Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

У березні 2009 року ТОВ "Екотоп" звернулось до господарського суду з позовом до СПД ОСОБА_1 про стягнення 105151,59 грн. заборгованості за отриманий товар (стислий газ метан для заправлення автомобілів).

Рішенням господарського суду АР Крим від 31.03.2009 року позов задоволено. Стягнуто на користь позивача 105151,59 грн. основного боргу та 1169,52 грн. судових витрат.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року рішення місцевого господарського суду від 31.01.2009 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, СПД ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року та рішення господарського суду АР Крим від 31.03.2009 року скасувати.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.11.2004 року між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено договір №01/112, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання продавати відповідачу стислий газ метан (для заправки автомобілів) у відповідності до накладних, а відповідач –прийняти та оплатити товар.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2008 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено договір б/н, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання забезпечити безперебійну заправку природним газом автотранспорт відповідача, а відповідач –прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Предметом розгляду даної справи є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого газу за договорами №01/112 від 11.11.2004 року та від 01.01.2008 року б/н, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Згідно п.3 договору №01/112 від 11.11.2004 року, вивіз та приймання товару здійснюється в асортименті та кількості по цінам, встановленим за згодою сторін на кожну партію поставки та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору. Пунктом 4 цього договору встановлено, що датою поставки товару являється дата відмітки складу позивача в супровідних документах про відвантаження товару. Перехід права власності на товар відбувається з моменту фактичної передачі товару представнику відповідача після надання позивачу належним чином оформленої довіреності.

Пунктом 2 договору від 01.01.2008 року передбачено порядок відпуску стислого природного газу позивачем шляхом отримання від водія шляхового листа, в якому робиться відмітка про кількість відпущеного газу та заповненням в 2-х екземплярах роздаточної відомості на якій ставиться підпис водія про отримання газу. Підставою для здійснення відповідачем оплати вартості отриманого палива є забірна відомість та рахунок на передоплату.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ст. 193 ГК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на виконання умов договорів було відпущено газ, який відповідачем було отримано, що підтверджено відомостями обліку-видачі газу, накладними та довіреностями на отримання товарно - матеріальних цінностей, актами звірки взаємних розрахунків, підписаних сторонами без зауважень, податковими накладними, які видані позивачем відповідачу протягом 2006 - 2008 р.р.,

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей, і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для її бухгалтерського обліку.

Враховуючи наведене, висновок судів попередніх інстанцій про отримання відповідачем газу, є вірним, оскільки видані відповідачем довіреності ним відкликані не були, водночас, як було встановлено судами, відповідачу були надані податкові накладні та накладні на товар, що спростовує факт неотримання товару відповідачем.

Крім того, приймаючи до уваги податкові накладні у якості доказу фактичного отримання відповідачем газу, судами було зазначено наступне.

Відповідно до п. 7 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Тобто, з наведених норм вбачається, що податкова накладна видається як засвідчення факту або отримання позивачем грошових коштів або видачу відповідачу товару (газу). Враховуючи, що договори, які є предметом спору, не містять умов про передоплату товару, а також те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача щодо коригування отриманих податкових накладних протягом звітного періоду, зазначене спростовує заперечення відповідача про неотримання товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивачем були направлені відповідачу претензії від 12.09.2008 року, від 03.09.2008 року, а також лист-вимога від 17.02.2009 року щодо сплати заборгованості, які відповідачем були отримані.

Як було вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанціями, в порушення своїх зобов’язань відповідач лише частково оплатив виконані роботи, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 105151,59 грн., яка відповідачем спростована не була.

Враховуючи вищевикладене, приписи ст.ст. 525, 526 ЦК України, судова колегія погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 105151,59 грн. заборгованості за отриманий стислий газ метан.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування. Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а відповідно і не спростовують висновків суду покладених в основу судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року та рішення господарського суду АР Крим від 31.03.2009 року у справі № 2-23/1145-2009 залишити без змін.