Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

за участю представників:

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2009 (судді: Павловський П.П., Чус О.В., Швець В.В.) відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2006 і ухвали цього ж суду про виправлення описок від 14.06.2007, від 19.11.2007 та від 18.01.2008 з посиланням на подання апелянтом апеляційної скарги після закінчення передбаченого ч.2 ст. 93 ГПК України присічного трьохмісячного строку, протягом якого можливе відновлення пропущеного 10-денного процесуального строку.

ОСОБА_1 в поданій касаційній скарзі та доповненнях до неї просить ухвалу від 05.06.2009 скасувати з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 261, 316, 317, 321, 391 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України та ч.2 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права і заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника скаржника, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана ухвала - залишенню без змін з наступних підстав.

Апеляційний суд правомірно відмовив в прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2006 і ухвали цього ж суду про виправлення описок від 14.06.2007, від 19.11.2007 та від 18.01.2008 з тих мотивів, що апелянтом подано апеляційну скаргу лише у травні 2009 року, тобто вже після закінчення передбаченого ч.2 ст. 93 ГПК України присічного трьохмісячного строку, протягом якого можливе відновлення пропущеного 10-денного процесуального строку, що, в свою чергу, виключає перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду постанов Вищого господарського суду України, прийнятих з порушенням вимог ч.2 ст. 93 ГПК України (постанова ВСУ від 17.04.2007 у справі №25/87-06-2123).

Водночас слід зазначити, що іншою підставою для правомірної відмови у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_1 є норма ч.1 ст. 91 ГПК України, згідно якої сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Адже, фізична особа ОСОБА_1 не є стороною чи третьою особою у даній справі, тобто не залучалася до участі у справі ані господарським судом Дніпропетровської області, ані Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Проте, вказані обставини ніяким чином не позбавляють ОСОБА_1 права оскаржити рішення суду першої інстанції в касаційному порядку як особа, яка не була залучена до участі у справі та вважає, що судове рішення стосується її прав та обов'язків.

Що стосується ухвал господарського суду Дніпропетровської області про виправлення описок від 14.06.2007, від 19.11.2007 та від 18.01.2008, то виходячи зі змісту ст.ст.89,106,11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вказані ухвали не підлягають апеляційному чи касаційному оскарженню.

Колегія також відхиляє безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на положення ст.ст. 261, 316, 317, 321, 391 Цивільного кодексу України які регулюють питання перебігу строку позовної давності та відносини власності, та ч.2 ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України (поновлення та продовження процесуальних строків), оскільки, по-перше, скаржником помилково ототожнюються строк позовної давності, як інститут матеріального права, та процесуальні строки (строки для вчинення процесуальних дій). По-друге, предметом даного касаційного перегляду є ухвала, винесена виключно з процесуальних питань (ст. 86 ГПК України), а не рішення по суті спору (ст. 82 ГПК України), яке може зачіпати правовідносини власності. По-третє, оскаржувана ухвала винесена у господарській, а не у цивільній справі, в зв'язку з чим зовсім недоречними вважаються посилання скаржника на ч.2 ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України.

Зважаючи на вищенаведене, касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування ухвали від 05.06.2009.

Разом з тим, колегія вбачає підстави для видачі ОСОБА_1 довідки на повернення державного мита в сумі 48,46 грн., помилково сплаченого за квитанцією від 21.05.2009 №13703.274.2 при поданні касаційної скарги на вказану ухвалу, оскільки при поданні касаційної скарги на ухвалу про відмову у прийнятті апеляційної скарги держмито не сплачується.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111,11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2009 у справі №34/214-06 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 –без задоволення.

Видати ОСОБА_1 довідку на повернення держмита в сумі 48,46 грн., сплаченого за квитанцією від 21.05.2009 №13703.274.2 при поданні касаційної скарги на вказану ухвалу.