5011-23/10721-2012 Про визнання недійсним рішення АМК України, яким визнано монопольне (домінуюче) становище Відповідача на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах гуртожитків, які знаходяться у нього на обслуговуванні - 19.11.2012 Прийняття

Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення №45/01-П у справі №09-01/02.12, обґрунтовуючи свої вимоги наступним:

- оскаржуваним рішенням відповідача було визнано монопольне (домінуюче) становище позивача на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах гуртожитків, які знаходяться у нього на обслуговуванні; визнано дії позивача в частині нарахування плати за житлово-комунальні послуги за необґрунтовано завищеними тарифами порушенням антимонопольного законодавства; зобов'язано припинити встановлене порушення законодавства шляхом здійснення перерахунку плати за період з 01.09.2010р. по 01.06.2012р. та подальшого її нарахування відповідно до затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради, а також накладено на позивача штраф за порушення вимог антимонопольного законодавства;

- збільшення тарифу від встановленого місцевою радою рівня запроваджені позивачем для недопущення погіршення умов проживання військовослужбовців одинаків шляхом зменшення обслуговуючого персоналу та недопущення нецільового використання державних коштів;

- встановлені позивачем надбавки у розмірі 03,46 грн. та 01,96 грн. до встановленого міською радою тарифу відносяться до третьої групи житлово-комунальних послуг у розумінні ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тобто відносяться до оплати послуг, вартість яких визначається виключно за договором;

- оскаржуване рішення, яке надійшло на адресу позивача, не було підписано керівником відповідача або уповноваженою ним особою;

- позивача було позбавлено приймати участь під час розгляду відповідачем його справи, подавати пояснення та докази.

Відповідач заперечував проти вимог позивача, зазначаючи наступне:

- оскаржуване рішення №45/01-П від 27.06.2012р. прийняте з додержанням вимог чинного законодавства, є законним та обґрунтованим;

- на адресу позивача було направлено не оригінал, а засвідчену копію рішення відповідача;

- права позивача на подання пояснень, доказів та участь у розгляді справи відповідачем не порушувались, оскільки представник позивача, який з'явився на засідання, не мав належним чином оформленої довіреності, тому він був допущений до участі в засіданні як вільний слухач;

- під час перевірки позивача встановлено відсутність укладених між позивачем та споживачами його послуг (мешканцями гуртожитку по вул. Андрущенка 6-В у м. Києві) договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

- позивач необґрунтовано завищив на 76,99% тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в гуртожитку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2012р. у справі №5011-23/10721-2012 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2012р. у справі №5011-23/10721-2012 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.11.2012р.

16.11.2012р. через Відділ документального забезпечення палати Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначав про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги і просив суд залишити скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 19.11.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2012р. у справі №5011-23/10721-2012 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні 19.11.2012р. представник відповідача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 19.11.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Згідно зі ст. 1 названого Закону економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" останнім регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

В ст. 51 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як було встановлено судом, до відповідача надійшли заяви громадян Лаврик О.В. та Тітомир Ю.К., які мешкають у гуртожитку №34/37 по вул. Андрущенка, 6-В у м. Києві. Вказані особи стверджували про те, що позивачем застосовується тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, розмір якого не відповідає розміру тарифу, погодженого (затвердженого) відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

За результатами розгляду вищевказаних заяв відповідачем було виявлено в діях позивача ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке полягало у зловживанні позивачем монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання житлово-комунальних послуг у м. Києві в межах гуртожитків (будинків), які знаходяться на обслуговуванні (в експлуатації) позивача, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Рішенням відповідача №45/01-П від 27.06.2012р. "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №09-01/02.12 визнано монопольне (домінуюче) становище позивача на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах гуртожитків, які знаходяться у нього на обслуговуванні, а дії позивача, які полягають у нарахуванні плати за житлово-комунальні послуги за необґрунтовано завищеними тарифами, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч.1 ст. 13, п.2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції". За вказане порушення на позивача відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено штраф у розмірі 30 000,00 грн.

На думку позивача, рішення №45/01-П від 27.06.2012р. у справі №09-01/02.12 прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, конкурентного законодавства, а висновки, викладені у ньому, не відповідають дійсним обставинам справи, що свідчить про неповне їх з'ясування. З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати вказане рішення недійсним.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог, визнавши їх нормативно та документально непідтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з п.п.4, 5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР) , цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

В ст. 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

- заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов'язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розпочинається за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Становище позивача на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах гуртожитків (будинків), які знаходяться на обслуговуванні (в експлуатації) позивача на території міста Києва, визначалось відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України №49-р від 05.03.2002р. (далі - Методика).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 названої Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Відповідно до п.3.1 Методики об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання; група суб'єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

В ст. 24 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку. Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території. Жилий будинок може експлуатуватися тільки однією житлово-експлуатаційною організацією. Якщо для експлуатації будинків відомчого або громадського житлового фонду не може бути створено житлово-експлуатаційну організацію, експлуатація будинків здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Згідно зі ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В процесі судового розгляду було встановлено, що в період з 01.01.2010р. по 01.06.2012р. позивач був однією житлово-експлуатаційною організацією, яка надавала житлово-комунальні послуги в межах гуртожитків (будинків), які знаходяться на його обслуговуванні (в експлуатації) на території міста Києва.

Заперечуючи факт зайняття монопольного (домінуючого) становища, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного. Зокрема, позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що він зазнає значної конкуренції на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах гуртожитків (будинків), які знаходяться у нього на обслуговуванні (в експлуатації).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в розумінні положень Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку та ч.1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у період з 01.01.2010р. по 01.06.2012р. позивач займав монопольне (домінуюче) становище на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах гуртожитків (будинків), які знаходяться у нього на обслуговуванні (в експлуатації) на території міста Києва з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у позивача не було жодного конкурента (аналогічна правова позиція щодо застосування Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку та ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" викладена в постановах Вищого господарського суду України у справі №58/492 від 06.06.2012р., у справі №39/222 від 05.06.2012р., у справі №58/454 від 20.06.2012р.).

Посилання позивача на те, що гуртожиток №34/37 по вул. Андрущенка, 6-В у м. Києві обслуговується Будинкоуправлінням №4 Київського квартирно-експлуатаційного управління не може бути прийнято до уваги, з наступних підстав.

З пояснень сторін та рішення відповідача №45/01-П від 27.06.2012р. вбачається, що листом №303/25/6-1915 від 14.12.2011р. позивач повідомив відповідача про те, що на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління перебуває 2020 будівель та споруд, які використовуються для забезпечення потреб Збройних Сил України. Гуртожиток №34/37 обслуговується Будинкоуправлінням №4 Київського квартирно-експлуатаційного управління.

Однак, відповідно до Акту приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 09.06.2009р. гуртожиток №34/37 передано в експлуатацію позивачу.

Гуртожиток призначено для тимчасового проживання одиноких військовослужбовців Збройних Сил України, працівників Збройних Сил України, у період роботи, навчання, під час відряджень (кімнати гуртожитку призначені для спільного користування кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках). В листі №303/25/6-1915 від 14.12.2011р. позивач повідомив відповідача про те, що попереднім власником гуртожитку (Державним науково-дослідним інститутом авіації Міністерства оборони України) були допущені випадки заселення сімей військовослужбовців. На даний час у гуртожитку проживає 130 військовослужбовців (працівників) одинаків та 26 сімей військовослужбовців та працівників.

Аналогічні відомості наведені в позовній заяві.

Як уже зазначалось вище, в ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що учасниками у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач та виробник. При цьому, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. ст. 1, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Виконавець зобов'язаний укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг згідно з типовим договором. Постановою Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009р. (529-2009-п) було затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Натомість позивач не надав доказів на підтвердження укладання з мешканцями гуртожитку №34/37 по вул. Андрющенка, 6-В у м. Києві, який знаходиться на обслуговуванні (в експлуатації) позивача, договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в додатку до яких би надавалась інформація щодо розміру та структури тарифів.

В своїх заявах, адресованих відповідачу, громадяни Лаврик О.В. та Тітомир Ю.К., які мешкають у гуртожитку №34/37 по вул. Андрущенка, 6-В у м. Києві, наголошували на застосуванні позивачем тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, розмір якого не відповідає розміру тарифу, погодженого (затвердженого) відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки позивач нараховував споживачам плату за житлово-комунальні послуги за тарифом 12,46 грн. за 1 кв. м. при встановленому рішенням Київської міської ради тарифі 07,04 грн. за 1 кв. м.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. В ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, вони поділяються на три групи, у тому числі, житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території (друга група). Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи визначає Кабінет Міністрів України (ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011р. (869-2011-п) "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", зокрема, було затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (виконавці), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках) та інших.

Згідно з п.2 вказаного Порядку тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку. З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір про надання послуг). Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

В місті Києві тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій погоджуються (затверджуються, встановлюються) виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" №1134 від 30.11.2009р. було встановлено тариф на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій для гуртожитку у розмірі 7,04 грн. (з ПДВ) за 1 кв. м. житлового приміщення.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили, що розмір вищезгаданого тарифу переглядався суду не надано.

Позивач в позові та в апеляційній скарзі зазначав про те, що наказом начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління №98 від 01.09.2010р. "Про розрахунок тарифу на утримання будинку та прибудинкової території у гуртожитку №34/37", у зв'язку з поетапним приведенням тарифу до економічно обґрунтованих витрат, для забезпечення беззбитковості гуртожитку №34/37 до встановлення розрахунку економічно обґрунтованого тарифу в місцевих органах влади, з метою недопущення нанесення збитків державі, начальнику Будинкоуправління №4 Київського квартирно-експлуатаційного управління визначено проводити розрахунки за утримання будинку та прибудинкової території з 01.09.2010р. згідно розрахунку тарифу - 12,46 грн. за 1 кв. м. з урахуванням коефіцієнту, що враховує загальну площу.

При чому, тариф у розмірі 12,46 грн. складається з тарифу, погодженого (затвердженого) розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (07,04 грн.), тарифу (витрат) на 5 чергових (01,96 грн.) та тарифу (витрат) на 3 прибиральниці (03,46 грн.).

За твердженням позивача, різниця в розмірі 05,42 грн. між тарифом у 12,46 грн. за 1 кв. м. та тарифом, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1134 від 30.11.2009р. у розмірі 07,04 грн. складається з оплати праці 3-х прибиральниць та 5-ти чергових. Оскільки ці послуги не входять до Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009р. (529-2009-п) , тобто не охоплюються тарифом, затвердженим розпорядженням №1134 від 30.11.2009р., то вартість вказаних послуг нараховується понад затверджений тариф у розмірі 07,04 грн.

Однак колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що послуга з прибирання сходових кліток відноситься до Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який є додатком до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011р., а тому витрати на прибирання сходових кліток мають бути враховані при розрахунку економічно обґрунтованого тарифу на надання таких послуг.

В оскаржуваному позивачем рішенні відповідача №45/01-П від 27.06.2012р. у справі №09-01/02.12 зазначено про те, що за повідомленням Управління цінової політики виконавчого органу Київської місткої ради (Київської місткої державної адміністрації) в розрахунку тарифів позивача визначена явочна кількість прибиральників - 2,27 людини, розрахована виходячи з площі 1906 кв. м. приміщень, яку необхідно прибирати та діючої норми прибирання на одного прибиральника 840 кв. м. Розрахунок явочної кількості прибиральників здійснюється за нормами обслуговування встановленими параграфом 6 розділу II нормативної частини Типовими нормами часу та нормами обслуговування для робітників і виробничого персоналу, зайнятих утриманням житлового фонду, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України №59 від 04.08.1997р.

Окрім того, в п.3 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачено, що під час установлення тарифу на послуги необхідно забезпечувати прозорість визначення вартості усіх послуг з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири, житлового приміщення у гуртожитку та нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку).

Наведене свідчить про те, що при проведенні нарахувань наймачам (власникам) житлових приміщень у гуртожитку №34/37 по вул. Андрущенка, 6-В у м. Києві за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у періоді з 01.09.2010р. по 31.05.2012р. позивач самостійно встановив та застосував тариф, який не був погоджений (затверджений) відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а розмір цього тарифу на 76,99% більший від того, який був встановлений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1134 від 30.11.2009р.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що такі дії позивача можуть призвести до ущемлення (порушення) інтересів споживачів (наймачів (власників) житлових приміщень у гуртожитку №34/37 по вул. Андрущенка, 6-В у м. Києві, які сплатили вартість наданих послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за завищеним тарифом. Вказане порушення стало наслідком монопольного становища позивача та неможливості споживачів змінити постачальника відповідних комунальних послуг.

Таким чином, в процесі судового розгляду було встановлено, що позивач нараховував до сплати наймачам (власникам) житлових приміщень у гуртожитку №34/37 по вул. Андрющенка, 6-В у м. Києві вартість послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за необґрунтовано завищеним тарифом, розмір якого не відповідає тарифу, затвердженому (встановленому) відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Вказані дії позивача є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п.2 ст. 50 та ч.1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки свідчать про зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання житлово-комунальних послуг в межах гуртожитків (будинків), які знаходяться на обслуговуванні (в експлуатації) Управління на території м. Києва, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності порушення ним п.2 ст. 50 та ч.1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У відповідності до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Позивачем не наведено підстав для зміни чи скасування рішення відповідача №45/01-П від 27.06.2012р. "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №09-01/02.12 в розумінні ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та/або невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2012р. у справі №5011-23/10721-2012.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32- 34, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2012р. у справі №5011-23/10721-2012 - без змін.