Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши

За участю представників сторін:

позивача – Туревич Н.О. дов. від 24.07.2009 р.,

відповідача – не з'явились

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.04.2009 р. (суддя - Мамалуй О.О.) позов задоволено. Визнано договір застави № 907 від 28.07.2004 р., укладений між Волинцем Василем Івановичем та кредитною спілкою "Карат" дійсним.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. (судді –Такмаков Ю.В., Барбашова С.В., Плужник О.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 09.04.2009 р. скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, КС "Карат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 09.04.2009 р., мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь у суді касаційної інстанції.

Відзиву від відповідача не надходило.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2004 р. між Волинцем В.І. та кредитною спілкою "Карат" був укладений договір позички № 907 на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості.

З метою своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та для забезпечення виконання умов договору, між КС "Карат" та директором ПП "Слов"янський культурний фонд" Волинцем В.І. 28.07.2004 р. був укладений договір застави № 907, відповідно до якого Волинець В.І. передав у заставу КС "Карат" належний на праві приватної власності ПП "Слов"янський культурний фонд" нежитловий будинок.

Приймаючи рішення про задоволення позову про визнання дійсним договору застави № 907 від 28.07.2004 р. місцевий господарський суд виходив з того, що сторони при укладанні договору застави домовились про його нотаріальне посвідчення, та відповідно до листа керівника ПП "Слов"янський культурний фонд" він був згодний передати заставлене майно в рахунок погашення боргу, що за висновками господарського суду є підтвердженням визнання сторонами договору застави № 907 від 28.07.2004 р. дійсним.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою –посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивач визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, договір застави № 907 від 28.07.2004 р. був укладений та підписаний позивачем та заставодавцем - фізичною особою Волинцем В.І. (а.с. 10).

За таких обставин, визначивши відповідачем по даній справі ПП "Слов'янський культурний фонд", позивач не довів в чому саме полягає порушення його законних прав та інтересів саме відповідачем - ПП "Слов'янський культурний фонд", оскільки підставою для подання відповідного позову стало укладення договору застави № 907 від 28.07.2004 р., між позивачем та фізичною особою.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутнього представника позивача оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Кредитної спілки "Карат" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 року у справі № 27/50-09 Господарського суду Харківської області залишити без змін.