Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Москаленка В.С. від 29.09.2009 № 02.02-10/431, розгляд справи № 1/47 господарського суду міста Києва здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор" (відповідач) про стягнення 41 698,59 грн. основного боргу, 14 659,74 грн. інфляційної складової боргу, 2 976,72 грн. 3% річних, 593,35 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.04.2009 у справі №1/47 (суддя Мельник В.І.) позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 41 698,59 грн. основного боргу, 14 659,74 грн. інфляційної складової боргу, 2 976,72 грн. 3% річних, 593,35 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2009 у справі № 1/47 (колегія суддів у складі: Мартюк А.І. –головуючий суддя, судді Зубець Л.П., Лосєв А.М.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 10.04.2009 –без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі № 1/47 судові рішення з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник посилається на неповідомлення його судом першої інстанції про час та місце судового засідання з розгляду пред'явленого до нього позову, і, як наслідок, позбавив відповідача можливості надати свої заперечення по суті заявлених вимог. В той час, як у засідання суду апеляційної інстанції повноважний представник відповідача запізнився і не зміг прийняти участь у судовому засіданні.

Також скаржник посилається на відсутність правових підстав для стягнення з нього суми боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та відсотків річних, оскільки в даному випадку на правовідносини сторін поширюють свою дію положення Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" (486/96-ВР) .

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, 17.05.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", як енергопостачальною організацією, та Житлово-будівельним кооперативом "Механізатор", як абонентом, було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510274.

Згідно із п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати абоненту теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, в свою чергу, абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.2.3.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору та звертання-доручення до нього визначення кількості спожитої протягом розрахункового періоду (місяця) теплової енергії здійснюється по приладах обліку (опалення) та розрахунковим способом (гаряче водопостачання) згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Пунктом 3 Додатку 4 до договору відповідач згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел не пізніше 25 числа поточного місяця сплачує кількість фактично спожитої теплової енергії.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, відповідачем було порушено виконання умов договору № 510274 – не здійснено оплату за спожиту електричну енергію на суму 41 698,59 грн. за період з 01.12.2007 по 01.12.2008, що підтверджується довідкою про стан розрахунків та заборгованості із сплати споживчої електричної енергії, звітами про використану електричну енергію за відповідні періоди, відомостями обліку споживання теплової енергії.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів того, що відповідач звертався до позивача з повідомленнями та з зауваженнями щодо надання послуг ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом відповідачем надано не було.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись положеннями вказаної норми закону, позивачем було нараховано 3% річних у розмірі 2 976,72 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14 659,74 грн.

Таким чином, суд першої інстанції, правова позиція якого була підтримана судом апеляційної інстанції при перегляді судового рішення, на підставі наведених правових норм дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 41 698,59 грн. за договором № 510274 від 17.05.2000, 3% річних у розмірі 2 976,72 грн. та інфляційних втрат в розмірі 14 659,74 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Як в апеляційній, так і касаційній скаргах відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права –ст. 22 ГПК України, оскільки розгляд справи у місцевому господарському суді відбувся без участі його повноважного представника, який не прибув у судове засідання через неповідомлення його про порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає порушення місцевим господарським судом процесуальних прав відповідача щодо забезпечення його належного повідомлення про час та місце розгляду справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, місцевий господарський суд вчинив усі необхідні та достатні дії, спрямовані на забезпечення належного повідомлення сторін, зокрема, відповідача про час та місце розгляду справи з метою надання їм можливості направити своїх повноважних представників для захисту своєї правової позиції.

Так, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з позицією апеляційного господарського суду, що принципового значення у даному випадку, для встановлення факту належного повідомлення сторін, набуває дотримання господарським судом вимог ст. 87 ГПК України, відповідно до яких рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Враховуючи те, що ухвала місцевого господарського суду про порушення провадження у справі від 09.01.2009 та ухвала про відкладення розгляду справи від 20.02.2009 були надіслані відповідачу 12.01.2009 та 24.02.2009 відповідно, тобто в межах визначеного законодавством строку, можна констатувати факт належного повідомлення відповідача про час та місце судових засідань з розгляду спору, що виник між сторонами.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи як позовна заява, так і всі процесуальні документи суду направлялись відповідачу на його юридичну адресу, зазначену в довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 26.01.2009 № 21-10/357-26 (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ЖБК "Механізатор" станом на 01.01.2009 наявна у матеріалах справи, а.с. 104).

В свою чергу, суд касаційної інстанції вважає за необхідне довести до відома відповідача, що відповідно до положень ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на неправомірне нарахування позивачем на суму боргу інфляційних втрат та відсотків річних, що, на його думку, протирічить положенням Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" (486/96-ВР) , колегія суддів зазначає, що пеня носить іншу правову природу на відміну від інфляційних нарахувань та відсотків річних, які і були правомірно нараховані позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.

Таким чином, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2009 у справі № 1/47 –без змін.