ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2009 р.
№ 05-6-25/888-29/698
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу
Обслуговуючого кооперативу "Лотос-2007"
на постанову
від 15.10.2008
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Києва № 05-6-25/888-29/698
за позовом
Обслуговуючого кооперативу "Лотос-2007"
до 3-ті особи
Садово-дачного кооперативу "Орхідея-3" - Київська міська рада - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської держадміністрації)
про
запобігання вчиненню дій, що порушують право на земельну ділянку
за участю представників: - позивача
не з’явився
- відповідача
Шила В.І.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 26.05.2008 (суддя Усатенко І.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В., Михальської Ю.Б.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Обслуговуючого кооперативу "Лотос-2007" (далі –позивач), уточнених ним в процесі розгляду справи, до Садово-дачного кооперативу "Орхідея-3" (далі –відповідач), за участю третіх осіб - Київської міської ради і Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської держадміністрації), про: визнання дій відповідача, які пов’язані з набуттям права на оренду земельної ділянки площею 55,22 га (кадастровий № 8000000000:96:001:0501) у мкр. Осокорки у Дарницькому районі м. Києва, такими, що порушують право позивача та створюють небезпеку порушення прав на набуття ним права на спірну земельну ділянку, якою правомірно користуються його члени; запобігання вчиненню дій відповідача, пов’язаних з набуттям права оренди цієї земельної ділянки, шляхом заборони вчиняти такі дії; визнання відсутності прав у відповідача на землю у мкр. Осокорки у Дарницькому районі м. Києва (кадастровий № 8000000000:96:001:0501) і визнання наявності таких прав у позивача.
Не погоджуючись з зазначеними судовими актами у справі, позивач в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм ст. ст. 47, 43 ГПК України (1798-12) , ст. ст. 35, 40, 80, 81, 93, 116, 118 Земельного кодексу України.
Представник позивача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Під час розгляду спору судами встановлено, що як відповідач, так і позивач претендують на спірну земельну ділянку для ведення колективного садівництва з метою її належного оформлення у користування громадян, які фактично тривалий час нею користуються без правовстановлюючих документів, на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.09.1998 № 2008 "Про вирішення питань щодо статусу самозахоплених земельних ділянок, які входять в межі забудови П черги житлового масиву Осокорки".
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач створений і розпочав дії з оформлення спірної земельної ділянки раніше, ніж позивач, наразі ним розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки колективного садівництва у мкр. Осокорки у Дарницькому районі м. Києва в оренду на 24 роки, зареєстрований в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської держадміністрації) 28.02.2006 за №А-8002, втім, позивач, посилаючись на фактичне користування землею членами його кооперативу, а не кооперативу відповідача, звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги нормами ст. ст. 35, 119 Земельного кодексу України.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність і необґрунтованість вимог позивача, оскільки дії відповідача по оформленню права користування земельною ділянкою є його правом, гарантованим Конституцією, отже, не можуть бути обмеженими в судовому поряду шляхом заборони, адже, такі дії не суперечать законодавству і не порушують будь-яких прав або охоронюваних законом інтересів інших осіб, в т.ч. позивача, який не представив документів та не навів відповідних посилань на доказі, які б свідчили, що він набув право на спірну земельну ділянку або йому було відмовлено у набутті такого права через оскаржувані дії відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та вважає доводи касаційної скарги такими, що їх не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судами обставинами і їх переоцінити, що перебуває поза процесуальними межами компетенції суду касаційної інстанції.
Так, згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) .
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності (стаття 92 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду хземлі").
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Кодексу).
Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Відповідно до приписів статті 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14) .
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .
З аналізу зазначених норм вбачається, що необхідною передумовою набуття права на земельну ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, отже, визнання такого права за будь-якою юридичною особою або громадянином за відсутності вказаного рішення такого органу є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України (254к/96-ВР) , компетенції на здійснення права власності від імені українського народу на управління землями, саме яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.
При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до ч. 9 ст. 123, ч. 16 ст. 151 Земельного кодексу України право позивача на звернення до суду обумовлене наявністю відмови органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або погодженні місця розташування об’єкту, також, до компетенції судів може бути віднесено розгляд вимог про спонукання ради розглянути відповідне питання на сесії ради, а не прийняття судом замість ради конкретного і бажаного позивачем рішення щодо розпорядження землею.
Отже, заявляючи позов, позивач не врахував право ради самостійно вирішувати питання щодо надання земельної ділянки, а до вирішення радою цього питання право позивача на спірну земельну ділянку не може вважатись порушеним, відтак, відсутність права згідно ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 152 Земельного кодексу України унеможливлює його судовий захист. При цьому, колегія суддів зазначає, що вчинення відповідачем дій, спрямованих на оформлення землекористування, тобто, на набуття лише в майбутньому права на оренду землі, наразі не свідчать про виникнення у нього права на землю, яке б могло бути оспорене у судовому порядку.
Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на норми ст. ст. 35, 119 Земельного кодексу України, якими унормовано право громадян на земельні ділянки, якими вони добросовісно, відкрито і безперервно користуються протягом 15 років, але не мають правовстановлюючих документів, зокрема, для ведення садівництва, колегія суддів не приймає до уваги, адже, спір у справі виник між кооперативами, а не між громадянами і органом місцевого самоврядування, крім того, виникнення такого права у набувача можливе, знов таки, за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, яким є Київська міська рада, при цьому, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений статтею 123 Земельного Кодексу України, яка не містить імперативного обов’язку органу місцевого самоврядування прийняти рішення про надання землі громадянинові поза межами встановленої у кодексі процедури, що також унормовано ч. 2 ст. 119 Земельного кодексу України.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог законними і ґрунтовними, а, отже, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає зміні або скасуванню.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 у справі господарського суду м. Києва № 05-6-25/888-29/698 залишити без змін.
Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Лотос-2007" залишити без задоволення.
Головуючий суддя К.В.Грейц Судді С.В.Бакуліна О.І.Глос