14/196-08/19 Про стягнення боргу за договором про надання послуг з пожежної безпеки - 28.05.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Київської області від 15.07.2008 у справі № 14/196-08/19 (суддя Карпечкін Т.П.) позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Київській області, уточнені позивачем в процесі розгляду справи, до Закритого акціонерного товариства "Росава" про стягнення заборгованості за надані послуги з пожежної безпеки за договорами № 167 від 04.01.2005, № 18 від 13.08.2007 задоволені частково, стягнуто основний борг за договором № 167 від 04.01.2005 в сумі 1003544,26 грн., пеню в сумі 180637,97 грн., 7% річних в сумі 70248,10 грн. та інфляційні в розмірі 312050,65 грн. за період з 01.01.2006 по 30.06.2007, в інший частині (щодо договору № 18 від 13.08.2007) в позові відмовлено.

Київський міжобласний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв’язку зі скаргою відповідача та поданням прокурора, постановою від 10.02.2009 (колегія суддів у складі головуючого судді Г.В.Корсакової, суддів С.М.Мельника, С.Г.Рудченка) рішення у справі змінив, задовольнивши позов в частині стягнення 1209683,20 грн. основного боргу та 42063,30 грн. інфляційних, в т.ч. за договором № 167 від 04.01.2005 –849683,28 грн. основного боргу та 22143,30 грн. інфляційних за період з 06.04.2008 по 30.06.2007; за договором №18 від 13.08.2007 –360000 грн. основного боргу, 19920 грн. інфляційних за період з 31.08.2007 по 31.12.2007. В іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача 7% штрафу і пені в розмірі 0,1% вартості робіт (послуг) мотивована тим, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки позивач не належить до суб’єктів господарювання державного сектору економіки. Часткове задоволення позову щодо стягнення інфляційних здійснене судом апеляційної інстанції за період фактичного прострочення оплати.

Перший заступник прокурора Київської області з рішенням і постановою у справі не згоден в частині відмови у задоволенні позовних вимог, у внесеному касаційному поданні просить їх скасувати та прийняти нове рішення про повне задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 22, 231 Господарського кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.01.2005 між Головним управлінням Міністерства з надзвичайних ситуацій України в Київській області (за договором - "Пожежна охорона") та ЗАТ "Росава" (за договором - "Госпорган") укладено договір № 167 про надання послуг з пожежної безпеки, за умовами якого виконання функцій "Пожежної охорони" на місці, обумовлених цим договором, покладається на 5-й загін Державної пожежної охорони ГУ МНС України в Київській області в особі начальника загону (п. 1.1 договору); "Пожежна охорона" організує на об’єктах "Госпоргану" загін Державної пожежної охорони у кількості 107 одиниць, згідно з актом міжвідомчої комісії і штатним розкладом, які додаються до договору. "Пожежна охорона" здійснює пожежну охорону об’єктів "Госпоргану" силами й засобами, зазначеними в переліку, який додається до акту міжвідомчої комісії (п. 1.4 договору); сума договору встановлюється на основі кошторису, який додається до договору згідно з діючими Постановами Кабінету Міністрів України, наказами МНС України і змінюється в залежності від індексації цін і ввідних коефіцієнтів. "Госпорган" може здійснювати для працівників "Пожежної охорони" додаткові виплати понад розміри, встановлені Кабінетом Міністрів України (п. 4.2. договору); договір укладений строком на один рік і вступає в силу з 01.01.2005 (п. 6.1 договору); якщо за три місяці до закінчення договору жодна із сторін не вимагає його зміни або припинення, договір триває на попередніх умовах і на той же термін (п.6.2 договору).

13.08.2007 між Головним управлінням Міністерства з надзвичайних ситуацій України в Київській області (за договором –"Пожежна охорона") та ЗАТ "Росава"(за договором - "Підприємство") укладено договір № 18 про надання послуг з пожежної безпеки, за умовами якого виконання функцій "Пожежної охорони" на місці, обумовлених цим договором, покладається на 5- й загін Державної пожежної охорони ГУ МНС України в Київській області в особі начальника загону (п. 2.3 договору); "Пожежна охорона" організує на об’єкті 5- й загін державної пожежної охорони (ДПЧ-1, ДПЧ-14) згідно з штатним розкладом, який додається до договору. "Пожежна охорона" здійснює пожежну охорону об’єктів "Підприємства" силами і засобами, зазначених в переліку, який додається до акту міжвідомчої комісії (п. 2.4 договору); сума договору складає 300000 грн. на рік, ПДВ 60000 грн., загалом 360000 грн. "Підприємство" має право здійснювати для працівників "Пожежної охорони" додаткові виплати понад розміри, встановлені Кабінетом Міністрів України (п. 5.1 договору); плата за утримання пожежної охорони "Підприємства" згідно з цим договором щомісячно 50000 грн., ПДВ 10000 грн., вноситься на розрахунковий рахунок "Пожежної охорони" у розмірі шістдесят тисяч гривень, на підставі двохсторонніх актів наданих послуг (п. 5.2 договору); договір укладений строком до 01.01.2008 і вступає в силу з 01.07.2007 (п. 6.1 договору).

Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору №167 від 04.01.2005 та №18 від 13.08.2007 в частині оплати за надані послуги з пожежної охорони, з урахуванням наданих уточнених розрахунків, просив стягнути з відповідача: за договором № 167 від 04.01.2005 основний борг в сумі 1003544,26 грн., штраф 7% річних в сумі 70248,10 грн., пеню в сумі 180637,97 грн.та інфляційні в розмірі 312050,65 грн. за період з 01.01.2006 по 30.06.2007; за договором № 18 від 13.08.2007 основний борг в сумі 360000 грн., штраф 7% річних в сумі 25200 грн., пеню 52560 грн., інфляційні 57500 грн. за період з 01.07.2007 по 31.12.2007.

Задовольняючи позовні вимоги щодо договору № 167 від 04.01.2005 повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про їх підставність і обґрунтованість нормами ст. 193, 231 ГК України, 625, 903 ЦК України (435-15) , а щодо договору № 18 від 13.08.2007, то, оскільки його умовами не встановлений термін виконання грошового зобов’язання, позивач не надав доказів пред’явлення вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, отже, в позові в цій частині слід відмовити.

Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача основного боргу, з врахуванням уточнення позивачем його суми, повністю за двома договорами, а також інфляційних нарахувань за договорами за період фактичного прострочення оплати (з 06.04.2008 по 30.06.2007 - за договором № 167 та з 31.08.2007 по 31.12.2007 - за договором № 18). В частині стягнення 7% штрафу і пені в розмірі 0,1% вартості робіт (послуг) в позові відмовлено з огляду на непоширення на спірні правовідносини положень ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з правомірним висновком судів, що позивач належним чином виконав свої зобов’язання за договорами, надавши відповідачеві послуги з пожежної охорони, заборгованість відповідача з оплати яких на загальну суму 1209683,20 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем уточненими розрахунками і не заперечується відповідачем.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про порушення відповідачем свого договірного зобов’язання щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг за договорами від 04.01.2005 № 167 та від 13.08.2007 № 18, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу.

Колегія суддів приймає до уваги, що постанова суду апеляційної інстанції в цій частині сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо стягнення інфляційних, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, з врахуванням настання у відповідача строку виконання грошового зобов’язання і за період фактичного прострочення: за договором № 167 - після перебігу 7-денного терміну з моменту отримання ним 30.03.2007 вимоги позивача про оплату (претензії № 1 від 28.03.2007), тобто, за період з 06.04.2007 по 30.06.2007, що згідно з проведеним судовою колегією розрахунком становить 22143,30 грн.; за договором № 18 –з 31.08.2007 по 31.12.2007, що згідно з проведеним судовою колегією розрахунком становить 19920 грн.

Колегія суддів зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції в цій частині сторонами на оскаржується, а прокурор в касаційному поданні не навів будь-яких обґрунтувань щодо неправильного обчислення судом апеляційної інстанції терміну прострочення і проведених судовою колегією розрахунків інфляційних втрат.

Щодо заявлених до стягнення 70248,10 грн. 7% штрафу, 180637,97 грн. пені за договором № 167 та 25200 грн. 7% штрафу, 52560 грн. пені за договором № 18, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, якою обґрунтовано нарахування суми штрафу та пені, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, зазначеною нормою встановлена підвищена відповідальність за певні порушення певних господарських зобов’язань за участю певних суб’єктів, зокрема, щодо нарахування 0,1 % пені та 7 % штрафу ця норма встановлює відповідальність за порушення не грошового зобов’язання, а за прострочення поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, оскільки в якості бази для такого нарахування є не сума грошового зобов’язання, з якого допущено прострочення оплати, а виключно вартість товарів (робіт, послуг), з яких (товарів, робіт, послуг, а не вартості) допущено прострочення.

Що ж до відповідальності за порушення грошових зобов’язань, то така передбачена нормою ч. 6 ст. 231 ГК України і встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір не передбачений законом або договором, що узгоджується з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) , згідно якого можливість стягнення пені за прострочення платежу обумовлюється її встановленням за згодою сторін (в договорі) і обмежується розміром подвійної облікової ставки НБУ.

Втім, позовні вимоги щодо стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке фактично у даному випадку мало місця з боку відповідача - отримувача послуг з пожежної безпеки за договорами, обґрунтовані саме нормою ч. 2 ст. 231 ГК України, а не нормами ч. 6 ст. 231 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) , як помилково вважав суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в цій частині саме в розмірі 0,1 % пені за кожний день прострочення і 7% штрафу (а не 7% річних як помилково зазначено в рішенні), адже, умовами договорів розмір пені за порушення строків оплати наданих послуг не встановлений.

Таким чином, нарахування пені в розмірі 0,1% та штрафу у розмірі 7% за порушення відповідачем договірного грошового зобов’язання з своєчасного і в повному обсязі оплати отриманих послуг, є безпідставним.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції щодо непоширення на спірні правовідносини частини 2 ст. 231 Господарського кодексу України уявляється правомірним, при цьому, хоча правомірність цього висновку обґрунтована судом апеляційної інстанції обставинами неприналежності позивача у справі до суб’єктів господарювання державного сектору економіки, з чим погодився представник позивача в судовому засіданні касаційної інстанції, втім, неможливість застосування цієї норми як підстави для нарахування і стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1% та штрафу у розмірі 7% як за суб’єктною ознакою, так і за об’єктом порушення, прокурором в касаційному поданні не спростована, що, в свою чергу, унеможливлює визнання незаконними висновків суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.