40/98 Про примусове звільнення орендованої площі - 20.01.2009 Прийняття

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулося до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Фармація" про примусове звільнення орендованої площі, посилаючись на порушення відповідачем статті 193 Господарського кодексу України, статті 785 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 21.01.2007р. закінчився строк дії договору оренди, про що відповідача було повідомлено листом від 28.12.2006р. позивача та зазначено про те, що Регіональне відділення фонду державного майна України по м. Києву не має наміру подовжувати договір оренди після закінчення його дії.

Відповідач відхилив позов у повному обсязі, вказавши, що позивачем не доведено порушення або оспорювання його прав та охоронюваних законом, оскільки орендодавець повинен попередити орендаря про незгоду з подальшим використанням останнім об’єкту оренди на протязі одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди, а не до його припинення.

Господарським судом міста Києва від 09.09.2008р. (суддя Пукшин Л.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинам справи щодо недотримання позивачем приписів частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка встановлює, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; позивачем не доведено, що ним було належно повідомлено відповідача про закінчення договору оренди, оскільки лист про закінчення договору оренди був надісланий ще до закінчення терміну дії договору, інших дій щодо виселення відповідача позивачем не проводилось.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2008р. (судді: Кондес Л.О. –головуючий, Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) рішення місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі; зобов’язано відповідача звільнити та повернути позивачу державне нерухоме майно площею 538, 16 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. В. Чорновола, 28/1, у відповідності до умов договору оренди державного нерухомого майна від 21.03.2005р. № 1601.

Приймаючи рішення, апеляційний господарський суд вказав на неправильне застосування місцевим господарським судом приписів частини 2 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна" та помилковий висновок щодо недостатності доказів які підтверджують припинення договору оренди, а також, що такий договір був пролонгований у зв’язку з відсутністю повідомлення про закінчення терміну дії договору оренди.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду Комунальне підприємство "Фармація" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Скаржник вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема статтю 764 Цивільного кодексу України, оскільки строк дії договору закінчувався 21.01.2007р., а позивач направив лист 28.12.2006р., тобто до закінчення дії договору, а не після його припинення як того вимагає дана стаття Цивільного кодексу України (435-15) . Відповідач до цього часу користується орендованим майном і сплачує орендну плату, тому підстав для дострокового розірвання договору не має.

Відповідач та третя особа відзив на касаційну скаргу не подали, відповідач судовому засіданні заперечив проти її доводів. Третя особа не скористалася правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та комунальним підприємством "Фармація" 21.03.2005р. укладено договір оренди нерухомого майна № 1601, що належить до державної власності, площею 538, 16 кв.м., яке розташоване у м. Києві по вул. В.Чорновола, 28/1 і знаходиться на балансі Української дитячої спеціалізованої лікарні "Охмадит".

На підставі акту прийому-передачі від 21.03.2005р. орендодавець передав за договором оренди, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно, визначене за цим договором.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що строк його дії становить 11 місяців, що обчислюється з моменту підписання його сторонами.

Відповідно до пункту 10.5 договору разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Дію договору оренди було пролонговано до 21.01.2007р.

Згідно пункту 10.9 договору оренди від 21.03.2005р. чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами позивач 28.12.2006р. направив відповідачу та третій особі лист за № 30-04/10524 щодо закінчення дії договору оренди № 1601 від 21.03.2005р. та відсутності намірів з боку позивача подовжувати його дію, посилаючись на постанову Верховної Ради України від 31.05.2005р. № 2590-ІV "Про невідкладні заходи щодо збереження цілісності лікувального комплексу Української дитячої спеціалізованої лікарні " (2590-15) Охмадит", якою заборонено будь-яке відчуження майна, здача в оренду і приватизація приміщень та обладнання лікарні, а також земельної ділянки, що належить даному лікувальному комплексу.

Тобто, договір оренди № 1601 від 21.03.2005р. закінчив свою дію 21.01.2007р., а позивач повідомив відповідача про наявні заперечення проти продовження договору на новий термін.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлений обов’язок наймача уразі припинення договору негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Відтак апеляційним судом правомірно встановлено, що спірний договір оренди припинив свою дію внаслідок закінчення строку його дії.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що вони не визначають обов’язку для орендодавця процедуру припинення договору оренди, а регулюють наслідки відсутності волевиявлення орендодавця протягом обумовленого терміну. При цьому відповідне волевиявлення орендодавця може бути висловлено ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

За твердженням відповідача, підставою для пролонгації договору також є те, що позивач виставляє рахунки на сплату платежів за користування орендованим приміщенням, які повністю сплачуються відповідачем.

Водночас, колегія суддів зазначає, що виставлення таких рахунків не можна розцінювати як згоду орендодавця на пролонгацію договору оренди, оскільки відповідач сплачував кошти за фактичне користування майном. Здійснення платежів не є підставою продовження договору, термін дії якого закінчився.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів, погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції про помилкове трактування та неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 764 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарській суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду первісного позову та зустрічного позову.

Прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеного судового акту з мотивів наведених у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,