5020-837/2012 Про стягнення заборгованості з оплати поставленого товару на підставі договору поставки - 28.11.2012 Прийняття

Стягнуто з фізичної особи Пащенко Галини Анатоліївни на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" заборгованість за договором поставки товару №372/09 від 17 квітня 2009 року в сумі 47 168,01 грн., у тому числі основної заборгованості - 44 555,71 грн. та пені - 2 612,30 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення господарського суду мотивоване порушенням відповідачем перед позивачем договірних зобов'язань, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Не погодившись з рішенням господарського суду міста Севастополя, фізична особа Пащенко Галина Анатоліївна звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що підписи у видаткових накладних №20010760 від 19 травня 2009 року на суму 33 298,86 грн. та №20010920 від 01 червня 2009 року на суму 28 898,70 грн. не належать відповідачу, про що було своєчасно проінформовано позивача, у зв'язку з зазначеним відповідач не визнає боргового зобов'язання у розмірі 62 197,56 грн. Отже, позивачем не було надано суду першої інстанції належних доказів у підтвердження виниклої заборгованості.

Також, фізична особа Пащенко Галина Анатоліївна зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції невірно застосовані норми статей 25, 80 Господарсько процесуального кодексу України та наполягає на тому, що провадження по справі має бути припинено.

23 жовтня 2012 року на адресу суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з її доводами та заперечує проти її задоволення.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від13 листопада 2012 року у зв'язку з хворобою судді Гонтаря В.І. у складі колегії його було замінено на суддю Балюкову К.Г..

13 листопада 2012 року представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги заявлені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення, по справі було оголошено перерву до 27 листопада 2012 року.

27 листопада 2012 року представник відповідача надав клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи.

У судовому засіданні, призначеному на 27 листопада 2012 року, представник відповідача наполягав на задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, а також скасуванні рішення першої інстанції та припинення провадження по справі, представник позивача з зазначеними вимогами не погодився та заперечував проти їх задоволення, по справі було оголошено перерву до 28 листопада 2012 року.

28 листопада 2012 року, після оголошеної перерви, представник позивача у судове засідання не з'явився.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившигося представника позивача.

Представник відповідача погодився з раніше вказаними доводами та не надав будь-яких інших доказів по справі.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

17 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" (позивач) та фізичною особою-підприємцем Пащенко Галиною Анатоліївною (правонаступником якої є фізична особа Пащенко Галина Анатоліївна -відповідач), було укладено договір поставки товару на умовах відстрочки платежу за №372/09 (договір) (а.с.10-13).

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору позивач повинен поставляти у власність відповідача товар, а відповідач прийняти товар та здійснити його оплату на умовах Договору.

Згідно пункту 2.6. Договору асортимент та кількість товару і його остаточна ціна вказуються у видаткових накладних.

Товар вважається поставленим з моменту передачі партії, що підтверджується підписанням накладних (пункт 2.10. Договору).

Пунктом 5.5. Договору встановлено, що відповідач повинен розрахуватися протягом 1000 днів.

Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 69622,20 грн., строк оплати за який настав з 25 лютого 2012 року. Відповідач на час подання позову сплатив лише 25 066,49 грн., що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна правова позиція викладена також в статті 712 Цивільного кодексу України.

До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно о договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні (ля здійснення платежу.

Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що сторонами не представлено доказів розірвання договору, визнання його недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив на підставі договору поставки товару на умовах відстрочки платежу від 17 квітня 2009 року за №372/09 відповідачу товар на загальну суму 69 622,20 грн., що підтверджується видатковими накладними від 24 квітня 2009 року за №20010588, від 19 травня 2009 року за №20010760 та від 01 червня 2009 року за №20010920 (а.с.14-16).

Посилання заявника апеляційної скарги на невідповідність підпису у видаткових накладних №20010760 від 19 травня 2009 року на суму 33 298,86 грн. та №20010920 від 01 червня 2009 року на суму 28 898,70 грн., колегія суддів вважає необґрунтованими, у зв'язку з тим, що суд першої інстанції, оцінюючи тотожні підписи у оригіналах договору та самих накладних, дійшов правомірного висновку про те, що вищевказані накладні є належним доказами виникнення заборгованості відповідача.

Також, колегія суддів зазначає, що факт визнання зобов'язання відповідача перед позивачем, підтверджується і наявної часткової оплати за поставлений товар на підставі договору поставки товару на умовах відстрочки платежу від 17 квітня 2009 року за №372/09 на загальну суму 25 066,49 грн. (а.с.17-18).

Стосовно клопотання заявника апеляційної скарги про проведення почеркознавчої експертизи, колегія суддів вважає за можливим зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/424 від 11 листопада 1998 року (v_424800-98) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" за змістом статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази і перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз`яснення питань, які виникають при вирішенні господарського спору та які потребують спеціальних пізнань, господарський суд призначає судову експертизу.

Також, пунктом 2.1 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України та рекомендацій президії Вищого господарського суду України" від 16 січня 2008 року №04-5/5 (v04-5600-08) передбачено, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці данні, згідно з частиною 2 зазначеної вище статті, встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом

Аналогічна за своїм змістом норма міститься і в Законі України "Про судоустрій та статус суддів" (2453-17) , в якій зазначається, що суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, враховуючи право суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази у підтвердження виниклої заборгованості відповідача перед позивачем, є належними та допустимими, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

На підтримку своєї позиції, щодо фальсифікації підписів відповідача у спірних накладних, представник відповідача посилався на факт звернення відповідача до органів внутрішніх справ з цього приводу. Однак жодних доказів на підтримку своїх доводів суду не надав.

Окрім цього, в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції взагалі зазначив, що не бажає доказувати свою правову позицію, покладаючи обов'язок надання доказів заявленого позову на позивача.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що зобов'язання фізичної особи Пащенко Галини Анатоліївни перед товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" по сплаті заборгованості за поставлений товар за договором поставки товару на умовах відстрочки платежу від 17 квітня 2009 року за №372/09 в сумі 44 555,71 грн. є доведеними та обґрунтованими.

Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю "МТІ" звернулось до господарського суду з вимогами про стягнення пені у розмірі 2 612,30 грн.

Пунктом 7.1.4. вищевказаного договору закріплено, що за порушення строків розрахунків -покупець сплачує постачальнику на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, виходячи з суми простроченого платежу.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, перевіривши розрахунок нарахованої пені, колегія суддів вважає його вірним та таким, що відповідає вимогам законодавства і підлягає стягненню.

Стосовно заяви відповідача щодо припинення провадження по справі у зв'язку з проведенням державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Пащенко Галиною Анатоліївною, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 46 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та юридичних осіб-підприємців" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції", при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

З матеріалів справи вбачається, що запис до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Пащенко Галини Анатоліївни внесено 07 вересня 2012 року (а.с.74), тобто станом на 24 липня 2012 (момент звернення позивача до господарського суду) відповідач ще мав статус підприємця.

Статтею 52 Цивільного кодексу України закріплено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Ця норма узгоджується і з частиною 2 статті 128 Господарського кодексу України де зазначено, що громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

З вищезазначеними правовими нормами узгоджується правова позиція, викладена у підпункті 3.3 пункту 3 листа Вищого арбітражного суду України від 23 жовтня 2000 року №01-8/556 (v_556800-00) "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян", яка встановлює, що з моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема за його особистою заявою, спори за участю такого громадянина, у тому числі пов'язані із здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено до настання згаданих обставин.

Структурний аналіз наведених норм дає можливість зробити висновок, що фізична особа-підприємець відповідає за своїми господарськими зобов'язаннями всім майном, яке йому належить на праві власності як фізичній особі.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 7 підпункту 3.1 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 (v0018600-11) громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо не має інших визначених законом підстав для його участі у такому процесі. Однак якщо відповідна зміна статусу відбулася під час розгляду справи господарським судом, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи, оскільки на час звернення до господарського суду її розгляд належав до юрисдикції останнього.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції цілком обґрунтовано були застосовано до спірних правовідносин саме норми частини 2 статті 128 Господарського кодексу України та статті 25 Господарсько процесуального кодексу України в зв'язку з припиненням фізичної особи-підприємця та в силу обов'язку такої фізичної особи, а саме Пащенко Г.А., відповідати за своїми зобов'язаннями, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.