12/107-08 Про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі - 20.01.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2008 року у справі № 12/107-08 (суддя Жукова Л.В.) задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі і споруди: літ. А-1 заг. площею 314,6 кв.м., ганки літ. а, а-2 -адміністративно-побутовий корпус, літ. Б-1 заг. площею 18,4 кв.м., ганок літ. б -прохідна; літ. Г-2, Г-1-2 заг. площею 261,5 кв.м., сходи літ. г - адміністративний будинок, літ. Д-2 заг. площею 102,0 кв.м., сходи літ. д -адміністративний будинок, літ. Ж-1 заг. площею 317,5 кв.м. -ремонтні бокси, літ. К -ремонтні бокси, літ. І -убиральня і знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, без додаткових актів введення в експлуатацію.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року у справі № 12/107-08 (судді: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись із постановою суду попередньої інстанції, житлово-будівельний кооператив "Суднобудівник-19"звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року у справі № 12/107-08 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1відмовити, посилаючись на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

В судовому засіданні 13.01.09р. було оголошено перерву в слуханні справи на 20.01.09р. о 12 год. 40 хв.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1на підставі договору купівлі-продажу від 29.10.2002 року придбав у ВАТ автотранспортне підприємство 11262 "Важавтотранс" будівлю "Чайка" літ. А-1 шлакоблочну, не житловою площею 230,6 кв.м., касу-вісову Б-1 цегляну, не житловою площею 12,3 кв.м., будівлю хоздвору В-1 шлакоблочну, не житловою площею 48,8 кв.м., адміністративний будинок Г-1 цегляний, не житловою площею 102,6 кв.м., адміністративний будинок Д-1 цегляний, не житловою площею 52,8 кв.м., касу-вісову Е-1 цегляну, не житловою площею 11,8 кв.м., огорожі та споруди № 1-8, мостіння І, що знаходяться в АДРЕСА_1, код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність).

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 102/14 від 24.12.2003 року між позивачем та відповідачем 21.05.2004 року було укладено договір земельної ділянки, відповідно до умов якого Дніпропетровська міська рада передала позивачу в оренду земельну ділянку площею 1,3697 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1для фактичного розміщення будівель та споруд. Строк договору встановлено до 24.12.2008 року.

Суди зазначили, що в матеріалах справи наявний акт від 20.05.2003 року № 12681 встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі.

Суд попередньої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 319 ЦК України фізична особа-підприємець ОСОБА_1в ході експлуатації належних йому об'єктів нерухомості в межах відведеної земельної ділянки здійснив перепланування та переобладнання вказаного нерухомого майна.

Господарські суди встановили, що відповідно до технічного паспорту КП Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації містяться дані: літ. А-1 заг. площею 314,6 кв.м., ганки літ. а, а-2 -адміністративно-побутовий корпус, літ. Б-1 заг. площею 18,4 кв.м., ганок літ. б -прохідна; літ. Г-2, Г-1-2 заг. площею 261,5 кв.м., сходи літ. г - адміністративний будинок, літ. Д-2 заг. площею 102,0 кв.м., сходи літ. д -адміністративний будинок, літ. Ж-1 заг. площею 317,5 кв.м. -ремонтні бокси, літ. К -ремонтні бокси, літ. І -убиральня.

Технічний паспорт містить штемпель КП Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації, що даний об'єкт нерухомості підлягає введенню в експлуатацію та узаконенню із датою 26.03.2008р. та підписом працівника МБТІ Ключник C.O.

Позивач, звернувшись з позовною заявою посилався на технічний висновок TOB "Промтехстальпроект" по обстеженню і оцінці технічного стану будівельних конструкцій комплексу нежитлових будівель і споруд поАДРЕСА_1, за яким можливо ввести в експлуатацію адміністративно-побутовий корпус (літера А-1), прибудови до нього (літери А'-І, А"-1 і А"'-1), прохідну (літера Б-1), адміністративні будівлі (літери Г-2, Г'-2 і Д-2) і ремонтні бокси (літери Ж-1 і К) та на ст. 319, ч.5 ст. 376 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання права власності.

Згідно ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Суди вірно зазначили, що спірні споруди були збудовані позивачем на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети без належного дозволу, тобто є самочинним будівництвом.

Частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі лід уже збудоване нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції підставно зазначив, що спірні будівлі, які є самочинним будівництвом, збудовані на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди шляхом реконструкції майна, що знаходиться у власності позивача, а земельна ділянка надавалася позивачу саме під фактичне розміщення будівель і споруд.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З огляду на викладене, суди вірно дійшли висновку, що відсутні докази порушення позивачем, який здійснив самочинне будівництво, прав інших осіб.

Крім цього, суд апеляційної інстанції встановив, що заперечень, приписів щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за проведення самочинного будівництва або припинення будівництва спірних приміщень у зв'язку з порушенням прав територіальної громади міста на відповідну земельну ділянку з боку Дніпропетровської міської ради та інших уповноважених органів позивач не отримував.

Зазначених доказів не було надано і Дніпропетровською міською радою.

Відповідачем також не доведено, що згідно з містобудівною документацією, що затверджена у встановленому порядку, на даній земельній ділянці передбачено інше будівництво і що земельна ділянка, яка знаходиться під самочинним будівництвом, може бути вилучена для містобудівних потреб (статті 6, 11, 17 Закону України "Про основи містобудування").

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.111-5, 111-7, 111-9 -- 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -