Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

В судовому засіданні 21.01.2009р. оголошувалась перерва до 28.01.2009р., відповідно до ст. 77 ГПК України, про що учасники процесу повідомлені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. (суддя Хрипун О.О.): 1)позов задоволено в повному обсязі; 2)зобов’язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи погодити та затвердити Акт про стан захисної споруди цивільної оборони №106407 (бомбосховище), яке належить ВАТ "Орфей" та знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Волинська, 48/50; 3)визнано захисну споруду цивільної оборони №106407 (бомбосховище), яке належить ВАТ "Орфей" та знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Волинська, 48/50, списаною з об’єктів захисних споруд цивільної оборони (бомбосховище); 4)зобов’язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи внести запис до Журналу обліку списання захисних споруд цивільної оборони про списання захисної споруди цивільної оборони №106407, яка належить ВАТ "Орфей" та знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Волинська, 48/50; 5) зобов’язано Головне управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м.Києві внести запис до Журналу обліку списання захисних споруд цивільної оборони про списання захисної споруди цивільної оборони №106407, яка належить ВАТ "Орфей" та знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Волинська, 48/50. Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 170грн. з кожного витрат по сплаті державного мита в розмірі 85грн. та по 59грн. з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2008р. (судді Синиця О.Ф. –головуючий, Рєпіна Л.О., Буравльов С.І.) рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. скасовано частково; пункт перший резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. викладено в новій редакції: позов задоволено частково; виключено з резолютивної частини рішення пункт четвертий; в інших частинах рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. залишено без змін.

Відповідач-1 в касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 10.10.1991р. між орендним підприємством "Орфей", правонаступником якого є ВАТ "Орфей", та Українським державним концерном місцевої промисловості "Укрмісцевпром" був укладений договір №43 про викуп державного майна, за умовами якого орендне підприємство "Орфей" викупило у держави цілісний майновий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 48/50, та яке 14.08.1996р. було зареєстровано в БТІ. У переліку об’єктів що перебувають у власності позивача зазначено й бомбосховище №8 (350кв.м.), захисна споруда № 106407.

У технічному паспорті на бомбосховище, який був складений 06.05.1980р. зазначено, що підлога бомбосховища періодично буває залита водою.

У 2005 році позивачем було прийняте рішення про списання об’єкту цивільної оборони, як непридатного до використання за призначенням.

З висновку про технічний стан сховища за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 48/50 вбачається, що ЗС ЦО №106407 непридатна для експлуатації в режимі сховища, не відповідає вимогам ДБН 2.2.5-97, відновлення захисної споруди технічно та економічно не доцільне. Запропоновано її списати з балансу ВАТ "Орфей".

У зв’язку з вищевикладеним, позивачем на адресу відповідача-2 був направлений пакет документів для вирішення відповідного питання.

Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій (НДІБК) підтвердив, що згаданий об’єкт непридатний до використання за прямим призначенням згідно висновку від 11.08.2006р.

29.05.2006р. Головне управління Київської міської державної адміністрації листом №047/541 на адресу МНС України підтвердило, що бомбосховище підлягає списанню і використанню в господарських цілях.

Листом № 66 від 15.08.2006р. позивач знову звернувся до Головного Управління МНС в м. Києві про узгодження документації.

13.09.2006р. Управління, посилаючись на Інструкцію про порядок списання непридатних споруд цивільної оборони (далі –Інструкція), відповіло, що питання про списання захисних споруд цивільної оборони відносяться до компетенції органів виконавчої влади та МНС України.

Листом №78 13.09.2006р. позивач направив документи Департаменту цивільної оборони захисту населення МНС України на узгодження.

Департамент висунув додаткові вимоги щодо узгодження документації в ГУ МНС України в м. Києві, заключення договору на розміщення особового складу ВАТ "Орфей" в об’єктах цивільної оборони інших підприємств та зміни форми акту на списання, надавши право затвердити його голові Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, при тому, що власником об’єкту є позивач.

Позивач вдруге звернувся до ГУ МНС України в м. Києві, на що отримав лист №16/9/3826 від 10.10.2006р., в якому зазначено, що захисна споруда цивільної оборони не відповідає вимогам ДБН 2.2.5-97.

Для визначення стану захисної споруди і оформлення документації, пов’язаної із списанням цієї споруди, відновлення якої економічно недоцільне, за наказом начальника цивільної оборони утворюється комісія, за результатами роботи комісія складає акт про списання захисної споруди за формою згідно з додатком № 1 до Інструкції. Такий акт було складено у 2005 році за № 106407 та надано МНС України на погодження та затвердження.

Непогоджена документація повертається власнику захисної споруди із зазначенням причини відмови.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанції виходили з того, що відповідь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про відмову погодити акт списання захисної споруди цивільної оборони, що викладена у листі від 15.11.2006р., є необґрунтованою, оскільки не містить жодних мотивів відмови, що порушує законні права позивача та суперечить чинному законодавству. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно згаданої вище Інструкції, позивачем був підготовлений весь пакет документів, необхідних для списання об’єкту, була створена комісія, яка в свою чергу склала акт стану захисної споруди, тобто проведені необхідні дії для списання об’єкту та подання на погодження відповідача-1 акту; Інструкція не містить обмежень /заборони/ відмови у погодженні акту з причин, що вказані у листі про відмову, а саме: притягнення керівництва ВАТ до відповідальності за фактом порушень вимог законодавства у сфері утримання захисних споруд цивільної оборони.

Однак, зазначені висновки господарських суді колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такими, що не ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовом до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в місті Києві про визнання погодженим та затвердженим Акту про стан захисної споруди цивільної оборони; визнання захисної споруди цивільної оборони №106407, списаною з об’єктів захисних споруд цивільної оборони (бомбосховище); зобов’язання відповідачів внести записи до Журналів обліку списання захисних споруд цивільної оборони про списання захисної споруди цивільної оборони №106407.

Частина 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України", та статті 1, 41, 12 ГПК України передбачають, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає вимогам ст. 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Із змісту ст. 4 ч.1, ст.ст. 42, 43, 52, ст. 19 ч.5 Господарського кодексу України вбачається, що господарські правовідносини виникають на підставі вільного волевиявлення господарюючих суб’єктів.

Стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України дає визначення поняттю "справа адміністративної юрисдикції". Під такою справою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту визначаються Законами України "Про Цивільну оборону України" (2974-12) та "Про правові засади Цивільного захисту" (1859-15) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Цивільну оборону України" систему цивільної оборони складають: органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони; служби цивільної оборони тощо. Законом України "Про правові засади цивільного захисту" (1859-15) визначено, що єдину державну систему цивільного захисту населення і територій складає сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Згідно з приписами вказаного Закону захисні споруди використовуються у мирний час в порядку, який визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту (частина 2 статті 9 Закону).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про правові засади цивільного захисту" безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту.

До функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту згідно з частиною 2 статті 28 відноситься, зокрема, забезпечення діяльності єдиної системи цивільного захисту.

Відповідно до Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006р. №1539 (1539-2006-п) , МНС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій.

Згідно із затвердженим міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Положенням про Головне управління МНС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відповідач-2 є територіальним органом управління МНС України в м.Києві, який створюється МНС України.

Зазначеним Положенням визначено, що Головне управління є головним (провідним) органом у системі територіальних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, яке відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд за дотриманням нормативно-правових актів з питань цивільного захисту, здійснює контроль за створенням фонду захисних споруд цивільної оборони та підтримки їх у стані готовності до використання за призначенням та веде електронний облік захисних споруд цивільної оборони, які знаходяться на відповідній території (пункт 4 даного Положення).

Судами попередніх інстанцій не надано юридичну оцінку та не визначено функції Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в місті Києві у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Вказані обставини та їх оцінка є суттєвими для вирішення даного спору, оскільки стосуються визначення підвідомчості вирішення даного спору у відповідності до вимог процесуального законодавства.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.3 ч.1 ст. 111-9, 111-10, ст. 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2008р. та рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. у справі №32/201 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.