24/67 Про стягнення коштів за договором купівлі-продажу електричної енергії - 21.01.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в містіКиєві касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 7жовтня 2008 року у справі №24/67 Господарського суду Донецької області за позовом Державного підприємства "Енергоринок", м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства "Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля", м.Донецьк, про стягнення 74805283,97грн.,

за участю представників сторін:

позивача –ДП "Енергоринок" –Бойко М.О. (дов. №01/15-139Д від 05.01.2009р.);

відповідача –ВАТ "Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" –Юрова Н.Б. (дов. №331 від 24.12.2008 р.);

У лютому 2006року позивач –Державне підприємство "Енергоринок" пред’явив у господарському суді позов до відповідача –Відкритого акціонерного товариства "Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" про стягнення 74805283,97грн.

Вказував, що на підставі укладеного між ним (продавцем) та ВАТ"Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" (покупцем) договору купівлі-продажу електричної енергії №1048/01 від 22квітня 2002року позивач поставив відповідачу, з 1січня 2003 року по 31 грудня 2005 року електричну енергію в розмірі 3910428,774тис. кВт/г на загальну суму 614200239,69грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати за поставлену електроенергію за період з 1січня 2003 року по 31грудня 2005року, позивач просив з урахуванням уточнення позовних вимог стягнути з відповідача 74805283,97грн., з яких 46215280,95грн. основного боргу, 3035941грн. 3% річних, 12346137,64грн. інфляційних, 9080049,43грн. пені, 4127874,95грн. 7 % штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29липня 2008 року (суддя ЛомовцеваН.В.), залишеного без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 7жовтня 2008року (колегія суддів у складі: АлєєвоїІ.В. –головуючого, Величко Н.Л., Мясищева А.М.) позовні вимоги задоволено частково.

Постановлено стягнуто з відповідача на користь позивача 120000грн.пені.

В задоволені позовних вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних, та 7 % штрафу відмовлено.

Провадження у справі щодо стягнення 46215280,95грн. основного боргу припинено. Затверджено мирову угоду між ДП"Енергоринок" та ВАТ"Підприємство електричних мереж – "Енерговугілля" від 3липня 2008року.

Рішення в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 120000грн. пені, мотивоване посиланнями на ч.6 ст. 232, 233 ГК України, ст. 258 ЦК України, пропуском строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення залишкової частини пені у сумі 8210249,93грн. та наявністю підстав до зменшення штрафних санкцій.

Судові рішення в частині відмови у задоволені вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних мотивовані посиланнями на ст. 625 ЦК України, ст.ст. 15, 15-1 Закону України "Про електроенергетику" та на ту обставину, що кошти, які поступають на поточні рахунки із спеціальним режимом використання не є власністю позивача, а належать всім учасникам оптового ринку електричної енергії, тому підстав вважати, що відповідач користувався грошовими коштами, які належать позивачу, –не вбачав.

Судові рішення в частині припинення провадження стосовно вимог позивача про стягнення 46215280,95грн. основного боргу мотивовані посиланнями на ч.1 п.5 ст. 80 ГПК України, оскільки сторонами укладено мирову угоду від 3липня 2008року і вона затверджена судом.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 4127874,95грн. штрафних санкцій, мотивоване відсутністю у договорі такого способу виконання зобов'язання та посиланнями на ч.2 ст. 231 ГК України положеннями якої передбачено нарахування штрафних санкцій за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

У касаційній скарзі ДП"Енергоринок" посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст.ст. 525, 526, 614, 625 ЦК України, ст. 193ГК України, ст.ст. 15, 15-1 Закону України "Про електроенергетику", просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22квітня 2002року між ДП"Енергоринок" (продавцем) та ВАТ"Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії №1048/01, відповідно до умов якого позивач зобов'язався продавати електричну енергію, а відповідач –приймати та здійснювати оплату в порядку та строки, передбачені договором. Сторони за договором визнали свої зобов'язання за договором між членами оптового ринку електроенергетики.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу електричну енергію з 1січня 2003 року по 31 грудня 2005 року в розмірі 3910428,774тис. кВт/г на загальну суму 614200239,69грн., про що складено актами купівлі-продажу.

Зобов'язання з оплати отриманої електроенергії відповідачем не виконані, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за період з 1січня 2003року по 31 грудня 2005 року складає 46215280,95грн.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади організації та експлуатації енергосистем. Таким є Закон України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 року № 575/97-ВР (575/97-ВР) з наступними змінами і доповненнями, який визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі (преамбула Закону).

Статтею15 зазначеного Закону передбачено, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України; оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору; у договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін (частини 1, 2, 4 статті 15). Такий Договір між членами оптового ринку електричної енергії України (далі - ДЧОРЕ) укладено 15.11.1996року.

Статтею 151 Закону України "Про електроенергетику" встановлено порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії (ним є ДП "Енергоринок") відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (частина 1 статті 151 у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 23.06.2005 року №2711-1У (2711-15) ).

Такі рахунки призначено виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Перерахування коштів енергогенеруючим суб’єктам підприємницької діяльності, які проводять продаж електричної енергії на оптовому ринку, здійснюється уповноваженим банком з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму, встановленого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.01.2003 року № 20 (v0020227-03) "Про алгоритм перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії" із змінами.

У відповідності до статті 12 Закону України "Про електроенергетику", НКРЕ відповідно до покладених на неї завдань бере участь у регулюванні платіжно-розрахункових відносин на оптовому ринку електричної енергії України шляхом затвердження алгоритму розподілу коштів оптового ринку електричної енергії. При цьому, затвердження алгоритму розподілу коштів здійснюється шляхом винесення НКРЕ постанови, яка згідно з пунктом 13 Указу Президента України від 21.04.1998 № 335/98 "Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України" (335/98) є обов’язковою для виконання підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електричної енергії.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді ухваленого у справі судового рішення в апеляційному порядку, судами обох інстанції встановлено, що зобов'язальні відносини сторін у даній справі ґрунтуються на договорі №1048/01 від 22квітня 2002року. Умови та правила роботи системи оптового ринку електричної енергії України, права, обов'язки, відповідальність комплексу підприємств, що здійснюють діяльність на енергоринку, врегульовані Договором між членами ринку електричної енергії України від 15листопада 1996року. (ДЧОРЕ).

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій правильно виходили з приписів Договору між членами оптового ринку електричної енергії України, яким передбачено, що зобов'язання ВАТ"Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" щодо сплати грошових коштів за куплену електроенергію чітко обмежується наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ВАТ"Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" грошовими коштами, що відповідно до алгоритму оптового ринку електричної енергії підлягають перерахуванню ДП"Енергоринок".

Окрім того, порядок погашення заборгованості відповідача перед позивачем регулюється Інструкцією про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України (додаток №4 до Договору між членами оптового ринку електричної енергії від 15.11.1996р.).

Відповідно до п.6.8 вищевказаної Інструкції, у разі виявлення коштів понад очікувану вартість електричної енергії, придбаної в розрахунковому періоді, від Оптового постачальника сума таких надходжень зараховується виробником відповідно, як оплата з погашення боргів за придбану електричну енергію з найбільшим терміном їх виникнення. Таким чином, відповідач не може впливати ані на перерахування коштів та їх обсяг, ані на встановлення алгоритму, оскільки перерахування коштів здійснюється виключно на підставі алгоритму і лише алгоритмом визначається частка коштів, наявних на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, яка є власністю не відповідача, а енергогенеруючої компанії.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в сумі 120000грн., суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про стягнення пені в межах строку позовної давності, тобто з 15лютого 2005 року та відмову у зв'язку з цим у стягненні залишкової частини пені у сумі 8210249,93грн.

Згідно з п.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, зменшуючи розмір пені суди правильно встановили правову природу пені та виходили з того, що співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення зобов’язання не є співрозмірними, та дійшли правильного висновку про зменшення розміру пені заявленої до стягнення на підставі п.3ст.83, ч.1, 2 ст. 233 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав до стягнення з відповідача на користь позивача пені за шість місяців у сумі 120000грн.

Також колегія суддів погоджується і з висновками судів щодо необґрунтованості вимог позивача в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних, з підстав не надання ДП"Енергоринок" належних доказів на підтвердження того факту, що відповідач користувався грошовими коштами, які належать або призначалися безпосередньо позивачеві та що належні саме йому грошові кошти знецінювалися внаслідок інфляційних процесів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновок суду першої інстанції про відмову позивачеві у стягненні 4127874,95грн. 7 % штрафу є обгрунтованим, оскільки договором купівлі-продажу електричної енергії №1048/01 від 22квітня 2002року не передбачено такого способу забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Припиняючи провадження у справі на підставі п.5 ст. 80 ГПК України, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що сторонами у справі укладено мирову угоду, оскільки останні дійшли згоди про врегулювання спору в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 46215280,95грн. за спожиту електричну енергію і така угода не порушує будь-чиїх прав та відповідає вимогам чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті рішення у даній справі судом першої інстанції не враховано положення ч.4 ст. 78 ГПК України положеннями якої встановлено, що про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Під час перегляду справи в порядку апеляційного провадження Донецький апеляційний господарський суд на зазначене уваги не звернув, зазначивши лише, що при затверджені мирової угоди по справі місцевим судом вірно застосовані положення ст. 78 ГПК України. Проте, зазначене порушення норм процесуального права не є істотним та не впливає на правильне вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи ту обставину, що порушення місцевим судом норм процесуального права не призвело до прийняття неправильного рішення по суті, прийняті судові акти відповідають нормам чинного законодавства та підстав для їх скасування не вбачається.

Посилання касаційної скарги на неправильне застосування судами ст.ст. 526, 625 ЦК України до спірних правовідносин та про наявність підстав до стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних, пені та 7 % штрафу не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

Доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача оцінювати докази, тлумачити законодавство виключно на свою користь, тому до уваги судом не беруться. Окрім того, ці твердження спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.