Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю: та представників сторін:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 02.06.2009 р. у справі № 14/80 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2009 р. (суддя: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) повернуто апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Кіровоградської області від 02.06.2009 р. на підставі п. 3 ст. 97 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм права та направити справу до апеляційного суду для розгляду по суті.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування апеляційним господарським судом норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Як встановив суд апеляційної інстанції скаржник звертаючись з апеляційною скаргою сплатив лише 42,50 грн. державного. Проте, предметом позовних вимог у даній справі є визнання права власності та зобов’язання вчинити дії, тобто майнова та немайнова вимоги, за кожну з яких оплачується державне мито.

Згідно ч.1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується в доход державного бюджету в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Порядок і розмір сплати державного мита в Україні встановлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) .

Згідно п.2 ст.3 зазначеного Декрету державне мито із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а із спорів майнового характеру –50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Із позовних заяв майнового характеру державне мито справляється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, відповідно до п. 37 "Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита", затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15 (z0050-93) до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці (про звільнення самовільно зайнятих приміщень, про надання площ в натурі, спори, пов’язані з примушуванням прийняти передаточний баланс тощо), а заяви по спорах, пов’язаних з поповненням недостачі або вилучення лишку власних оборотних коштів, а також інші заяви по спорах про розрахунки при передачі підприємств, будинків і споруд оплачуються митом за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру. Вартість позову у випадках розгляду спорів про визнання права власності визначає позивач, а у встановлених випадках –господарський суд.

Оскільки спори про визнання права власності незалежно від способу захисту (пред’явлення віндикаційного, негаторного позову чи позови про визнання права) мають вимоги майнового характеру і передбачають в залежності від постановленого у справі рішення зміну належності спірного майна, тому державне мито при поданні таких позовних заяв сплачується у розмірі передбаченому підпунктом "а" п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", тобто як із заяв майнового характеру.

За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно повернув скаржнику апеляційну скаргу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоплату позивачем держмита.

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає, оскільки ухвала апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ТОВ "Господарник" залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2009 р. у справі № 14/80 залишити без змін.