Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 13.01.2009 №02-10/1, розгляд справи №20/231д/08 господарського суду Запорізької області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Грек Б.М.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.06.2008 року у справі №20/231д/08 (суддя: Гандюкова Л.П.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу №FLT-047-04-06 від 16.02.2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством Банк "БІГ Енергія", яке діяло через Запорізьку територіальну філію Відкритого акціонерного товариства "Банк "БІГ Енергія" від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" в якості продавця та фермерським господарством "Чевенгур" в якості покупця; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія" в особі Запорізької територіальної філії Відкритого акціонерного товариства "Банк "БІГ Енергія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно - Українська лізингова компанія" 42 грн. 50 коп. витрат по сплаті держаного мита та 59 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з фермерського господарства "Чевенгур" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно - Українська лізингова компанія" 42 грн. 50 коп. витрат по сплаті держаного мита та 59 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.10.2008 року у справі № 20/231д/08 залишено без задоволення апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія" в особі Запорізької територіальної філії Відкритого акціонерного товариства "Банк "БІГ Енергія" на рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2008 року; рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2008 року у справі № 20/231д/08 залишено без змін.

Судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідачем 1 (ВАТ Банк "БІГ Енергія"), як заставодержателем, при здійсненні реалізації майна заставодавця, яким у цьому спорі виступає позивач (ТОВ "Південно - Українська лізингова компанія"), був порушений встановлений законом порядок реалізації такого майна, а також відсутністю у відповідача 1 повноважень для здійснення відчуження майна, що знаходилось у нього в заставі, оскільки власником спірного майна є позивач. Відповідно до умов договору застави та діючого законодавства, зокрема, ст.ст. 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 237 ЦК України, при вилученні та відчуженні вказаного майна відповідачу 1 необхідно було отримати згоду позивача, чого зроблено не було.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Відкрите акціонерне товариства Банк "БІГ Енергія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.10.2008 року у справі №20/231д/08 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" відмовити повністю.

Відкрите акціонерне товариства Банк "БІГ Енергія" в касаційній скарзі №2205 від 03.11.2008 року посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що встановлюють порядок відчуження та реалізації заставленого майна, а саме: ч. 2, ч. 3 ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" та ч. 5 ст. 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої, за переконанням скаржника, право продажу заставленого майна від імені боржника, яким у цій справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Слав'янське", надано обтяжувачу майна, тобто ВАТ Банк "БІГ Енергія"; ст. ст. 237, 658 ЦК України, приписами яких, на думку скаржника, надано право продажу майна, як предмета забезпечувального обтяженням не його власником, яким у цій справі виступає позивач, а обтяжувачем, в зв’язку з чим, скаржник вважає, що ВАТ Банк "БІГ Енергія" правомірно здійснило відчуження спірного майна без довіреності, виданої позивачем.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" проти вимог касаційної скарги заперечувало, просило спірні судові рішення господарських судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права та обґрунтовуючи це доводами наведеними у відзиві на касаційну скаргу.

Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарськими судами попередній інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судами першої та апеляційної інстанціями було вірно встановлено наступні обставини у справі.

13.03.2006 року між ТОВ "Південно-Українська лізингова компанія", як лізингодавцем, (позивач у цій справі) та ТОВ "Слов'янське", як лізингоодержувачем (третя особа у цій справі) було укладено договір фінансового лізингу № Л0014, згідно з умовами якого, лізингодавець зобов'язався придбати у постачальника та передати лізингоодержувачу в користування та володіння та умовах платності рухоме майно, а лізингоодержувач прийняти предмет лізингу та сплачувати встановлені договором платежі (п. п. 1.1, 1.3 Договору).

Згідно з специфікацією, яка є додатком № 1 до договору, предметом лізингу була сільськогосподарська техніка, а саме: трактор Саsе SТХ 425 (1 шт.), сіялка Рlехі-Соіl 820 (1 шт.), пневматична стернева 12-ти рядна сіялка МF 555 (2 шт.).

Відповідно до актів приймання-передачі № Л0014 від 16.04.2006, № Л0014-б від 04.04.2006, № Л0014-в від 06.04.2006 зазначене майно було передано у лізинг лізингоодержувачу.

06.04.2006 між ВАТ Банк "БІГ Енергія" в особі Запорізької територіальної філії, як фактором (відповідач-1 у цій справі) та ТОВ "Південно-Українська лізингова компанія", як клієнтом, укладено договір факторингу валютних цінностей № 05/FLТ-047-04-06, за яким відповідач-1 за плату передав в розпорядження позивача грошові кошти, а позивач відступив право грошової вимоги зі сплати лізингових платежів, що виникло з договору фінансового лізингу № Л0014 від 13.03.2006, укладеного між позивачем та третьою особою.

Цього ж дня 06.04.2006 між відповідачем-1 та позивачем в забезпечення вчасного виконання зобов'язання боржником (ТОВ "Слов'янське") за договором фінансового лізингу № Л0014 від 13.03.2006 було укладено договір застави № 05/FLТ-047-04-06, відповідно до умов якого позивач, як заставодавець, передав в заставу відповідачу-1, як заставодержателю, рухоме майно: трактор Саsе SТХ 425 (1 шт.), сіялка Рlехі-Соіl 820 (1 шт.), пневматична стернева 12-ти рядна сіялка МF 555 (2 шт.) (згідно із специфікацією до договору лізингу).

Відповідно до п. 1.6 договору застави заставлене майно залишається у власності заставодавця та у господарському розпорядженні боржника, що одержав у заставодавця за договором фінансового лізингу.

Згідно з п. 2.1.4 заставодержатель має право самостійно або через повірених осіб реалізувати предмет застави з метою погашення заборгованості боржника у порядку, передбаченому чинним законодавством України та цим договором.

Пунктом 3.2 договору застави встановлено, що у разі прийняття заставодержателем рішення про звернення стягнення на предмет застави заставодержатель письмово повідомляє про це заставодавця, який у цьому разі повинен виконати вимоги п. 2.4.1 цього договору. Заставодавець вилучає предмет застави у боржника, та повідомляє про це заставодавця у будь-який зручний для нього спосіб.

Згідно з п. 2.4.1 договору застави, заставодавець взяв на себе зобов'язання у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань боржника за договором лізингу або зверненням заставодержателя у десятиденний термін з дати такого звернення здійснити відчуження предмета застави на користь заставодержателя, або передати довіреність на право вилучення та відчуження предмету застави уповноваженій особі заставодержателя.

Предметом розгляду даної справи є неналежне виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань по договору застави в частині порядку реалізації (продажу) заставленого майна відповідачу 2 –Фермерському господарству "Чевенгур".

Як було вірно встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, 16.02.2007 між ВАТ Банк "БІГ Енергія" в особі Запорізької територіальної філії, як продавцем (відповідач-1 у цій справі), та Фермерським господарством "Чевенгур", як покупцем (відповідач-2 у цій справі) було укладено договір №FLТ-047-04-06 купівлі-продажу, в якому вказано, що ВАТ Банк "БІГ Енергія" діє від імені ТОВ "Південно-Українська лізингова компанія" на підставі ч. 5 ст. 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та договору застави № 05/FLТ-047-04-06 від 06.04.2006.

Згідно з цим договором купівлі-продажу продавець передав, а покупець прийняв у власність трактор Саsе SТХ 425 (1 шт.), сіялку Рlехі-Соіl 820 (1 шт.), пневматичну стерневу 12-ти рядна сіялка МF 555 (2 шт.), вартість товару складає 2550567,25 грн. з урахуванням ПДВ. Розрахунок за придбаний товар здійснюється покупцем протягом одного робочого дня з дати укладення цього договору шляхом переказу коштів продавцю.

Відповідно до п. 3.1 договору продавець зобов'язався передати покупцю товар протягом одного дня з дати підписання цього договору за актом приймання-передачі. Провести виключення реєстрації застави товару із Державного реєстру застав рухомого майна. Покупець зобов’язався прийняти товар у власність, провести розрахунки з продавцем (п. 3.2).

Відповідно до меморіального ордеру № 2 від 16.02.2007 Фермерське господарство "Чевенгур" сплатило на рахунок відповідаюча-1 суму 5604084,05 грн. з призначенням платежу, у т.ч. за договором № FLТ-047-04-06.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Згідно із статтею 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 658 ЦК України, передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Поряд з цим, згідно із п. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 574 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про заставу" та ст. 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" право застави виникає, зокрема, з договору.

Частиною 6 ст. 20 "Про заставу" передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов'язаний у порядку, встановленому ст. 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

Згідно з ч. 2 ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі, якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо можливості продажу обтяжувального майна не його власником, а обтяжувачем, у разі, якщо такий порядок передбачений умовами договору застави.

Водночас, як вірно встановили господарські суди першої та апеляційної інстанцій, таке право відповідачу 1 договором застави від 06.04.2006 № 05/FLТ-047-04-06 позивач не надавав.

У пункті 3.2 договору застави встановлено, що у разі прийняття рішення заставодержателем про звернення на предмет застави заставодержатель письмово повідомляє про це заставодавця, який у цьому разі повинен виконати п. 2.4.1 цього договору, а саме - у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником за договором лізингу або за зверненням заставодержателя у 10-дений термін з дати такого звернення, заставодавець зобов’язаний здійснити відчуження предмета застави на користь заставодержателя, або передати довіреність на право вилучення та відчуження предмету застави уповноваженій особі заставодержателя.

Відповідно до п. 3.3 договору застави заставодавець у десятиденний термін після одержання повідомлення про вилучення предмета застави надсилає своїх спеціалістів для технічного огляду і транспортування предмета застави до узгодженого з заставодержателем місця зберігання та проведення подальших робіт.

Тобто, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що в даному випадку у цій справі, договором застави передбачено можливість здійснення відповідачем-1 самостійного продажу предмету застави, лише шляхом передання довіреності позивачем на право вилучення та відчуження предмету застави уповноваженій особі ВАТ Банку "БІГ Енергія".

Водночас як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції в порушення пункту 3.2 договору застави, ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" заставодержатель не повідомляв заставодавця про своє рішення звернути стягнення на предмет застави, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на уповноваження ВАТ Банк "БІГ Енергія" на підписання договору купівлі-продажу предмету застави від імені ТОВ "Південно-Українська лізингова компанія".

З огляду на викладене, господарськими судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що ВАТ Банк "БІГ Енергія" не було уповноважено та не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного договору купівлі-продажу, що у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання зазначеного договору недійсними.

Частина 3 ст. 215 ЦК України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України оспорюваний договір купівлі-продажу від 16.02.2007 року № FLТ-047-04-06 є недійсним з моменту його укладення, тобто з 16.02.2007 року.

Відповідно до ст. 111-10 ГПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанціями на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів; висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Доводи скаржника, викладені в касаційні скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 , 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.104.2008 року у справі №20/231д/08 залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія" –без задоволення.