Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ковтун С.А.) від 19.02.2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Пашкіна С.А., судді –Синиця О.Ф., Кропивна Л.В.) від 26.08.2009 року, у справі № 15/941 позов задоволено частково; стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" 170 940,93 грн. боргу, 1 709,41 грн. державного мита, 113,46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 9 024 грн. витрат на проведення судово-економічної експертизи; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: норм Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , Постанови Кабінету Міністрів України №532 від 12.04.2002 року (532-2002-п) , ст. 43, п.5 ст. 54 ГПК України.

У запереченні на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором, яка складається з витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву. Позов вмотивовано тим, що всупереч умов договору відповідач не підписував кошториси витрат та не надавав заперечення до них, однак, при цьому, не відшкодував фактично понесені позивачем витрати на зберігання матеріальних цінностей. Внаслідок порушення договірних зобов’язань відповідач заборгував позивачу за період 2004-2006 роки 177 776,2грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів стосовно часткового задоволення позовних вимог.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.07.2001 року між Державним підприємством "Запорізький електровозоремонтний завод" (зберігач), правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Запорізький електровозоремонтний завод" та Державним агентством з управління державним матеріальним резервом, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, укладено договір №61 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву на складських площах та ємкостях зберігача.

Відповідно до п.3.1 договору №61 від 24.07.2001 року агентство зобов’язується відшкодовувати зберігачу витрати на утримання цінностей згідно з кошторисом витрат та оплачувати закладку (поставку) за узгодженими з агентством регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладки.

Згідно з п.4.4 договору №61 від 24.07.2001 року відшкодування витрат на утримання цінностей проводиться один раз на рік, не пізніше 15 грудня поточного року.

Позивачем прийнято від відповідача на відповідальне зберігання цінності, надіслані відповідачеві кошториси та звіти форми №12.

Доводи відповідача в касаційній скарзі про порушення судами ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України через прийняття до уваги та оцінку неналежних доказів, а також про залишення поза увагою тієї обставини, що позивачем не дотримано Порядку відшкодування витрат, пов’язаних з зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року №532 (532-2002-п) , не заслуговують на увагу з огляду на таке.

На виконання умов договору №61 від 24.07.2001 року позивач протягом 2004-2006 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 170 940,93 грн. Позивач щорічно направляв кошториси витрат на зберігання матеріальних цінностей на наступний рік, а також щоквартально звіти про видатки по зберіганню цінностей, які відповідач підписаними не повернув та не сплатив витрати по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву в розмірі 170 940,93 грн.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003 року Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення договору були допущені після набрання чинності цим Кодексом (435-15) (п.10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) ).

Згідно ч.3 ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи №7141 від 18.12.2008 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, за результатами дослідження наданих експерту документів документально підтверджено факт зберігання позивачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2004-2006 роках.

Витрати, пов’язані зі зберіганням матеріальних цінностей, які включали такі складові як: заробітна плата, нарахування на заробітну плату, послуги зв’язку, охорона, паливно-мастильні матеріали, малоцінний інвентар, консерванти та лакофарбні матеріали, прання білизни, транспортні витрати, підробка та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи, поточний ремонт складали у 2004 році –122 090,88 грн., у 2005 році –23 893,55 грн., у 2006 році –24 956,5 грн., що разом становить –170 940,93 грн., що підтверджується кошторисами витрат на зберігання, формами №12, довідками, рахунками, зведеними відомостями нарахувань і утримань по працівникам тощо.

У відповідності до п.5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачається відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, які виконують відповідальне зберігання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року №532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (532-2002-п) Державному комітету України з державного матеріального резерву передбачається спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, отриманні як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п.7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України, відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Тобто фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

Оскільки матеріалами справи та висновком експерта доведено існування заборгованості відповідача в розмірі 170 940,93 грн.; відповідач доказів на спростування обставин, на які послався позивач, та, які викладені у висновку експерта, не надав, суди правомірно задовольнили обґрунтовані позовні вимоги в частині стягнення 170 940,93 грн. боргу.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.ст.11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року у справі № 15/941 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року у справі № 15/941 –без змін.