Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на самовільно збудоване нерухоме майно, а саме: магазин літ. Е-1 загальною площею 130,7 м2, основною площею 127,2 м2, що знаходиться на території торгово-сервісного центру по вул. Космонавтів, 61-В у м. Миколаєві.

Позивач зазначив, що йому на підставі договору оренди від 01.12.2006р. та договору про зміни до договору оренди землі від 04.07.2008р. належить на праві користування земельна ділянка у м. Миколаєві, по вул. Космонавтів, 61в, площею 2887м2, яка йому надана для розміщення та обслуговування торгово –сервісного комплексу з виконанням реконструкції та будівництва.

Оскільки, Ленінським РВ ГУМНС України в Миколаївській області (лист №55/1842 від 16.10.2008р.), Головним управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради (лист від 17.10.2008р.) та висновком Санітарно-епідеміологічної станції м.Миколаєва(лист №1530/7 від 17.10.2008р) погоджено самовільну забудову, позивач вважає наявними правові підстави для визнання за ним права власності на підставі статей 16, 376 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов не заперечував проти позовних вимог Підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.11.2008р. (суддя Василяка К.Л.) позов задоволено: визнано за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований магазин літ. Е-1 загальною площею 130,7 м2, основною площею 127,2 м2 по вул. Космонавтів, 61-В у м. Миколаєві.

Судове рішення обгрунтоване статтею 125 Земельного кодексу України та 376 Цивільного кодексу України (435-15) щодо правомірного набуття позивачем як користувачем земельної ділянки права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості.

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

До Вищого господарського суду звернувся з касаційним поданням Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, в якому просить скасувати прийняте у справі рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Подання вмотивовано порушенням судом норм матеріального та процесуального права, оскільки судом при прийнятті рішення не встановлювались та не досліджувались обставини справи.

Прокурор вважає, що судом порушено вимоги статті 18 Закону України "Про містобудування", статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 331, 376 Цивільного кодексу України, оскільки надані позивачем дозвільні документи щодо самовільного будівництва не породжують відповідних прав та обов’язків. Окрім цього, порушено право Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки, яка не надавала згоду на будівництво на своїй ділянці.

Позивач у відзиві на касаційне подання просив залишити його без задоволення, а рішення господарського суду без змін з підстав необгрунтованості касаційного подання.

У відзиві на касаційне подання Миколаївська міська рада підтримала касаційне подання Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є визнання за позивачем права власності на самовільно збудоване нерухоме майно, а саме: магазин літ. Е-1 загальною площею 130,7 м2, основною площею 127,2 м2, що знаходиться на території торгово-сервісного центру по вул.Космонавтів, 61-В у м. Миколаєві за приписами статті 376 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позов суд послався на частину 5 зазначеної статті, якою визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Положеннями Законів України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , "Про основи містобудування" (2780-12) визначено певний порядок набуття права на будівництво, реконструкцію, тощо об'єктів містобудування та набуття права на початок виконання будівельних робіт.

Згідно статей 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" для зведення об'єктів будівництва, крім набуття речових прав на земельну ділянку, забудовник (підрядник) має отримати дозвіл міської ради на будівництво та дозвіл державної Інспекції архітектурно-будівельного контролю (інспекція ДАБК) на виконання будівельних робіт. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції ДАБК.

Нормами статей 331, 376 Цивільного кодексу України закріплено правові підстави виникнення права власності на новостворене нерухоме майно; на підставі затвердженого акту прийняття об'єкту до експлуатації або за рішенням суду - на об'єкти самочинного будівництва у визначених випадках.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243 (1243-2004-п) зазначена процедура здійснюється, зокрема, з метою перевірки комісією готовності об'єкту до експлуатації, та цим порядком передбачено затвердження акту державної приймальної комісії відповідним органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Стаття 376 Цивільного кодексу України визначає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З аналізу вказаної норми, що має застосовуватись в комплексі з частиною 4 цієї статті вбачається, що нею врегульовано правовідносини щодо можливого набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, зведене третьою особою, за власником, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Проте, господарський суд Миколаївської області не врахував зазначених норм матеріального права та, виходячи з них, не з’ясував обставин, що є істотним для вирішення спору.

Крім того, у правовідносинах про визнання права власності Комунальне підприємство "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" не є належним відповідачем.

Отже, зробивши висновки про задоволення заявлених позовних вимог, господарським судом першої інстанції не наведено правових підстав таким висновкам і не враховано норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд не розглянув в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, відтак його висновки за наслідками розгляду даного спору не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Як наслідок, прийняте місцевим господарськими судом рішення не відповідає вимогам статті 84 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що господарським судом не встановлені відповідні обставини, які свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання права власності на самочинно збудований об’єкт, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду .

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.11.2008р. у справі №11/447/08 Господарського суду Миколаївської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.