Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ранг", м. Миколаїв (далі –Товариство)

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2009

зі справи № 16/49/09

за позовом Товариства

до Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв (далі –територіальне відділення АМК)

про визнання частково недійсними розпорядження та рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –не з’яв.,

відповідача –Войтенкової І.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про визнання частково недійсними розпорядження від 25.09.2008 № 8-р (далі –розпорядження № 8-р) і рішення від 19.12.2008 № 15-ріш (далі –рішення № 15-ріш) адміністративної колегії територіального відділення АМК.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.04.2009 (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено; визнано частково недійсними розпорядження № 8-р і рішення № 15-ріш. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив із законності та обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 (колегія суддів у складі: Бандура Л.В. –головуючий, судді Поліщук Л.В. і Туренко В.Б.) згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; провадження у справі в частині визнання частково недійсним розпорядження № 8-р припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ); в іншій частині позову відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив, зокрема, з правомірності рішення № 15-ріш й відсутності підстав для визнання його недійсним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи, а рішення місцевого господарського суду від 06.04.2009 у цій же справі залишити в силі. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом у прийнятті відповідної постанови норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника і просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі –Закон) рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України (1798-12) .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового її задоволення з урахуванням такого.

Із змісту судових рішень, прийнятих по суті даної справи, вбачається, що у даній справі оскаржувалися два акти територіального відділення АМК –розпорядження № 8 і рішення № 15-ріш (з однієї й тієї ж справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції № 2-26.250/8-2008).

Щодо першого із зазначених актів (розпорядження № 8) судом апеляційної інстанції провадження у справі припинено з посиланням на те, що це розпорядження "не відноситься за своїми ознаками до актів, що мають обов’язковий характер і не може бути оскаржений, згідно з Законом".

З таким висновком не можна погодитись.

За приписом частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі.

Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожен суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів; такі права та законні інтереси захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними актів органів державної влади.

В абзаці першому пункту 1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено: акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 56 Закону рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

З огляду на наведене оспорюване розпорядження підпадає під ознаки акта державного органу в розумінні, зокрема, частини п’ятої статті 5 ГПК України, тому Товариство було вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.

У пункті 2 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 11.07.2005 № 01-8/1222 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" (v1222600-05) також викладено правову позицію, за якою розпорядження органу Антимонопольного комітету України про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є актом державного органу, а тому господарському суду підвідомчі справи зі спорів про визнання таких розпоряджень недійсними.

Безпідставно припинивши провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження № 8, апеляційний господарський суд припустився порушення вимог частини першої статті 80 ГПК України. Відтак його постанова підлягає скасуванню, а справа –передачі на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 1119 –11111, 11113 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ранг" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2009 зі справи № 16/49/09 скасувати.

Справу передати на розгляд Одеського апеляційного господарського суду.