4/204 Про розірвання договору пайової участі у будівництві житлового будинку - 27.05.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2007 у справі №4/204 (суддя Борисенко І.І.) задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" (надалі позивач) до Українського консорціуму "Екосорб" (надалі відповідач); за рішенням розірваний договір №СК 42/480 від 16.06.2005 про пайову участь у будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та паркінгом по вул. Обсерваторній, 6 у Шевченківському районі м. Києва, укладений між позивачем та відповідачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

25.05.2009 позивач подав доповнення до касаційної скарги, в яких зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на документах, що не стосуються предмету позову є неправильним, адже наявні в матеріалах справи документи, зокрема, договір №42/280 та додатки до нього мають безпосереднє відношення до предмету даного спору.

Представник відповідача надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарським судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, встановив наступні обставини:

- 16.06.2005 між позивачем та відповідачем укладений договір №СК №42/280 про пайову участь у будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та паркінгом по вул. Обсерваторній, 6 у Шевченківському районі м. Києва;

- згідно з п. 2 додаткової угоди №1 від 08.06.2006 до основного договору №42/280 термін початку будівництва –01.10.2006;

- додатком №2 до основного договору передбачено, що відповідач зобов'язаний провести погодження, експертизу та затвердження проектної документації у термін до 15.08.2006;

- позивач, на виконання умов договору №42/280 платіжним дорученням №298 від 24.06.2005 перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 2 000 000,00 грн.;

- відповідач, в порушення умов договору №42/280 не розпочав проведення робіт, передбачені графіком робіт, який є додатком до договору №42/480 та не надавав позивачу документацію щодо обсягів їх виконання;

- п. 5 додаткової угоди №1 до договору №42/280 сторони передбачили, що якщо відповідач (за договором сторона-2) затримує виконання робіт, передбачених п.п. 3.1. та 3.2. договору, він сплачує позивачу (стороні 1 за договором) неустойку у розмірі 0,1% від перерахованих позивачем грошових коштів;

- п. 6 додаткової угоди №1 до договору №42/280 сторони передбачили, що у випадку систематичного (протягом 2 і більше місяців) невиконання будь-якою стороною за договором своїх зобов'язань, інша сторона має право відмовитися від договору та вимагати від винної сторони відшкодування всіх понесених витрат по договору, компенсувати збитки (проценти по отриманим кредитам, інфляційні та інше) та сплатити штраф у розмірі 25% від вартості понесених витрат;

- 18.01.2006 відповідач направив позивачу лист №01/01-21 з пропозицією розірвати договір №42/280 та надав згоду повернути позивачу 2000 000,00 грн. в строк не пізніше 30 днів з дати підписання угоди про розірвання вказаного договору;

- позивач, в свою чергу, направив відповідачу претензію, в якій погодився на розірвання договору та просив відповідача сплатити заборгованість по договору №42/280 та відшкодувати збитки за вказаним договором, завдані невиконанням відповідачем умов даного договору;

- відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушенням договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, керуючись наведеною нормою, а також приписами ст. 525 ЦК України, ст. 188 ГК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору №42/280.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив із наступного:

- відповідно до ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються;

- проаналізувавши умови договору та приписи зазначеної норми матеріального права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що зміна умов договору не припиняє його дії та зобов'язання сторін за ним, а змінюються на майбутнє лише його окремі умови;

- систематичним порушенням є таке порушення, коли виконання однією із сторін зобов'язань за договором затримується на строк більше ніж три місяці, що унеможливлює виконання подальших договірних зобов'язань іншою стороною;

- суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач систематично порушував свої зобов'язання, оскільки відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У даному випадку, вини відповідача у порушенні зобов'язання щодо строку виконання робіт, згідно з додатком №2 до договору не вбачається, оскільки, зокрема, відповідно до вказаного додатку виконання робіт –передання документів на експертизу і комплексна державна експертиза мали відбутися до 01.08.2006, проте, сам висновок експертизи датований 14.09.2006; тобто прострочення виконання даного етапу робіт відбулося не з вини відповідача;

- судом першої інстанції не з'ясовані обставини, які привели до виникнення спору, тобто які саме права позивача порушені відповідачем з врахуванням того, що майже на весь термін, у який позивач вважав обов'язковим завершення виконання робіт за спірним договором, ці права фактично були передані спеціалізованій установі; до того ж, умовами договору та додатками до нього сторони обумовили можливість зміни строків робіт;

- суд першої інстанції не встановив, в чому саме полягають порушення відповідачем зобов'язань за договором; до того ж, позивач не підтвердив належне виконання ним своїх зобов'язань за договором, оскільки як вбачається з додатку №1 до договору, саме позивач порушив строки оплати фінансування об'єкту, що також є однією із причин невчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань, а також підставою для відмови у позові і продовженні договірних відносин між сторонами;

- позивач не довів та не надав жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок порушень відповідачем договірних зобов'язань, йому було завдано майнової шкоди;

- Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури №237/5 (v0237202-02) від 21.06.2002 "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" не передбачено обов'язку надавати позивачу, який не є ні субпідрядником, ні генпідрядником, ні замовником акти приймання-передачі виконаних робіт форми КБ-2 та КБ-3, а тому відповідач і не зобов'язаний надавати позивачу відповідні акти, до того ж, будівництво обєкту по договору №42/280 ще не розпочалося, а тому у відповідача і немає вказаних актів;

- позивач не надав доказів того, що він звертався до відповідача в порядку п. 4.3.3. договору №42/280 з запитами надати інформацію щодо виконання вказаного договору;

- враховуючи наведені обставини, керуючись ст.ст. 32, 36 ГПК України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про недоведеність вимог позивача та скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду є такою, що даним вимогам не відповідає, враховуючи таке.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач порушував умови договору щодо фінансування будівництва, адже перерахування ним відповідачу 2000 000,00 грн. не дає можливості переселити мешканців будинку, який знаходиться поряд з об'єктом будівництва за договором №42/280, є неправильним та таким, що зроблений без належного дослідження умов договору №42/280 та додаткових угод до нього, оскільки п. 2.2. договору №42/280 в редакції додаткової угоди №1 від 08.06.2006 сторони погодили, що фінансування робіт по будівництву об'єкту здійснюється стороною 2 (позивачем) по факту виконаних робіт протягом 3-х банківських днів з моменту отримання стороною 2 (позивачем) актів (Ф№ КБ-3 та №КБ-2), які сторона 1 (відповідач щомісячно представляє стороні 2 до 5 числа наступного місяця, в розмірі 50% від фактичного об'єму виконаних робіт. Отже, перш ніж робити висновок про недофінансування позивачем об'єкту будівництва, іншими словами, порушення позивачем умов договору №42/280, що, на думку суду апеляційної інстанції, є однією з підстав для продовження договірних відносин між сторонами і відсутності підстав для розірвання договору, необхідно було дослідити, чи надавалися відповідачем позивачу на виконання п. 2.2 договору в редакції додаткової угоди №1 акти виконаних робіт за формами Ф№ КБ-3 та №КБ-2 в строки та порядку, передбачені даною умовою, і надання яких мало передувати сплаті позивачем відповідачу грошових коштів за виконані роботи у розмірі 50% від вартості тих чи інших виконаних робіт. Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що п. 6 додаткової угоди №1 від 08.06.2006 сторони (позивач та відповідач) визнали недійсною додаткову угоду №1 від 16.06.2005, якою затверджений графік фінансування будівництва об'єкту по договору №42/280 від 16.05.2005.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, зробленим на підставі ч. 1 ст. 617 ЦК України, про те, що порушення відповідачем строків погодження експертизи та затвердження проектної документації, передбачених додатком №2, відбулося внаслідок випадку, що звільняє його від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, а саме, надання відповідною організацією висновку експертизи 14.09.2006, а не до 01.08.2006, як це було передбачено вказаним додатком до договору, оскільки поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася друга частина названої норми, яка передбачає, що не є випадком, який звільняє особу від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника.

Стосовно посилань суду апеляційної інстанції на те, що оскільки будівництво об'єкту за договором №42/280 ще не розпочато, то відповідно у відповідача відсутній обов'язок надавати позивачу акти приймання виконаних робіт форми КБ-2 та КБ-3, а також щодо того, що позивач не є особою, визначеною у Наказі Державного комітету України з будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002 "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві", якій подаються такі акти, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (с. 526 ЦК України (435-15) ).

Отже, усі умови договору навіть ті, що не є обов'язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов'язковими для виконання сторонами за договором.

Пунктом 1 додаткової угоди №1 до договору №42/280 сторони погодили, що фінансування робіт по будівництву об'єкта здійснюється стороною 2 (позивачем) по факту виконаних робіт протягом 3-х банківських днів з моменту отримання стороною 2 копії актів (Ф №КБ-3 та Ф №КБ-2), які сторона 1 щомісячно представляє стороні 2 до 5 числа наступного місяця, в розмірі 50% від фактичного об'єму виконання робіт.

Отже, погодивши таку умову договору, сторони взяли на себе обов'язок її виконувати, а саме: відповідач –надавати позивачу акти приймання виконаних робіт форми КБ-2 та КБ-3, позивач –оплачувати виконані роботи за наданими відповідачем актами форми КБ-2 та КБ-3, а тому посилання суду апеляційної інстанції щодо того, що позивач не є особою, визначеною Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002, якій повинні надаватися такі акти є недоречним. Крім того, суд апеляційної інстанції, прийшовши до висновку про те, що відповідач не порушив умов договору, оскільки будівництво об'єкту за договором не розпочалося, а тому він не має таких довідок (форми КБ-2 та КБ-3) не врахував терміну початку будівництва –01.10.2006, який визначений у п. 3.1. ст. 3 договору №42/280 у редакції додаткової угоди №1 від 08.06.2006.

Крім того, зазначаючи про те, що умовами договору та додатками до нього сторони обумовили можливість змінювати строки виконання робіт, а тому є недоведеними, які саме права позивача порушені відповідачем у зв'язку із недотриманням строків виконання робіт, суд апеляційної інстанції не дослідив, чи вносилися зміни до договору в частині строків виконання робіт, обумовлених у графіку виконання робіт від 08.06.2006, який є додатком №2 до договору №42/280 від 16.06.2005.

До того ж, суд апеляційної інстанції безпідставно послався в обґрунтування відсутності порушень умов договору з боку відповідача на те, що позивач не звертався до відповідача з письмовими запитами щодо надання останнім інформації щодо будівництва, при цьому пославшись на п. 4.3.3. договору №42/280, оскільки даний пункт договору передбачає обов'язок позивача (сторона 2 за договором) на письмовий запит відповідача (сторона 1 за договором) протягом 10 робочих днів надати необхідні документи, пов'язані з виконанням цього договору, а не навпаки, як зазначив апеляційний суд.

Крім того, є передчасним зазначення судом апеляційної інстанції про недоведеність тверджень позивача щодо завдання йому майнової шкоди внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, оскільки предметом даного спору не є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача збитків, тощо у зв'язку із порушенням ним договірних зобов'язань, а є немайнова вимога про розірвання спірного договору, розгляд судом якої не потребує від позивача доведення належними засобами доказування завдання чи незавдання майнової шкоди відповідачем.

Отже, при розгляді даної справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та скасування юридично правильного рішення господарського суду першої інстанції, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції.