Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищак І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Спільного українсько-германсько-британського підприємства "Олвис" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р.

у справі №2-2/92-2004 господарського суду АР Крим

за позовом Спільного українсько-германсько-британського підприємства "Олвис"

до відповідача Закритого акціонерного товариства

"Бахчисарайський виноробний завод"

треті особи Відкрите акціонерне товариство

"Об’єднаний комерційний банк",

Закрите акціонерне товариство

"Комерційний банк "ПриватБанк"

про стягнення 627 124,71грн.

та за

зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства

"Бахчисарайський виноробний завод"

до Спільного українсько-германсько-британського підприємства "Олвис"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

СП "Олвис" – не з’явилися;

ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" – Отійчук О.А.

ВАТ "Об’єднаний комерційний банк" – не з’явилися;

ЗАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" – не з’явилися;

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.04.2004р.:

- первісний позов СП "Олвис" задоволено та постановлено стягнути з відповідача –ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" на користь позивача 385 866,79грн. основної заборгованості, 17 961,65грн. збитків від інфляції, 5344,64грн. процентів; в іншій частині позову відмовлено;

- у задоволенні зустрічного позову ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" про визнання недійсним договору цесії від 24.10.2003р. №20/1 відмовлено (т.2 а.с.20-25).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.06.2004р. рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.04.2004р.:

- скасовано в частині п.4 резолютивної частини щодо відмови у задоволенні зустрічного позову;

- зустрічні позовні вимоги задоволені частково та визнано частково недійсним договір цесії від 24.10.203р. №20/1, укладений між Корпорацією "Тролайнінг Україна" та СП "Олвис", в частині передачі кредиторської заборгованості у розмірі 115 000грн. за договорами безвідсоткової фінансової допомоги від 08.07.2002р. №12, 05.02.2003р. №03;

- в іншій частині вказане рішення залишено без змін (т.2 а.с.82-84).

25.06.2004р. на виконання рішення суду першої інстанції 25.06.2004р. в частині стягнення з ВАТ "Бахчисарайський виноробний завод" 385 866,79грн. основної заборгованості, 17 961,55грн. збитків від інфляції, 5 344,64грн. процентів, 1109,18грн. державного мита, 76,99грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу видано наказ (т.2 а.с.87).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.03.2005р. виконання рішення суду у даній справі відстрочено до 01.11.2005р. (т.3 а.с.23-24).

25.05.2009р. СП "Олвис" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з заявою про поновлення строку пред’явлення до виконання наказу, виданого на виконання рішення у даній справі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на те, що встановлений строк ним пропущено, у зв’язку з тим. що:

- між ним та відповідачем у справі укладено договір від 07.07.2006р., відповідно до якого сторони домовились про заміну зобов’язань та передбачили обов’язок СП "Олвис" відізвати виконавчий документ, що ним виконано;

- зазначений договір визнано недійсним судом, у зв’язку з чим він не є підставою про виникнення у сторін певних зобов’язань;

- з моменту повернення наказу –17.07.2006р. не сплив трьохрічний строк пред’явлення його до виконання (т.3 а.с.27).

Відповідач у справі – ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" у відзиві на заяву позивача, вважає її доводи безпідставними та просить у її задоволенні відмовити. При цьому, відповідач вказує на те, що позивач відмовився від виконання, про що подав відповідну заяву до органу ДВС, який прийняв 17.07.2006р. постанову про повернення виконавчого документа без виконання, у зв’язку з чим позивач не має право повторно пред’являти такий наказ до виконання (т.3 а.с.53).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009р. строк пред’явлення до виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.06.2004р. відновлено (т.3 а.с.65-67).

Задовольняючи заяву позивача про відновлення пропущеного строку, суд першої інстанції виходив з того, що причини пропущення такого строку є поважними, оскільки:

- відкликання позивачем виконавчого документа здійснено на виконання зобов’язань за договором від 07.07.2006р.;

- пред’явлення наказу унеможливлювалось умовами договору, укладеного сторонами;

- договір від 17.07.2006р. визнано недійсним вже після закінчення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. ухвала господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009р. скасована, а у задоволенні заяви СП "Олвис" про поновлення строку для пред’явлення до виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.06.2004р. відмовлено (т.3 а.с.84-88).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні відповідної заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що повернення наказу з підстав, встановлених п.1 ч.1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", взагалі позбавляє стягувача повторно пред’явити його до виконання.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, СП "Олвис" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2009р.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права (т.3 а.с.92-93).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 119 ГПК України, у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено; за результатами розгляду заяви про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку.

Під час розгляду заяви позивача про відновлення строку для пред’явлення наказу до виконання та перегляді ухвали суду в апеляційному порядку, судами встановлені наступні обставини.

Виданий позивачу наказ на виконання рішення у даній справі пред’явлено до виконання до Відділу державної виконавчої служби Бахчисарайського районного управління юстиції, який відкрив виконавче провадження по виконанню такого наказу постановою від 13.08.2004р.

В силу п."а" ч.1 ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження", строк пред’явлення виконавчого документа до виконання переривається пред’явленням виконавчого документа до виконання. При цьому, згідно ч.2 вказаної норми, після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється; час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Отже, з 13.08.2004р. строк пред’явлення наказу перервався.

До виконання вказаного наказу, позивач –стягувач звернувся з заявою про повернення такого виконавчого документа.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим від 17.07.2006р. наказ від 25.06.2004р. повернутий стягувачу –позивачу у справі. При цьому, позивачу роз’яснено, що повернення виконавчого документа за його заявою позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ.

Так, в силу ч.2 ст. 111 Закону України "Про виконавче провадження", стягувач має право на відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 Закону, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не проводилось або було проведено частково, повертається стягувачеві за його письмовою заявою.

Повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягувача є підставою для закінчення виконавчого провадження в силу ст.37 Закону.

При цьому, згідно ч.5 ст.40 Закону, повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пп. 2 - 6 ч.1 цієї статті, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених ст.21 Закону. Отже, повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч. 1 ст.40 Закону, перешкоджає повторному пред’явленню такого документа до виконання, що не взято до уваги судом першої інстанції.

постанова від 17.07.2006р. про повернення виконавчого документа є чинною і не була скасована в установленому порядку.

Таким чином, виданий на виконання рішення у даній справі наказ, як правильно дійшла висновку апеляційна інстанція, взагалі не може бути пред’явлений до виконання.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції та відмовив у задоволенні заяви позивача про відновлення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання, з’ясувавши, що відповідний виконавчий документ, який повернуто на вимогу стягувача, не підлягає повторному пред’явленню.

Посилання позивача на те, що відповідна заява про повернення виконавчого документа подана ним на виконання умов договору від 07.06.2006р., який у подальшому визнаний недійсним, укладено між ним, відповідачем у справі та Корпорацією "Тролайнінг Україна", що передбачає його обов’язок відізвати виконавчі документи, у т.ч. наказ, виданий на виконання рішення у даній справі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не впливають на можливість повторної подачі виконавчого документу, який повернутий на вимогу стягувача.

Так, п.1 ч.1 ст.40 Закону, не встановлює необхідною умовою повернення виконавчого документа стягувачу на його вимогу наявність договору між сторонами виконавчого провадження про це.

Отже, наявність чи відсутність відповідного договору між сторонами виконавчого провадження не впливає на прийняття або не прийняття органом ДВС відповідної заяви стягувача про повернення виконавчого документа, тобто навіть у разі відсутності відповідного договору, відповідна заява була б прийнята органом ДВС та виконавчий документ повернутий стягувачу, враховуючи його заяву.

Слід зазначити, що сторони не були позбавлені права укласти мирову угоду у виконавчому провадженні у встановленому порядку, що передбачено ст. 121 ГПК України, ч.3 ст. 111 Закону України "Про виконавче провадження", а наслідки такої дії - ст. 37 Закону.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. у справі №2-2/92-2004 господарського суду АР Крим залишити без змін, а касаційну скаргу Спільного українсько-германсько-британського підприємства "Олвис" –без задоволення.