Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

У липні 2008 року ТОВ "Київське детективно-охоронне агентство "Безпека-ЛТД" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Рабен Україна" про стягнення 304585,20 грн. заборгованості за договором на охорону об'єкта №892/ФО від 01.09.2007 року, 5124,00 грн. пені, 426,82 грн. –3% річних та про зобов'язання відповідача підписати акти приймання наданих послуг за травень і червень 2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати за отримані протягом травня та червня 2008 року послуги з охорони.

Рішенням господарського суду м. Києва від 21.10.2008 року позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 304585,20 грн. основної суми боргу, 5124,00 грн. пені, 426,82 грн. -3% річних та 3219,36 грн. судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 року рішення місцевого господарського суду від 21.10.2008 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Судові рішення мотивовані обґрунтованістю і доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Рабен Україна" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 21.10.2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судові рішення зазначеним вимогам не відповідають, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 01.09.2007 року між ТОВ "Київське детективно-охоронне агентство "Безпека ЛТД" (виконавець) та ТОВ "Рабен Україна" (замовник) був укладений договір № 892/ФО на охорону об’єкта, відповідно до умов якого, замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов’язання щодо фізичної охорони об’єктів замовника, які знаходяться за адресами: Київська обл., Броварський район, смт. Велика Димера, вул. Броварська, 150 - вісімнадцять (18) цілодобових, (24 годинних) постів охорони; Київська обл., м. Бровари, вул. Вокзальна, 53 - два (2) цілодобових поста охорони.

Відповідно до ст. 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

За своєю правовою природою договір охорони є договором про надання послуг, за яким згідно зі ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.4.3 договору, оплата за послуги охорони здійснюється замовником щомісячно шляхом перерахування визначеної у договорі суми на поточний рахунок виконавця до 5-го числа місяця, наступного за оплачуваним на підставі рахунку-фактури.

Згідно п. 4.4 Договору по закінченню поточного місяця виконавець надає замовнику два примірники Акта приймання наданих послуг. Замовник протягом трьох робочих днів з моменту отримання Акта зобов’язаний підписати Акт і повернути один примірник виконавцю, або надати виконавцю обґрунтовану відмову у підписанні Акту.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги містить ст. 193 ГК України.

Задовольняючі позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій визнали доведеними обставини надання позивачем послуг з 01.05.2008 року –по 16.06.2008 року відповідно до підписаних актів здачі-прийняття робіт, вартість яких залишилась відповідачем несплаченою.

Проте, матеріали справи не містять актів за травень, червень 2008 року, підписаних обома сторонами.

Поряд з цим, як вбачається з позовних вимог, позивач просив суд зобов'язати відповідача підписати акти приймання наданих послуг за травень і червень 2008 року. Проте, такі вимоги всупереч ст.ст.82,84 залишились судом нерозглянутими.

Господарський суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку на зазначені порушення уваги не звернув, чим порушив вимоги ст.ст. 99, 101 ГПК України.

Крім того, при вирішенні спору судами всупереч вимогам ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України не досліджувались фактичні обставини щодо надання позивачем послуг охорони певного об'єкту з визначенням його місцезнаходження та порядку здійснення охорони на підставі відповідних доказів.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо вій не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги в частині нарахованої пені, яка встановлена сторонами п.4.5 договору, господарські суди визнали її нарахування обґрунтованим та доведеним.

Проте, колегія судів не погоджується з такими висновками судів виходячи з наступного.

Відповідно до розрахунку розміру пені, доданого до позовної заяви, позивачем нарахована пеня за період з 05.12.2007 року по 01.07.2008 року, яку суд стягнув у повній мірі. Водночас колегія суддів звертає увагу, що предметом позовних вимог є заборгованість за період з 01.05.2008 року по 16.06.2008 року, в той час, як заборгованість за період з 05.12.2007 по 01.05.2008 судами не розглядалась та не досліджувалась. Тобто, місцевий господарський суд визнав обґрунтованим нарахований розмір пені без належного встановлення періоду, за який він здійснений.

Апеляційний господарський суд на зазначені порушення місцевим господарським судом уваги не звернув.

Відповідно до ст. 11110 ГПК України (1798-12) , в будь-якому випадку однією з підстав для скасування судового рішення є розгляд судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд зазначив про розгляд справи за відсутності представників відповідача, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Проте з таким висновком судова колегія не може погодитись з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою місцевого господарського суду від 21.07.2008 року справу було призначено до розгляду на 20.08.2008 року.

20.08.2008 року розгляд справи було відкладено на 03.09.2008 року із винесенням відповідної ухвали суду.

03.09.2008 року розгляд справи було відкладено на 15.10.2008 року із винесенням відповідної ухвали.

Судова колегія зазначає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду справи, якщо процесуальні документи (ухвала про порушення провадження у справі чи ухвала про відкладення розгляду справи) надіслано сторонам відповідно до вимог ст.ст. 64, 77 ГПК України, якими визначено порядок надіслання учасникам процесу ухвал суду про порушення провадження у справі та відкладення.

Згідно з пунктом 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомлення про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка.

Проте в матеріалах справи відсутні дані про повідомлення відповідача про час і місце проведення судового засідання у вказаному порядку, оскільки відповідно до поштових повернень, які містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.103-109) ухвали суду відповідачем отримані не були.

Крім того, в судовому засіданні місцевого господарського суду, яке відбулось 15.10.2008 року судом оголошувалась перерва що вбачається з відповідного протоколу.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Тобто, за переконанням судової колегії, суд оголошує в судовому засіданні перерву лише за наявності усіх учасників судового процесу.

Проте, всупереч вимогам ст. 77 ГПК України, за відсутності представників відповідача, 15.10.2008 року місцевим господарським судом відповідна ухвала про відкладення розгляду справи на 21.10.2008 року не виносилась.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що місцевий господарський суд не вжив всіх заходів для належного повідомлення відповідача про місце і час розгляду справи, чим порушив норми процесуального права, зокрема щодо змагальності судового процесу та процесуальної рівності сторін.

Відповідно до п.2. ч.2. ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду, а саме, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що у разі завдання позивачем матеріальних збитків, відповідач не позбавлений права звернутись із позовними вимогами, які можуть бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні.

Згідно з ч.2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді судам необхідно врахувати вищевикладене, витребувати докази у відповідності з вимогами статті 36 ГПК України, повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 21.10.2008 року у справі № 44/169 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.