Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Приватне підприємство "Вікторія" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом та уточненням до позовних вимог, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро" 187714,10 грн. у тому числі: 38000,00 грн. боргу за договором підряду від 29.07.2004 року, 18144,07 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 3554,30 грн., 6294,47 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 69350,00 грн. штрафу; 13860,00 грн. боргу за договором про переведення боргу №17 від 04.06.2004 року, 6955,96 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 1296,38 грн. та 2295,82 грн. пені; 15577,90 грн. боргу згідно акта приймання виконаних робіт від 12.10.2007 року; 6855,78 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 1905,68 грн. та 2580,38 грн. пені; 200,50 грн. інфляційних втрат згідно накладних №57 від 19.10.2004 року, №60 від 20.10.2004 року, №92 від 25.10.2004 року та 3% річних в сумі 25,95 грн.; 263,33 грн. інфляційних втрат згідно акта приймання виконаних робіт від 25.05.2004 року та 3% річних в сумі 58,19 грн.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 22.11.2007 року (суддя Алексєєв М.В.) позов задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро" на користь Приватного підприємства "Вікторія" 176048,04 грн., серед яких 67437,90 грн. боргу, 32419,64 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 6840,50 грн., 69350,00 грн. штрафу, а також 1760,48 грн. витрат по сплаті державного мита та 92,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 11166,67грн. пені суд відмовив, з підстав необґрунтованості її нарахування.

Житомирський апеляційний господарський суд постановою від 31.07.2008 року (судді Горшкова Н.Ф., Будішевська Л.О., Майор Г.І.), з врахуванням ухвали від 04.08.2008 року про виправлення помилок, рішення господарського суду Житомирської області від 22.11.2007 року змінив, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро" на користь Приватного підприємства "Вікторія" 77996,48 грн., у тому числі 51860,00 грн. боргу, 19620,17 грн. інфляційних втрат, 3967,71 грн. річних, 2548,60 грн. пені; крім цього, 779,95 грн. витрат по сплаті державного мита, 49,03 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовив.

Приватне підприємство "Вікторія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 31.07.2008 року змінити, додатково стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю"Левків-Агро" 8349,01грн за договором №17 від 04.06.2004 року, серед яких 5425,9 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 927,29грн, 2295,82 грн. пені; за актом від 12.10.2004 року додатково стягнути 24402,63 грн., серед яких 15577,90грн. основного боргу, 7387,73 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1437 грн. Скаржник зазначає, що апеляційний суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення спору, в оскаржуваній частині, ухвалив постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України, статей 49, пункту 7 статті 105 Господарського процесуального кодексу України. В процесі розгляду касаційної скарги скаржник змінив свої вимоги і просить справу в оскаржуваній частині скасувати та направити її на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення в рішеннях судів попередніх інстанцій, правильності застосування норм матеріального та процесуального права, касаційна інстанція вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

В процесі розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 24.07.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро" (замовник) та Житомирською обласною сільськогосподарською корпорацією "Машинно-технологічна станція" (виконавець) був укладений договір №13/1 про надання послуг із збирання зернових культур. Виконання робіт за договором підтверджується актом виконаних робіт.

04.06.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро" (боржник), Приватним підприємством "Вікторія" (новий боржник) та Житомирською обласною сільськогосподарською корпорацією "Машинно-технологічна станція" (кредитор) укладено договір про переведення боргу за договором №13/1 від 24.07.2003 року. За умовами договору боржник передає, а новий боржник (приватне підприємство "Вікторія") приймає, за згодою кредитора зобов'язання першого і стає боржником за договором №13/1 від 24.07.2003 року. За даною угодою новий боржник зобов'язався здійснити (замість боржника) оплату за договором №13/1 від 24.07.2003 року до 01.10.2004 року в сумі 13860 грн. (пункт 3 договору).

Апеляційний господарський суд в ході розгляду справи встановив, що позивач сплатив відповідачеві зазначену суму боргу повністю.

06.01.2007 року приватне підприємство "Вікторія" направило на адресу відповідача претензію з вимогою про повернення йому 13860,00 грн. боргу за договором №17 від 04.06.2004 року, а також 6955,96 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 1296,38 грн. та 2295,82 грн. пені за період з 24.09.2004 року по 06.11.2007 року.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором, апеляційний господарський суд, посилаючись на статтю 569 Цивільного кодексу України ( що регулює подібні за змістом цивільні відносини), яка передбачає право гаранта на зворотну вимогу до боржника, дійшов правомірного висновку, що зазначена сума підлягає поверненню позивачеві. Стосовно стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені суд позовні вимоги задовольнив частково, пославшись на те, що річні та суму збитків від інфляції слід розраховувати з 25.10.2004 року. Суд виходив з того, що претензія про сплату вказаної суми, як і інших спірних сум, була пред'явлена відповідачу 06.01.2007року і отримана ним 11.01.2007 року.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже суд дійшов висновку, що отримавши вимогу про оплату 13860 грн. 11.01.2007року, відповідач повинен був сплатити вказану суму не пізніше 18.01.2007року, тобто прострочення оплати наступає з 19.01.2007року.

Упродовж всього розгляду справи позивач наголошував на тому, що 25.10.2004 року ним було направлено на адресу відповідача вимогу за № 179 в якій просив до 01.11.2004 року повернути йому борг за договором. Проте наведене залишилося поза увагою апеляційного господарського суду, який в повному обсязі цей довід не перевірив.

12.10.2004 року приватне підприємство "Вікторія" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро" підписали акт виконаних робіт. При розгляді справи позивач наголошував на тому, що Приватне підприємство "Вікторія" сплатило власникам 74 земельних паїв орендну плату у сумі 16280 грн. проте ця земля знаходилась під посівами озимої пшениці та жита що належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро", яке і зібрало урожай. 17.01.2005 року відповідач передав позивачу в рахунок боргу жито на загальну суму 7241,50 грн. Оскільки сума боргу за актом відповідачем повністю сплачена не була позивач 06.01.2007 року направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити залишок заборгованості у сумі 15577,90 грн. боргу; 6855,78 грн. інфляційних втрат, 1905,68грн.річних та 2580,38 грн. пені .

Наполягаючи на стягненні зазначених сум позивач наголошував на тому, що акт складений за участю відповідача - директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро" В.М. Царука та представників приватного підприємства "Вікторія" . Відмовляючи в задоволенні позову у цій частині, апеляційний господарський суд послався, зокрема, на те, що позивач не надав доказів оплати 16280 грн. пайовикам, рівно як і доказів знаходження землі під посівами позивача та збирання саме ним врожаю, а також використання землі 74-х пайовиків тільки ТОВ "Левків-Агро", тобто без участі ПП "Вікторія". Проте висновок до якого дійшов Житомирський апеляційний господарський суд є передчасним з огляду на наступне.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок подання доказів покладено на сторони та інших учасників судового процесу. Проте, якщо таких доказів недостатньо суд, в силу приписів частини першої статті 38 цього ж Кодексу, зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Отже, в розумінні зазначеної норми витребування доказів є не правом, а обов'язком суду.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки і місцевий і апеляційний господарські суди, всупереч вимогам статей 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, не виконали усіх вимог процесуального законодавства, не дослідили повно і всебічно усі доводи наведені сторонами та обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а відтак ухвалені у справі судові рішення у сумі 24402,63 грн. (згідно акта від 12.10.2007 року), а саме: 15577,90 грн. основного боргу; 7387,37 грн., річних; 1437 грн. інфляційних втрат, а також за договором №17 від 04.06.2004 року в частині вимог про стягнення пені у сумі 2295,82 грн. підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України зауважує на тому, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи (дослідити усі доводи сторін, взяти їх до уваги чи відхилити їх, як юридично не спроможні), надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

В іншій частині постанова Житомирського апеляційного господарського суду не оскаржувалася отже в касаційному порядку на переглядалася.

Керуючись статтями 111 -5, 111 -7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Житомирської області від 22.11.2007 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 31.07.2008 року у справі № 9/2148 скасувати у сумі 24402,63 грн. (15577,90 грн. основного боргу, 7387,37 грн. річних, 1437 грн. інфляційних втрат), а також у сумі 2295,82 грн. пені. Скерувати в цій частині справу на новий розгляд до господарського суду Житомирської області. Решту постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія" задовольнити.