Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів Грека Б.М. Стратієнко Л.В.

У листопаді 2006 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 10 177,83 грн., з яких 400 грн. -заборгованість з орендної плати, 2 853,83 грн. -заборгованість зі сплати за спожиту електроенергію, 4 424 грн. -збитки, заподіяні внаслідок пошкодження об'єкта оренди, 200 грн. -витрати на проведення дослідження вартості відновлювального ремонту, 800 грн. -неустойка за несвоєчасне повернення об'єкта оренди, 1 500 грн. - відшкодування моральної шкоди.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

При повторному розгляді справи позивач збільшив свої позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати до 4 600 грн., посилаючись на те, що відповідач не повернув йому предмет оренди в установленому законом порядку.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.06.2008 р. (суддя Іваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.10.2008 р. (головуючий -Ільєнок Т.В., судді -Шкурдова Л.М., Тарасенко К.В.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 12.01.2006 р. між приватним підприємцем ОСОБА_1 і Кременчуцькою філією ТОВ "Сінніс, ЛТД" було укладено договір оренди приміщення торгівельного павільйону на вул.60 років Жовтня, район ринку МПП "Резерв" за реєстраційним номером 10.13.- 05, строком до 12.07.2006 р. Орендна плата встановлена у розмірі 200 грн. щомісячно.

Факт здачі майна в оренду підтверджується актом здачі-приймання від 11.01.2006 р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не доведені заявлені ним вимоги в порядку, встановленому ст. ст. 32 - 34 ГПК України.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, виходячи з такого.

Відповідно до п.9 договору оренди витрати зі сплати комунальних послуг, послуг за водопостачання, водовідведення, електроенергію, послуги зв'язку, а також будь-які інші витрати, що виникають у наймача (відповідача) у зв'язку з користуванням ним майном, сплачуються за рахунок наймача.

Відмовляючи у стягненні заборгованості з оплати електроенергії у сумі 2 853,83 грн., суд виходив з того, що в матеріалах відсутні докази заборгованості за спожиту відповідачем електроенергію за період дії договору оренди, а саме: розрахунок заборгованості, акт звірки з енергопостачальною організацією, листи -вимоги щодо погашення заборгованості за спожиту електричну енергію та інші документи, а рахунки за активну електроенергію, надані позивачем, суд оцінив критично, оскільки вони не є належними та допустимими доказами у справі, в розумінні ст.ст. 32- 34 ГПК України, що підтверджують заборгованість відповідача за спожиту електроенергію.

Але такий висновок суду є неправильним та суперечить вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог і заперечень.

На підтвердження своїх вимог щодо стягнення з відповідача на підставі п.9 договору оренди заборгованості за спожиту електроенергію позивач надав виписані Кременчуцькою філією ВАТ "Полтаваобленерго" рахунки, в яких зазначено кількість та вартість спожитої павільйоном на вул.60 років Жовтня електроенергії (а.с.24-31, т.1).

Суд не мотивував свого висновку про те, чому вказані рахунки не є належними доказами наявності у відповідача заборгованості за спожиту електроенергію, враховуючи, що він відповідно до правил ст. 33 ГПК України він не надав будь-яких доказів про те, що вказані у рахунках суми чи будь-які інші суми за спожиту електроенергію були сплачені ним позивачу.

Якщо ж суд вважав, що даних доказів на підтвердження наявності заборгованості недостатньо, а Кременчуцька філія не дала відповіді на запит відповідача щодо оплати за спожиту електроенергію, то суд мав відповідно до приписів ст. 38 ГПК України самостійно витребувати відповідні докази від енергопостачальної організації, хоча відносини позивача з постачальником електричної енергії не є предметом спору.

При цьому суду слід було врахувати, що у спірний період саме відповідач орендував вказане приміщення, тобто був його користувачем.

Що стосується стягнення заборгованості з орендної плати, то суд прийшов до правильного висновку про її відсутність, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.75-84,т.1).

Своєчасність повернення орендованого майна судом встановлено на підставі оцінки зібраних у справі доказів і переоцінювати їх суд касаційної інстанції відповідно до вимог ст. - 111-7 ГПК України не вправі.

Питання щодо наслідків погіршення речі, переданої в найм (оренду), регулюється ст. 779 ЦК України, якою на наймача покладається відповідальність за збитки, що завдані будь-яким погіршенням речі, якщо таке погіршення стало наслідком порушення наймачем зобов'язання та за наявності його вини.

Відмовляючи у стягненні 4 424 грн. витрат, пов'язаних з проведенням ремонту у торговому павільйоні, суд правильно виходив з того, що наданий позивачем висновок спеціаліста не відповідає вимогам чинного законодавства, а проведення судової будівельно-технічної експертизи неможливе в зв'язку з здійсненням ремонту, а отже, за таких обставин встановити наявність та розмір збитків, винну у їх спричиненні особу, неможливо.

Враховуючи викладене, судові рішення в частині відмови у стягненні 2 853,83 грн. заборгованості за спожиту електроенергію підлягають скасуванню, а справа в цій частині -направленню на новий розгляд.

В решті підстав для скасування судових рішень не вбачається.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електроенергію відповідно до всебічно, повно і об'єктивно з'ясованих обставин справи і вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 -- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19 червня 2008 р. та постанову Київського міжобласного господарського суду від 17 жовтня 2008 р. у справі за № 5/608-14/159 в частині вирішення спору про стягнення заборгованості зі сплати за спожиту електроенергію у сумі 2 853, 83 грн. скасувати і справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

В решті рішення господарського суду Полтавської області від 19 червня 2008 р. та постанову Київського міжобласного господарського суду від 17 жовтня 2008 р. у справі за № 5/608-14/159 залишити без змін.