Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Ковальчук В.М. (дов. №155/1/11-08 від 08.01.2009); - відповідача Котик Д. І. (дов. №143 від 15.06.2009); - третьої особи Безносик А.О. (дов. №225-КР-934);

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 15.09.2009 для розгляду даної справи сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя –Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.09.2009 розгляд даної справи було відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2009 (суддя Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 (судді: Кондес Л.О., Куровський С.В., Михальська Ю.Б.), задоволено позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД" (надалі відповідач) про виселення та повернення приміщення.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. 777 ЦК України (переважне право наймача на продовження договору оренди), ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та не врахуванням того, що відповідач (орендар) скористався своїм переважним правом на укладення договору найму на новий строк, заздалегідь повідомивши про це Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, але через бездіяльність відповідних органів місцевого самоврядування переважне право відповідача не було реалізоване; крім того, судами не надано належної оцінки тому, що відповідач довготривалий час реалізовує своє право на приватизацію спірного приміщення, а рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2009 у справі №30/64-а задоволено позовні вимоги ТОВ "Пролог ЛТД" до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про спонукання укласти договір купівлі-продажу спірного майна.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 18.07.2002 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди нерухомого майна №10/0810, згідно з яким позивач (орендодавець за договором) на підставі ч. 2 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Протоколу засідання міської комісії по розгляду питань щодо використання нерухомого майна (приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Києва" від 09.07.2002 №5 та договору оренди з комунальним підприємством "Управління житлового господарства" Залізничного району м. Києва від 18.06.1993 №2012 передав, а орендар (відповідач) прийняв в оренду нежиле приміщення по вул. Жилянській, 106-Б у м. Києві загальною площею 565,30 кв.м.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у зв’язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Пунктом 6.2. договору сторони узгодили строк його дії з 18.07.2002 по 21.06.2008.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін договору про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором; дана норма кореспондується із приписами п. 4 ст. 284 ГК України та ст. 764 ЦК України.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору (такої правової позиції притримується Верховний Суд України, постанова від 28.04.2009, справа №36/369).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач в строк, передбачений наведеними нормами (протягом місяця після закінчення договору оренди) повідомив відповідача листом від 01.07.2008 №155/1/05-3509 про закінчення терміну договору у зв'язку із його закінченням і про його не продовження на наступний строк, а також просив звільнити приміщення та передати його позивачу; зазначений лист був відправлений рекомендованим листом, про що свідчить наявний в матеріалах справи список рекомендованих відправлень, що пересилаються в містах України.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Аналогічні приписи містяться і в ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Пункт 6.3. договору кореспондується із наведеними нормами та передбачає обов'язок відповідача (орендаря) звільнити та за актом приймання-передачі повернути позивачу спірне приміщення після закінчення строку дії договору.

Отже, як наведеними нормами, так і умовами договору передбачений обов'язок відповідача (орендаря) після припинення дії договору оренди повернути позивачу (орендодавцеві) об'єкт оренди, на визначених договором умовах.

Частина 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлює, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

Проте, оскільки договір оренди, укладений між позивачем і відповідачем припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений, позивач попередив відповідача про його припинення, а також про не продовження строку його дії на наступний строк, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для перебування відповідача у займаному ним приміщенні та, відповідно, задоволення позовних вимог позивача про виселення відповідача із приміщення.

Стосовно доводів скаржника, які ґрунтуються на підставі ст. 777 ЦК України, щодо наявності у нього переважного права на укладення договору оренди на новий строк, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Згідно з ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк; умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін; у разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважене право наймача на укладення договору припиняється.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, п. 6.4 договору сторони обумовили, що укладання договору оренди на спірне приміщення на новий строк можливе у разі надання відповідачем (орендарем) нових розпорядчих документів (рішення Київської міської ради).

Проте, як встановлено судами, відповідач не надав рішення (розпорядчих документів) Київської міської ради про надання згоди на укладення з відповідачем повторного договору оренди на спірне приміщення. До того ж, відповідно до ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" передача в оренду державного та комунального майна в 2008 році здійснюється виключно на конкурсних засадах, а тому посилання скаржника про наявність в нього переважного права на оренду спірного приміщення у зв'язку із належним виконанням обов'язків орендаря, довготривалим строком перебування у приміщенні, тощо, є помилковими (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 25.08.2009 у справі №20-5/474).

Крім того, такими, що не заслуговують на увагу суду та не впливають на правильність прийнятих у даній справі судових рішень, є посилання скаржника на те, що між ним та Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (надалі управління) виникли правовідносини з приватизації спірного майна, а рішенням місцевого господарського суду від 19.05.2009 у справі №30-64-а управління зобов'язано укласти з скаржником договір купівлі-продажу спірного приміщення, оскільки скаржник не надав належних доказів, передбачених чинним законодавством, на набуття ним права власності на це майно.

Інші доводи скаржника зводяться до посилань на недоведеність судами попередніх інстанцій обставин, якими позивач обґрунтував позов. Інших обґрунтованих доводів щодо суті неправильного застосування судами норм процесуального чи матеріального права при задоволенні позову, скаржником не наведено.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи, а згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оцінка доказів по справі відноситься до компетенції суду першої та апеляційної інстанцій, а на підставі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права їх переоцінювати.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги такими, що не спростовують висновків судів.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2009 у справі №51/34 залишити без змін.