Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У березні 2009 року ТОВ "Експрім" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів" про стягнення 17 356,00 грн. суми боргу за договором № 280/06 від 15.05.2006 р., 1 946,26 грн. пені, 1 959,01 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 242,62 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.05.2009 р. (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2009 р. (судді Колодій Н.А., Коробка Н.Д., Хуторной В.М.), позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 17 356,00 грн. основного боргу, 1 946,26 грн. пені, 1 959,01 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 242,62 грн. 3% річних та 2 333,04 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2009 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2009 р. у справі № 8/120/09 та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.09.2009 р. колегією суддів у складі Демидової А.М. - головуючого, Капацин Н.В., Шевчук С.Р. касаційну каргу ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів" прийнято до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 13.10.2009 р. о 10 год. 35 хв.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 12.10.2009 р. у зв'язку з перебуванням судді Капацин Н.В. у відпустці, для розгляду касаційної скарги у справі № 8/120/09 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: Демидової А.М. –головуючого, Кота О.В., Шевчук С.Р.

У судове засідання 13.10.2009 р. представники сторін не з'явились, хоча сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, що підтверджується відміткою на зворотньому боці ухвали Вищого господарського суду України від 28.09.2009 р.

В обґрунтування своїх вимог скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права –ст.ст. 526 та 693 ЦК України, та не застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню у даних відносинах –ст. 267 ГК України. Скаржник, зокрема, зазначає, що договір поставки № 280/06 15.05.2006 р., на підставі якого було стягнуто з відповідача грошові кошти, був укладений 15.05.2006 р., а спірні поставки відбулись лише 09.09.2008 р. та 17.09.2008 р., тобто майже через 2,5 роки після укладення цього договору. При цьому, відповідно до п. 8.1 цього договору строк дії договору не визначений, а тому, як вважає скаржник, у відповідності до ст. 267 ГК України, цей договір повинен вважатись укладеним на один рік. Також скаржник зазначає, що у розділі 1 договору поставки між сторонами від 15.05.2006 р. сторони не визначили предмет договору відповідно до вимог ст. 266 ГК України, і тому цей договір неможливо співвіднести з видатковими накладними, наданими позивачем. Крім того, скаржник вказує, що в зазначених накладних немає жодних посилань на договір, який судами першої та апеляційної інстанцій помилково визнано як підставу для стягнення заборгованості. Скаржник зазначає, що враховуючи положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, а також те, що позивачем не було надано доказів виставлення рахунків або направлення вимог відповідачу, стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та річних відсотків є незаконним та таким, що прийнято судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального права. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 101 ГПК України долучив до матеріалів справи та прийняв до уваги додаткові докази, подані позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу, без обґрунтування з боку позивача неможливості подати ці докази при розгляді справи в суді першої інстанції. Також скаржник вважає, що судом необґунтовано включено в рахунок судових витрат стягнення 2 000,00 грн. на послуги адвоката Фролової, оскільки в усіх судових засіданнях по справі № 8/120/09 був присутній представник Кисіль Б.М., тому відсутній факт надання правової допомоги позивачу адвокатом Фроловою.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.05.2006 р. між ТОВ "Експрім" (продавець) та ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу товару № 280/06 (далі - Договір).

Відповідно до укладеного між сторонами у справі Договору продавець зобов’язався передати у власність покупцю товар - продукти харчування у кількості та асортименті згідно з видатковими накладними, а покупець - прийняти та оплатити його вартість на умовах, визначених в Договорі (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Підтвердженням отримання товару покупцем є видаткова накладна, підписана повноважними представниками обох сторін, а також довіреності на отримання товару (п. 1.3 Договору).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 Договору ціни на товар визначаються сторонами у видаткових накладних або рахунках. Загальна сума договору складає 1 000 000,00 грн.

Розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця з відстрочкою оплати 7 календарних днів з моменту отримання товару (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

У пункті 8.1 Договору сторони передбачили, що Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та є безстроковим.

Позивач передав відповідачу товар, асортимент, кількість і ціна якого визначені у видаткових накладних № РН-188 від 09.09.2008 р. на суму 11 304,00 грн. та № РН-197 від 17.09.2008 р. на суму 11 052,00 грн. Загальна вартість поставлено товару склала 22 356,00 грн. з ПДВ.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами уповноважених осіб на видаткових накладних та довіреностями серії ЯПВ № 616482 від 09.09.2008 р. та серії ЯПВ № 616501 від 17.09.2008 р.

Оплата за вказаними накладними була проведена в розмірі 5 000,00 грн. Доказів оплати отриманого товару в повному обсязі відповідач суду не надав.

Як встановлено господарськими судами, предметом договору № 280/06 від 15.05.2006 р. є поставка продуктів харчування, асортимент, кількість та ціна яких визначається у видаткових накладних.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність посилань на даний Договір у видаткових накладних не свідчить про те, що між сторонами відбувалися позадоговірні відносини.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що твердження відповідача з посиланнями на ст. 267 ЦК України щодо відсутності зобов’язань за Договором у зв’язку із закінченням терміну його дії через рік після укладення є також безпідставними, оскільки пунктом 8.1 Договору сторони передбачили, що Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та є безстроковим. Отже сторонами визначений термін дії договору як безстроковий. Доказів розірвання, припинення або визнання нечинним Договору в установленому законом (договором) порядку відповідачем суду не надано, а тому немає підстав стверджувати, що поставка була здійснена не у відповідності з договором № 280/06 від 15.05.2006 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів укладання інших договорів на поставку продуктів харчування відповідач не надав, а тому висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що сторонами виконувались умови саме договору № 280/06 від 15.05.2006 р. є підставними.

Таким чином, в силу ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов’язальні відносини.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Отже, встановивши обставини справи, зокрема, те, що на виконання умов Договору ТОВ "Експрім" передало ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів" продукти харчування на загальну суму 22 356,00 грн., а також те, що ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів", у свою чергу, не виконало свої зобов'язання за Договором в частині оплати за отриманий товар грошової суми у розмірі 17 356,00 грн., надавши належну юридичну оцінку відносинам сторін, врахувавши положення ч. 1 ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суди дійшли мотивованих висновків про наявність у ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів" зобов'язання за Договором сплатити грошові кошти у розмірі 17 356,00 грн.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України правовим наслідком порушення зобов’язання є, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено господарським судами попередніх інстанцій, пунктом 6.2 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення терміну оплати у встановлені даним договором строки за товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1% за кожний день прострочки від суми простроченого платежу.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься у ч. 2 ст. 343 ГК України.

Таким чином, місцевим господарським судом підставно стягнуто з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних є вірним.

Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати складаються у тому числі з оплати послуг адвоката.

Статтею 49 ГПК України встановлено, що витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, як доказ понесених витрат, надано угоду № 23/02 від 23.02.2009 р., укладену з адвокатом Фроловою О.Г. (свідоцтво № 2023 від 28.03.2002 р.), про надання послуг по справі про стягнення заборгованості з ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів". Понесені витрати позивач підтверджує платіжним дорученням № 91 від 24.02.2009 р. на суму 8 000,00 грн.

Разом з тим, згідно з п. 11 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 (v5_78800-98) "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Виходячи з викладеного, та враховуючи, що ціна позову становить 21 503,89 грн., а також той факт, що представник за угодою № 23/02 від 23.02.2009 р. не представляв інтереси позивача в судовому засіданні, що вбачається з судових актів попередніх судів, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів, що стягнення витрат за послуги адвоката в повному обсязі є завищеним. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про обмеження розміру відшкодування витрат позивача на послуги адвоката за рахунок відповідача до 2 000,00 грн. є обґрунтованим.

Доводи скаржника щодо того, що у судових засіданнях по справі № 8/120/09 був присутнім представник Кисіль Б.М., а тому відсутній факт надання правової допомоги позивачу по цій справі адвокатом Фроловою, не приймаються судом до уваги, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, угода № 23/02 від 23.02.2009 р. була укладена між ТОВ "Експрім" та адвокатом Фроловою О.Г. про надання юридичної допомоги по справі ТОВ "Експрім" до ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів", в платіжному дорученні № 91 від 24.02.2009 р. в графі "призначення платежу" також зазначено: "Оплата за послуги адвоката по справі ТОВ "Експрім" до ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів".

Таким чином, у колегії суддів Вищого господарського суду України відсутні підстави вважати, що послуги адвоката Фролової О.Г. надавалися позивачу по іншій справі.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "Експрім".

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано приписи процесуального законодавства та матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно задоволено позовні вимоги.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої заявником апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.

При цьому, твердження скаржника, що суд апеляційної інстанції припустився порушення ст. 101 ГПК України, якою встановлено, що додаткові докази приймаються апеляційним господарським судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до п. 9 Розґяснень Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/366 (v_366600-02) "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" у редації від 29.12.2008 р. додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених ст. 101 ГПК.

Твердження скаржника про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

1. Касаційну скаргу ТОВ "Запорізький завод напівфабрикатів" залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2009 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2009 р. у справі № 8/120/09 залишити без змін.