Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2. дов. від 12.10.2009 року

від відповідача: Третяк М.Л. дов. від 23.12.2008 року

В січні 2009 року суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 119998,48 грн., з яких 112435,21 грн. основного боргу, 6779,31 грн. інфляційних втрат та 783,96 грн. 3% річних.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не розрахувався за поставлений товар.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2009 року (І.А.Рудовська) позов задоволено. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" 112435,21 грн. основного боргу, 6779,31 грн. інфляційних втрат, 783,96 грн. 3% річних та судові витрати.

Рішення мотивоване обгрунтованістю позовних вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 року (судді: П.П.Павловський –головуючий, О.В.Чус, В.В.Швець) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.06.2008 року між відкритим акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (постачальник) укладено договір № 1164д, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар згідно зі специфікаціями (щебінь гранітний, пісок річковий) до договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, обумовлених договором.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору визначено, що оплата товару проводиться покупцем на підставі рахунків-фактур на протязі п’яти днів з часу отримання рахунків фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.

Також встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач здійснив поставку товару відповідачеві на загальну суму 112435,21 грн., що підтверджується накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Крім того, для проведення оплати за товар позивач надав відповідачу рахунки-фактури та податкові накладні.

Однак, відповідач своїх зобов'язань за договором належним чином не виконав, не розрахувався за отриманий товар, в результаті чого утворилась заборгованість, що складає 112435,21 грн.

На претензію позивача № 104 від 11.12.2008 року відповідач повідомив, що в зв'язку з відсутністю грошових коштів він не має можливості погасити існуючу перед ним заборгованість.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 1164д є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне визначення міститься і в ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, згідно якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Враховуючи зазначені норми закону та встановлені господарськими судами обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і апеляційний, цілком правомірно стягнув з відповідача 112435,21 грн. заборгованості.

Доводи відповідача стосовно того, що позивачем не подані докази, що свідчать про направлення йому рахунків-фактур на оплату товару не заслуговують на увагу, оскільки в п.6.2 договору сторони узгодили, що всі необхідні документи передаються покупцю "із рук в руки" або іншим способом. При цьому, умовами договору не передбачено обов'язку складати будь-які документи в підтвердження факту передання рахунків.

Крім того, зі змісту п.6.1 договору вбачається, що рахунки-фактури, податкові накладні та інші необхідні документи передаються покупцю разом із товаром.

За несвоєчасне надання документів на товар постачальних сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми поставленого товару за кожен день прострочки (п.6.2 договору).

Однак, будь-яких претензій чи зауважень стосовно не передачі чи прострочення передачі позивачем рахунків-фактур чи інших документів в матеріалах справи не виявлено.

Необгрунтованими є також посилання відповідача на відсутність актів прийому-передачі товару, адже умовами договору складання таких актів не передбачено.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Той факт, що господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введення мораторій на задоволення вимог кредиторів, не звільняє його від обов'язку сплатити, окрім суми основного боргу, інфляційні та 3% річних, оскільки втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, і їх не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Крім того, доказів в підтвердження порушення справи про банкрутство відповідачем не подано.

Матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильного висновку господарського суду, а тому не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 року у справі № 33/81-09 без змін.