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду зі справи скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, зокрема, про те, що господарським судом першої інстанції:

не враховано, що згідно з приписами Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (3689-12) укладення договорів про передачу прав на знаки для товарів і послуг повинно було здійснюватися сторонами з дозволу відділення Фонду, оскільки така передача призвела до зміни складу цілісного майнового комплексу ДП "Інкерманський завод марочних вин", про що не було відомо відділенню Фонду;

до ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" повинно було перейти лише право користування об’єктами інтелектуальної власності (а не право власності на них), про що мав бути укладений ліцензійний договір.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" заперечує проти доводів, викладених позивачем у скарзі, та просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених господарським судом першої інстанції фактичних обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Господарським судом міста Севастополя у справі встановлено, що:

- 03.06.2003 до Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Севастополю, правонаступником якого є відділення Фонду, надійшла заява ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" про передачу в оренду цілісного майнового комплексу ДП "Інкерманський завод марочних вин";

- 25.06.2004 відділенням Фонду (орендодавець) і ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" укладено договір оренди № 175 цілісного майнового комплексу ДП "Інкерманський завод марочних вин", згідно з умовами якого:

орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДП "Інкерманський завод марочних вин" (орендоване майно), склад і вартість якого визначаються відповідно до акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу орендованого майна, складених станом на 30.11.2003; при цьому вартість майна становить 12 731, 50 тисячі грн. (пункт 1.1 договору);

орендар виступає правонаступником усіх прав і обов’язків ДП "Інкерманський завод марочних вин" відповідно до договору оренди та передавального балансу орендованого майна, складеного станом на 30.11.2003 (пункт 1.4 договору);

- згідно із затвердженим 27.01.2004 актом оцінки цілісного майнового комплексу ДП "Інкерманський завод марочних вин" та зведеною інвентаризаційною відомостю вартість нематеріальних активів станом на 30.11.2003 склала 40 658, 89 грн. і була включена до вартості майна, що надається в оренду;

- наказом Міністерства аграрної політики України від 15.12.2004 № 460 "Про припинення юридичної особи ДП "Інкерманський завод марочних вин" у м. Севастополі" припинено діяльність названого державного підприємства шляхом його реорганізації через приєднання до ТОВ "Інкерманський завод марочних вин"; останнє визнано правонаступником прав і обов’язків ДП "Інкерманський завод марочних вин";

- зміна власника на зазначені торговельні марки відбулася на підставі укладених ДП "Інкерманський завод марочних вин" та ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" договорів від 20.01.2004 № 2 і від 23.01.2004 № 4 про передачу прав на знаки для товарів і послуг, які, у свою чергу, були укладені на підставі підписаного тими ж сторонами договору уступки знаків від 06.04.2003 № 1-у;

- рішеннями Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 16.08.2004 і 20.10.2004 зафіксовано передачу від ДП "Інкерманський завод марочних вин" до ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 11482, 22421, 22422, 22423, 22424, 22425, 34293, 365107.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність підстав для визнання недійсними договорів від 20.01.2004 № 2 і від 23.01.2004 № 4 про передачу прав на знаки для товарів і послуг.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

Відповідно до частин першої і другої статті 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 494 ЦК України передбачено, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Частиною другою статті 495 ЦК України визначено, що майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з моменту надходження до орендодавця заяви та проекту договору оренди цілісного майнового комплексу щодо відповідного підприємства, його структурного підрозділу припиняється чинність пунктів 3, 5, 6 статті 10, пунктів 1, 3 статті 12, пункту 2 статті 24, пункту 3 статті 25 Закону України "Про підприємства в Україні" в частині купівлі, продажу, передачі, обміну, надання безоплатно, списання майна, а також у частині придбання цінних паперів, одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень за останніх три роки у порівнянних цінах. Якщо зазначені дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, вони здійснюються з дозволу відповідного орендодавця.

У вирішенні даного спору місцевий господарський суд, обмежившись вирішенням питання про те, чи відносяться нематеріальні активи (у тому числі права на торговельні марки) до основних коштів (фондів) підприємства, не дав оцінки дотримання сторонами в момент укладення договорів від 20.01.2004 № 2 і від 23.01.2004 № 4 приписів законодавства, якими, зокрема, обґрунтовано позицію позивача зі справи.

Крім того, як зазначено в судовому рішенні за справи, договори від 20.01.2004 № 2 і від 23.01.2004 № 4 про передачу прав на знаки для товарів і послуг були укладені на підставі підписаного тими ж сторонами попереднього договору уступки знаків від 06.04.2003 № 1-у.

У статті 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Отже, у розгляді справи господарський суд міста Севастополя не з'ясував, чи відповідає договір уступки знаків від 06.04.2003 № 1-у вимогам статті 635 ЦК України і чи дійсно він є попереднім стосовно договорів від 20.01.2004 № 2 і від 23.01.2004 № 4.

Таким чином, господарський суд першої інстанції, не з’ясувавши наведених питань, припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати належну правову оцінку всім доказам та доводам сторін і вирішити спір відповідно до вимог закону.