ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 травня 2019 року
Київ
справа №826/5814/16
адміністративне провадження №К/9901/5728/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва в складі судді Мазур А.С. від 05.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., Кобаля М.І. від 13.12.2017 у справі №826/5814/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнати протиправним та скасувати рішення, зобов"язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом від 16.09.2015 р. № 813 в частині про нікчемність договору № 006-28702-270215 банківського вкладу (депозиту) у доларах США, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк";
- зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) № 006-28702-270215 за рахунок Фонду.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року в частині щодо розподілу судових витрат змінено, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в наступній редакції:
"Присудити на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати у розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) грн. 40 (сорок) коп. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб".
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отриманні платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку. Зазначено, що операції із перерахування коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки були здійснені в період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних". Також наголошено на тому, що укладення позивачем із банком договору банківського вкладу було здійснено всупереч приписам Правил банківського обслуговування фізичних осіб, затверджених рішенням Ради директорів АТ "Дельта Банк" згідно протоколу № 14 від 20 березня 2013 року.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просит залишити скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що 27.02.2015 р. між позивачем і ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського вкладу (депозиту) у доларах США № 006-28702-270215 та додаток № 1 до нього, де передбачено можливість надходження коштів на рахунок позивача з її рахунку, відкритого в Банку, з рахунку іншої особи або готівкою.
На підставі зазначеного договору Банком позивачу було відкрито вкладний рахунок № НОМЕР_2, на який зараховано кошти у розмірі 1829,00 доларів США від ОСОБА_3, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 46561541 від 27 лютого 2015 року.
02.03.2015 р. Правлінням НБУ було прийнято постанову № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".
На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк".
На підставі наказу Уповноваженої особи від 29.05.2015 р. № 408 було створено Комісію з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ "Дельта Банк".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 р. № 147 продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк".
15.09.2015 р. Комісію з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ "Дельта Банк" за результатами перевірки було складено протокол, відповідно до якого вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними, відповідно до Додатку № 1, де вказано й договір від 19.02.2015 р. № 001-29591-190215, укладений між позивачем і Банком.
16.09.2015 р. наказом Тимчасової адміністрації № 813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" (зі змінами, внесеними наказом від 22.09.2015 р. № 836) було вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), виявлених перевіркою, зокрема й вищевказаного договору позивача, на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Листом від 23.09.2015 р. № 8821/3060 Тимчасовою адміністрацією було повідомлено позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 27.02.2015 р. 006-28702-270215, укладеного між нею та ПАТ "Дельта Банк".
02.10.2015 р. Правлінням НБУ було прийнято постанову № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк".
На підставі вказаної постанови НБУ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатору банку".
05.11.2015 р. позивач звернулася до Уповноваженої особи зі скаргою, в якій просила надати правдиву інформацію про її вкладу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включити її до реєстру на суму її вкладу в розмірі 1829,00 доларів США та виплатити належні їй кошти.
25.12.2015 р. листом № 27-56669/15 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив позивача, що за результатами перевірки було встановлено нікчемність правочину, укладеного між позивачем і Банком, про що її повідомлено.
Позивач, вважаючи протиправним наказ Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним договору, укладеного між нею та Банком, і протиправним невнесення її у зв`язку з цим до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту нікчемності укладеного позивачем із банком правочину. Наголошено на тому, що чинне законодавство не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо власником. Крім того зазначено, що додатковою угодою №1 до договору банківського вкладу передбачено можливість зарахування коштів на депозитний рахунок саме з рахунку іншої фізичної особи.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI (4452-17) щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Суди в межах даної справи правильно не взяли до уваги посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк", як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу від 27 лютого 2015 року №006-28702-270215 про незастосування пункту 1.8 до вказаного Договору не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку.
При цьому колегія суддів зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк" визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди №1, а не пункту 5.11 Правил.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на укладення договору банківського вкладу під час дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ Дельта Банк" до категорії проблемних", оскільки відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказана постанова є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Посилання скаржника на те, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов`язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року №006-28702-270215, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 1829 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №46561541 від 27 лютого 2015 року.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI (4452-17) .
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.
Щодо висновків судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом від 16.09.2015 р. № 813 в частині про нікчемність договору № 006-28702-270215 банківського вкладу (депозиту) у доларах США, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк", колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частин 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ "Дельта банк" та ОСОБА_2, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.
Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 343, 350, 354, 356 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі №826/5814/16 скасувати в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом від 16.09.2015 р. № 813 в частині про нікчемність договору № 006-28702-270215 банківського вкладу (депозиту) у доларах США, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк", а провадження у справі в цій частині закрити.
В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі №826/5814/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз,
Судді Верховного Суду