Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: Дручек В.С. (дов. від 01.03.06), Дручек М.С. (дов. від 01.03.06),

відповідача 1): Рихвицький Р.А. (дов. від 26.01.09),

відповідача 2): не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

третьої особи 1): Оліярник Р.І. (дов. від 14.01.09),

третьої особи 2): не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

третьої особи 3): не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України № 02.03-10/37 від 28 січня 2009 року для розгляду справи № 1/980-12/375 сформовано колегію суддів у складі: Кравчука Г.А. (головуючого), Шаргала В.І.,Швеця В.О.

У жовтні 2005 року Приватне підприємство "Вікторі С" (далі –позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління капітального будівництва Львівської міської ради (далі –відповідач 1) та Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області (далі –відповідач 2) про припинення права безстрокового користування земельною ділянкою, загальною площею 0,995 га.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30 жовтня 2007 року (суддя Запотнічняк О.Д.) позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 141, 143 Земельного кодексу України, вказуючи на те, що першим відповідачем спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 року (колегією суддів у складі: Процика Т.С. –головуючий, Городечної М.І., Кузя В.Л.) рішення Господарського суду Львівської області від 17.06.08 скасовано, в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційного суду, ПП "Вікторі С" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 30 жовтня 2007 залишити в силі. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення апеляційним судом приписів статей 14 Конституції України, статей 6- 17, 143, 144, 149 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 33, 34 Закону України "Про планування і забудову територій", статті 12 Закону України "Про плату за землю".

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Швеця В.О, представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 17.05.94 Львівською міською радою прийнято розпорядження "Про передачу ПП "ВікторіС" дольової участі на будівництво громадського центру № 82 в мікрорайоні "Сихів-20" № 609. Згідно з п.1 якого, ПП "ВікторіС" погоджено пропозицію комісії про передачу дольової участі на будівництво громадського центру № 82 в мікрорайоні "Сихів-20" з оплатою 30 % вартості незавершеного будівництва станом на 01.01.94 з розрахунку вартості 1 кв.м. загальної площі еквівалентної 200 дол. США по діючому, на день перерахування комерційного курсу.

06 червня 1994 року між ПП "Вікторі С" та Управлінням капітального будівництва міської адміністрації було укладено угоду на будівництво громадського центру № 82 в мікрорайоні "Сихів-20", загальною площею 5488 кв.м., згідно з умовами якої позивач виступив інвестором, а перший відповідач –замовником будівництва. На підставі прийнятого Господарським судом Львівської області рішенням від 26.10.- 05.11.04 у справі № 1/704-9/352 до ПП "Вікторі С" перейшли функції замовника та інвестора.

Судами обох інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка виділена першому відповідачу у користування згідно з Державним актом № 039836 для будівництва громадського центру № 82 мікрорайону "Сихів-20". 05 вересня 2005 року позивач звернувся до Управління капітального будівництва Львівської міської ради з вимогою дати згоду на вилучення зазначеної земельної ділянки Пустомитівською районною адміністрацією для передачі її ПП "Вікторі С". Однак вказане звернення залишилося без відповіді першим відповідачем. З проханням про надання спірної земельної ділянки у користування попередньо вилучивши її у відповідача першого відповідача, позивач звертався також до Пустомитівської районної державної адміністрації, як власника земельної ділянки. Однак, листом від 19.08.05 № 4/9-765 райдержадміністрація на зазначене звернення відповіла відмовою, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, в тому числі на добровільній відмові від права користування земельною ділянкою або на підставі рішення суду.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що в силу частини 2 статті 149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок, які знаходяться у постійному користуванні, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. В той же час, позивачем у відповідності до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідних документів про використання земельної ділянки першим відповідачем не за цільовим призначенням, як це передбачено п. г) статті 141 і статтею 144 Земельного кодексу України до суду не надано. Крім того, апеляційний суд зазначив, що згідно зі статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, позивачами можуть виступати підприємства чи організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Враховуючи те, що право на розпорядження землями державної та комунальної власності, а також здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, відповідно до чинного законодавства України віднесено до виключної компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, з врахуванням кожної конкретної земельної ділянки, її правового статусу, цільового призначення тощо, суд дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовом про припинення права користування земельною ділянкою з підстав, визначених законом, належить органам державної влади та місцевого самоврядування, права та охоронювані законом інтереси яких порушені.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Вичерпний перелік підстав для припинення та примусового припинення права користування земельною ділянкою, що не підлягає розширеному тлумаченню, визначений статтями 141, 143 Земельного кодексу України, однією з яких є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. У відповідності до п. б) частини 1 статті 19 вказаного Кодексу, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови.

Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, спосіб у який фіксуються такі порушення, а також особа, до функціональних обов'язків якої входять питання виявлення таких порушень, визначений статтею 144 Земельного Кодексу України. Тобто, порушення земельного законодавства фіксується державним інспектором по використанню та охороні земель у протоколі про порушення та вказівці про їх усунення. Частиною 2 цієї статті, також передбачено, що у разі неусунення порушення земельного законодавства в 30-тиденний строк, державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Згідно з частиною 3 цієї статті рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. Отже, чинним земельним законодавством функції контролю за використанням земельних ділянок покладено на спеціально уповноважений державний орган та орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (власника земельної ділянки).

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 вказаного Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи те, що ПП "Вікторі С" належними засобами доказування не довела факту порушення відповідачами її прав та охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у позові.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, та, крім того, пов’язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувана постанова Львівського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторі С" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 червня 2008 року у справі № 1/980-12/375 –без змін.