Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Попенко О.С. –прокурор відділу Генпрокуратури України, посв. від 17.12.07;

від позивача, відповідача, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "БУ-37" у листопаді 2007 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Сімферопольського міжрайонного бюро реєстрації та технічної інвентаризації про визнання права власності на об’єкти нерухомості, розташовані у селі Лазурне на вулиці Слуцького, 70, а саме: вагон-побутівку №1 –адміністративно-побутовий корпус (літера Д) інв. №670 інвентарної справи БТІ, вагон-побутівку №2 – склад (літера Г) інв. №572 інвентарної справи БТІ, вагон-будиночок №4 - склад (літера Б) інв. №573 інвентарної справи БТІ, будиночок-вагон №7 –гараж (літера А) інв. №601 інвентарної справи БТІ, вагон-побутівку №5 –лабораторія (літера В) інв. №602 інвентарної справи БТІ, штукатурна станція СО-57 №10-РБУ (літера И) інв. №526 інвентарної справи БТІ; та спонукання БТІ зареєструвати право власності на перелічені об'єкти. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що на балансі ТОВ "БУ-37" знаходиться спірне майно отримане ним від Акціонерного товариства закритого типу "ОП-37", як правонаступником, проте, відповідач безпідставно відмовив у реєстрації права власності на це майно. При цьому позивач зазначав, що право власності на вказане майно його попередник АТЗТ "ОП-37" набув за договором купівлі-продажу №17 від 29.02.1996, зареєстрованим Кримською товарною біржею в це же день за №114. Однак Акціонерним товариством закритого типу "ОП-37" належним чином не було оформлено правовстановлюючі документи на спірне майно. Разом з цим, позивач наголошував на тому, що Рішенням Виконкому Маломаякської сільської ради від 24.02.05 №40 земельній ділянці, на якій знаходиться спірне майно, присвоєно нову поштову адресу: село Лазурне, вул. Слуцького, 70.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.01.08, ухваленим суддею Чумаченко С.А., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд, вмотивовуючи рішення, виходив з того, що спірне нерухоме майно, котре розташоване у с. Лазурне на вул. Слуцького, 70, Акціонерним товариством закритого типу "ОП-37" позивачеві, як правонаступнику, не передавалося. При цьому, судом встановлено, що 29.03.1996 за актом передачі державного майна №17 було передане майно, розташоване за іншою адресою: м. Алушта, вул. Піонерська, 17. Водночас в рішенні зазначено про відсутність у позивача правовстановлюючих документів на землю, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості, та недоведеність факту будівництва спірних об'єктів за рахунок коштів попередника позивача –АТЗТ "ОП-37". Місцевий суд визнав спірне майно самовільно збудованим, оскільки земельна ділянка під забудову та дозвіл на будівництво позивачеві не надавалися. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання Сімферопольського міжрайонного бюро реєстрації та технічної інвентаризації зареєструвати за ТОВ "БУ-37" право власності на спірні об'єкти нерухомості припинено через те, що така вимога повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Голика В.С.- головуючого, Борисової Ю.В., Черткової І.В., постановою від 11.09.08, перевірене рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив. Апеляційний суд визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю "БУ-37" право власності на спірні об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: м. Алушта, с. Лазурне, вул. Слуцького, 70, та зобов'язав Сімферопольське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації здійснити реєстрацію права власності за ТОВ "БУ-37" на вказані об'єкти нерухомості. Постанова апеляційної інстанції обґрунтована приписами статті 182 Цивільного кодексу України, статті 144 Господарського кодексу України, статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження". Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що спірне майно було придбане позивачем у порядку реорганізації АТЗТ "ОП-37", а останнім –на підставі договору купівлі-продажу №17 від 29.02.1996, зареєстрованим Кримською товарною біржею 29.02.1996 за №114, укладеним між Фондом майна Автономної Республіки Крим і АТЗТ "ОП-37". Судом установлено, що у процесі господарської діяльності спірне майно змінило своє найменування, а Рішенням Виконкому Маломаякської сільської ради від 24.02.05 №40 земельній ділянці, на якій розташовані спірні об'єкти, присвоєно поштову адресу –с. Лазурне, вул. Слуцького, 70. Апеляційний суд визнав помилковим висновок місцевого суду про те, що спірні об'єкти нерухомості є самочинним будівництвом. В постанові зазначено, що спір про спонукання реєструючого органу здійснити реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості не являється публічно-правовим спором.

Перший заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить постанову у справі скасувати, як ухвалену з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення просить залишити без змін. Прокурор зазначає, що оскаржуваною постановою у справі, суттєво зачіпаються інтереси держави у сфері власності майна. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 328, 334, 386, 392 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", у редакції, яка діяла, на час виникнення спірних правовідносин, пункту 1.6 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (z0157-02) , пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) . При цьому заявник зазначає, що факт приналежності спірного майна позивачеві не підтверджений матеріалами справи, зокрема відсутній акт вводу в експлуатацію спірних об'єктів, квитанції, розрахункові накладні; відсутні і докази втрати документа, котрий засвідчує право власності позивача на спірні об'єкти. Скаржник посилається на те, що за актом передачі державного майна від 29.02.1996 позивачеві передавалися об'єкти, розташовані за іншою адресою - м. Алушта, вул. Піонерська, 17, та з іншими найменуваннями. Апеляційним судом, на думку прокурора, не було досліджено відповідність вимогам закону договору купівлі-продажу державного майна від 29.02.1996, зареєстрованого Кримською товарною біржею 29.02.1996 за №114, укладеного між Фондом майна Автономної Республіки Крим і АТЗТ "ОП-37". Заявник вважає Сімферопольське МБТІ неналежним відповідачем у справі.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-37", Сімферопольського міжрайонного бюро реєстрації та технічної інвентаризації, Представництва Фонду майна Автономної Республіки Криму місті Алушта - Відділу по управлінню комунальною власністю у місті Алушта, Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього учасника процесу, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-37" до Сімферопольського міжрайонного бюро реєстрації та технічної інвентаризації про визнання за товариством права власності на об’єкти нерухомості, розташовані у с. Лазурне на вул. Слуцького, 70, та спонукання БТІ зареєструвати право власності на спірні об'єкти нерухомості. Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд виходив з того, що спірне майно позивачеві не передавалося, у позивача відсутні правовстановлюючі документи на землю, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості, факт будівництва цих об'єктів за рахунок коштів попередника позивача –АТЗТ "ОП-37" недоведений, а відтак відсутні підстави для задоволення позову. Скасовуючи рішення господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, апеляційна інстанція дійшла протилежного висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому апеляційний суд виходив з того, що спірне нерухоме майно належить позивачеві на праві власності, оскільки було набуте ним в порядку реорганізації АТЗТ "ОП-37". Проте такі висновки судових інстанцій є передчасними. При цьому, судами не досліджувалось фактичне місцезнаходження майна, на яке позивач просить визнати право власності, а саме, чи була змінена адреса спірного нерухомого майна - м. Алушта, вул. Піонерська, 17, на с. Лазурне, вул. Слуцького, 70, чи є воно нерухомим, а також чи відповідає перелік отриманого позивачем майна за актом передачі державного майна №17 від 29.03.1996 майну, на яке він просить визнати право власності. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (z0157-02) , зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за №157/6445 (z0157-02) , державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації –БТІ у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Зі змісту пункту 6.1 Тимчасового положення вбачається, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Отже, відповідно до вказаного положення бюро реєстрації та технічної інвентаризації здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно, тому Сімферопольське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації не може бути відповідачем у спорі про визнання права власності. Суди обох інстанцій викладеного не врахували. В цій частині знайшли підтвердження доводи касаційного подання. Таким чином, судові інстанції не з'ясували дійсні права і обов'язки сторін стосовно предмета та підстав виникнення спору. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. За таких обставин, рішення і постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –скеруванню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.09.08 у справі №2-8/16324-2007 і рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.01.08 у цій справі скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Автономної Республіки Крим.

Касаційне подання Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.