Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Підприємці ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про спонукання Ялтинської міської ради укласти з ними додаткову угоду про внесення змін в договір оренди земельної ділянки від 23.11.2000 року, в редакції позивачів, мотивуючи тим, що після смерті ОСОБА_2, яка була за зазначеним договором орендарем земельної ділянки, наданої в оренду для обслуговування кафе "Ведмедятко", позивачі стали спадкоємцями та співвласниками вказаного кафе.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2008 року (суддя Ловягіна Ю.Ю.) позов задоволено, зобов’язано Ялтинську

міську раду укласти з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 додаткову угоду про внесення змін в договір оренди земельної ділянки, укладений 23.11.2000 року між Ялтинською міською радою і ОСОБА_2, площею 0,0501 га для обслуговування кафе "Ведмедятко", розташованого за адресою: м. Ялта, Приморський парк, в редакції позивачів. Рішення суду вмотивовано посиланням на статтю 7 Закону України "Про оренду землі", та зазначено, що після смерті фізичної особи –орендаря право на оренду земельної ділянки переходить до його спадкоємців, якщо інше не передбачено договором оренди.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року (судді: Заплава Л. М., Латиніна О.А., Фенько Т.П.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2008 року залишено без змін з тих же підстав.

Перший заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся з касаційним поданням до Вищого господарського суду України, в якому просить скасувати рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 18.02.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року, та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Заявник касаційного подання вважає, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права і тому підлягають скасуванню. На думку прокурора, судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано частину 1 статті 159 Земельного кодексу України, порушено статтю 43 Господарського процесуального кодексу України та пункт 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", відповідно до якої виключно на пленарних засіданнях ради, вирішуються питання регулювання земельних правовідносин. Скаржник вважає, що рішення господарських судів суперечать статті 7 Закону України "Про оренду землі", оскільки зазначена стаття передбачає за спадкоємцем право на оренду, а не зміну сторони в договорі і також статті 188 Господарського кодексу України щодо встановлення порядку зміни господарських договорів.

В судовому засідання прокурор змінив касаційні вимоги і просить скасувати рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 18.02.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року, справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим .

Від позивачів надійшов відзив на касаційне подання, проти доводів якого вони заперечують, просять ухвалені у справі судові акти залишити без змін, як законні та обґрунтовані, а касаційне подання - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутнього в судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є матеріально –правова вимога підприємців ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про спонукання Ялтинської міської ради укласти з позивачами додаткову угоду про внесення змін в договір оренди земельної ділянки, укладений 23.11.2000, в редакції позивачів.

Задовольняючи позов місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, 23.11.2000 на підставі рішення № 57 29-ої сесії Ялтинської міської ради 23-го скликання від 29.09.2000 року між Ялтинською міською радою (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Ялта, Приморський парк, будинок без номеру площею 0,0501га, для обслуговування кафе "Ведмедятко", що належало ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 15.08.1997 року. Строк дії договору оренди сторонами визначений до 29 вересня 2010 року. Пунктом 2.2. договору передбачено, що у разі зміни власника будови умови договору оренди зберігають силу для нового власника. У зв’язку зі смертю ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно спадкоємцями та співвласниками кафе "Ведмедятко" стали ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Задовольняючи позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з вимогами статті 7 Закону України "Про оренду землі" після смерті фізичної особи - орендаря право на оренду земельної ділянки переходить до його спадкоємців, якщо інше не передбачено договором оренди.

Проте висновок до якого дійшли суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги є передчасним з огляду на наступне. Зобов'язуючи Ялтинську міську раду укласти з позивачами додаткову угоду внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.11.2000 року, господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що по суті вимога позивачів про укладення додаткової угоди зводиться до укладення нового договору між іншими сторонами,на інший строк та на інших умовах. Відповідно до статті 13 Конституції України, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. За приписами статей 142- 144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Частиною 2 статті 4 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендодавцями земельних ділянок, комунальної власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Згідно зі статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальній громаді належить право комунальної власності на землю. Органи місцевого самоврядування, в даному випадку Ялтинська міська рада, від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть, зокрема, передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в договорах умови використання. При цьому, доцільність, порядок, строк та умови оренди об’єктів права комунальної власності визначаються відповідною Радою. Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради. Приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що строк дії договору оренди є однією з істотних умов такого договору. Згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, котрий змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підставу для висновку про те, що внесенню змін до договору оренди земельної ділянки має передувати відповідне рішення органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення, суд не може покладати обов’язок на орган місцевого самоврядування внести зміни до договору оренди.

Отже, розглянувши спір та спонукавши відповідача укласти додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 23.11.2000 року з позивачами, попередні судові інстанції не встановили та не дослідили усі обставини справи з якими законодавство пов'язує можливість передачі земельної ділянки в оренду на інший термін та на інших умовах орендарям (правонаступникам), правові підстави для укладення такої додаткової угоди, а у разі їх наявності не дослідили умови редакції договору, яка була запропонована позивачами. Тобто не з'ясовували чи відповідає цей проект вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки, відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 18.02.2008 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111,11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року у справі № 2-30/708-2008 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим .

Касаційне подання Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим –задовольнити.