26/071-12 Про визнання недійсним іпотечного договору - 15.11.2012 Прийняття

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс" (далі - позивач) звернулося в господарський суд Київської області з позовом до Компанії «АЇСІ Кепітал Лімітед» (AISI Capital Limited) (далі - відповідач) про визнання недійсним іпотечного договору від 16.06.2007р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.07.2012р. до участі у справі залучено Компанію «АЙ-ЕФ-ОУ СВІС Джі-Ем-Бі-Ейч» (IFO SWISS GMBH) та Приватного нотаріуса Броварського нотаріального округу Колейчик В.В. у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (т.1, а.с.70).

Рішенням господарського суду Київської області від 16.08.2012р. у справі № 26/071-12 позов задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір від 16.06.2007 року укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс" та АЇСІ КЕПІТАЛ ЛІМІТЕД, зареєстрований в реєстрі за № 2406 приватним нотаріусом Колейчиком В.В. Броварського нотаріального округу 16.06.2007 р. та стягнуто з відповідача судові витрати. Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції послався на ст.ст. 92, 203, 207, 215, 237, 638 ЦК України та ст. 207 ГК України та дійшов висновку про задоволення позову та у зв'язку з недійсністю оскаржуваного договору через його невідповідність чинному законодавству.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 16.08.2012р. у справі № 26/071-12, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд припустився порушення та неправильного застосування норм матеріального права, а також порушив норми ст. 84 ГПК України щодо змісту рішення.

Третя особа - Компанія «АЙ-ЕФ-ОУ СВІС Джі-Ем-Бі-Ейч» (IFO SWISS GMBH) також не погодилась з прийнятим судовим рішенням та подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення господарського суду Київської області від 16.08.2012р. у справі № 26/071-12 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги другий скаржник посилається на те, що з зазначеним рішенням суду він не погоджується, оскільки вважає його незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

У своїх скаргах обидва скаржники стверджують про відсутність законних підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України визнавати спірний договір іпотеки недійсним, що не було враховано судом першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивачем не подано.

У відзиві на апеляційну скаргу третьої особи, який подано представником позивача Олексієм М.І., останній зазначає про необґрунтованість доводів скаржника та просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає прийняте рішення законним та таким, що ґрунтується на досліджених судом першої інстанції доказах (т.2, а.с.47-49).

У своїх письмових поясненнях на апеляційні скарги відповідача та третьої особи, інший представник позивача І.М. Тополь зазначає, що рішення господарського суду у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з цим, представник просить прийняти та врахувати зазначені пояснення при розгляді справи та скасувати рішення господарського суду Київської області від 16.08.2012р. (т.2, а.с.66-74).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2012р. апеляційні скарги прийняті до провадження, розгляд скарг призначено в судовому засіданні на 01.10.2012р.

Ухвалою суду від 01.10.2012р. розгляд скарг відкладено на 24.10.2012р. у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи 2, а також усним клопотанням представника третьої особи 1 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 24.10.2012р. розгляд скарг відкладено на 05.11.2012р. у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи 2.

Ухвалою суду від 05.11.2012р. розгляд скарг відкладено на 15.11.2012р. у зв'язку з неявкою представників третіх осіб.

У судовому засіданні 15.11.2012р. представниками сторін надані усні пояснення у справі. Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.

У судове засідання інший представник позивача Олексій М.І. не з'явився. Подав через відділ діловодства клопотання про перенесення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що Олексія М.І. та його адвоката викликано до слідчого управління внутрішніх справ на 09.30 год. 15.11.2012р. в якості свідка для участі в проведенні слідчих дій по кримінальній справі, що не дає йому змоги брати участь у даному судовому засіданні 15.11.2012р.

На думку колегії суддів, зазначене клопотання слід відхилити з наступних підстав.

По-перше, Олексієм М.І. у клопотанні не зазначено та не надано доказів того, що його адвокат у кримінальній справі, є тією ж особою, що здійснює представництво позивача у даній господарській справі.

По-друге, заявником не надано доказів того, що його було викликано слідчими органами (копія повістки або постанови слідчого тощо).

По-третє, як вбачається з матеріалів справи, розгляд скарги вже неодноразово відкладався, при цьому, ст. 102 ГПК України встановлено двомісячний строк розгляду апеляційної скарги, який в порядку ст. 69 ГПК України вже був продовжений на 15 днів.

Клопотань про витребування додаткових доказів, без яких апеляційний перегляд справи є неможливим, зазначений представник позивача не заявляє. До того ж, позивач є юридичною особою, яка відповідно до положень ГПК України (1798-12) та ЦК України (435-15) не позбавлена права уповноважити іншого представника брати участь у судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду скарг передбачених ст. 77 ГПК України, а тому вважає, що скарги можливо розглядати за відсутності представника позивача Олексія М.І. та представників третіх осіб за наявними у ній матеріалами.

Стосовно клопотання представника відповідача про витребування доказів (відомостей про земельні ділянки), колегія суддів вважає, що його слід відхилити, оскільки, по-перше, позивач у своїй позовній заяві не посилається на те, що вартість земельної ділянки наданої в забезпечення виконання зобов'язань за спірним іпотечним договором перевищує 50 % активів підприємства позивача і в матеріалах справи такі докази відсутні. В оскаржуваному рішенні також відсутні посилання на зазначені обставини. По-друге, таке клопотання не узгоджується з приписами ст. 33 ГПК України, відповідно до якої саме на позивача, а не на відповідача, покладено обв'язок доведення своїх вимог належними та допустимими у розумінні ст. 34 ГПК України доказами.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2007р. між Компанією «Аїсі Кепітал Лімітед» (Aisi Kapital Limited) (позикодавець) і Компанією "Ай-Еф-Оу СВІС Джі-Ем-Бі-Ейч" (IFO SWISS GMBH) (Позичальник) укладено договір позики у розмірі 10 000 000 доларів США (далі - договір позики, т.1, а.с.123-132).

В подальшому, 16.06.2007р. між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс" (Іпотекодавець) та Аїсі Кепітал Лімітед (Aisi Kapital Limited) (Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець (СТОВ "Юнайтед Гроуверс") надає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення зобов'язань за договором позики від 14.06.2007р. (далі - Договір іпотеки, т.1, а.с.107-122).

Відповідно до ст. 3 Договору іпотеки предметом іпотеки є земельна ділянка площею 42,2642 га (Державний акт серії ЯД № 691513 від 01.11.2006 року, виданий на підставі рішення десятої позачергової сесії 05 скликання Рожнівської сільської ради від 30 жовтня 2006 року № 208, зареєстрований Рожнівською сільською радою в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020632500025; кадастровий номер - 3221287201:05:001:0016; цільове призначення - для житлової та громадської забудови), що розташована за адресою: Україна, Київська область, Броварський район, Рожнівська сільська рада.

Відповідно до п.3.2 Договору іпотеки вартість предмета іпотеки становить 104 838 884 грн. станом на дату укладення договору, що є еквівалентом приблизно 20 760 175 доларів США.

Згідно ст. 6 Договору іпотеки у разі настання дефолту, предмет іпотеки може бути використаний для задоволення, із його вартості, будь-яких та всіх забезпечених вимог на максимальну суму, визначену в цьому Договорі, в обсязі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог, та крім того, інших вимог Іпотекодержателя, які згідно з чинним законодавством, можуть бути задоволені із вартості предмета іпотеки (включаючи, але не обмежуючись цим, всі вимоги щодо повного відшкодування всіх збитків та витрат, зазнаних Іпотекодержателем внаслідок порушення боржником його зобов'язань за Договором Позики і/або у зв'язку із реалізацією чи примусовим виконанням прав Іпотекодержателя за цим Договором).

Договір іпотеки нотаріально посвідчений 16.06.2007 р. за номером 2406 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу.

Отже, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з договору іпотеки, та регулюються зокрема, ЦК України (435-15) та Законом України «Про іпотеку» (898-15) .

Відповідно до ст. 1 названого Закону іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (898-15) .

Загальні вимоги до іпотечного договору закріплено у ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

Свої позовні вимоги про визнання недійсним Договору іпотеки від 16.06.2007р. позивач обґрунтовує наступним:

По-перше, позивач посилається як на підставу для визнання недійсним спірного договору іпотеки на фіктивність цього договору у зв'язку з введенням в оману позивача з боку третьої особи, а тому, на думку позивача, підлягають застосуванню ст.ст. 228 і 230 ЦК України.

По-друге, позивач вказує на те, що Договір іпотеки є неукладеним, оскільки він не містить всіх істотних умов, а тому, на підставі ст.ст. 215, 228 ЦК України є підстави визнати його недійсним.

По-третє, позивач стверджує про недійсність спірного договору в силу вимог ст.ст. 215, 227, 230 ЦК України, обґрунтовуючи це тим, що відповідно до розділу 12 статуту позивача директор виконує дії від імені учасників товариства тільки після обов'язкового попереднього узгодження з учасниками. На думку позивача, директор позивача мав отримати відповідний дозвіл на укладення спірного договору іпотеки від загальних зборів учасників товариства, однак рішення зборів оформлене протоколом № 16 від 23.11.2006р. визнано недійсним рішенням господарського суду Київської області від 30.05.2012р., крім того, один з учасників, який володіє 51% голосів не в'їжджав на територію України, тоді як правомочними є збори, на яких присутні учасники з більш ніж 60 % від загальної кількості голосів. Крім того, позивач зазначає, що земельна ділянка може бути передана у заставу лише за згодою всіх співвласників, що відноситься до питань виключеної компетенції загальних зборів товариства. Водночас, відповідний протокол зборів, у якому зафіксовано рішення зборів, підписаний усіма учасниками, є сфальсифікованим. У зв'язку з цим, позивач посилається на відсутність цивільної правоздатності у директора товариства позивача на підписання спірного договору іпотеки.

По-четверте, позивач, посилаючись на ст.ст. 575, 576 ЦК України та ст. 82 ЗК України вказує, що спірний договір порушує норми Земельного кодексу України (2768-14) та публічний порядок укладення правочинів в Україні, вказуючи на те, що договір іпотеки укладено на забезпечення зобов'язань за договором позики, який укладено між двома іноземними юридичними особами, тому у випадку звернення стягнення земельна ділянка переходить у власність іноземної юридичної особи, що є підставою застосувати до нього норми ст. 228 ЦК України та визнати недійсним.

Суд першої інстанції пославшись на встановлені ним обставини та норми ст.ст. 92, 203, 207, 215, 237, 638 ЦК України, ст. 207 ГК України дійшов висновку про недійсність оспорюваного договору через його невідповідність чинному законодавству.

Проте, беручи до уваги викладені вище обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, та вважає його помилковим враховуючи таке.

Предметом даного спору є питання дійсності правочину - договору іпотеки від 16.06.2007р.

Позивач же посилається на невиконання третьою особою зобов'язань перед позивачем за договором від 12.06.2007р. (ненадання позики в обумовлений строк, відмову від виконання зобов'язань), зазначаючи про відсутність у позивача документів, наявність факту введення в оману третьою особою позивача при укладенні договору іпотеки.

За приписами ст. 230 ЦК України (в редакції Закону України від 14.06.2007р., чинної на момент укладення договору іпотеки), якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Таким чином, норми ст. 230 ЦК України пов'язують недійсність правочину з діями однієї з сторін такого правочину щодо введення в оману іншої сторони. Проте, позивач у позові посилається на те, що в оману його введено третьою особою (боржником за договором позики від 14.06.2007р.) - компанією "Ай-Еф-Оу СВІС Джі-Ем-Бі-Ейч" (IFO SWISS GMBH), яка не є стороною у спірному Договорі іпотеки.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте в порушення ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено факту існування обставин, з якими ст. 230 ЦК України пов'язує визнання відповідного правочину недійсним внаслідок обману, а наведені позивачем обставини не дають підстави дійти протилежного висновку.

Доказів визнання повністю або частково договору позики недійсним позивачем суду не надано, і матеріали справи таких доказів не містять.

У цьому контексті посилання позивача на мотив правочину - отримання відповідачем для себе позики за рахунок чужого майна - майна позивача, не мають істотного значення за відсутності відповідних доказів недійсності (нікчемності) договору позики.

Отже, доводи позивача про недійсність договору іпотеки у зв'язку з такою обставиною як обман, на думку колегії суддів, підлягають відхиленню.

Твердження позивача про недійсність договору іпотеки у зв'язку з відсутністю істотних умов у цьому договорі, на переконання колегії суддів не можна визнати обґрунтованими.

Зокрема, позивач вказує на недотримання сторонами при укладенні оспорюваного договору іпотеки положень ст.1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001р. № 201 (z0833-01) (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, далі - Положення), в частині обов'язку сторін зазначення істотних умов у міжнародному договорі. Проте, зазначене твердження є помилковим, оскільки, як вбачається з преамбули вказаного нормативного акту, це Положення застосовується при укладанні договорів купівлі/продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) та товарообмінних договорів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності. Договір іпотеки за своєю правовою природою не є ані договором купівлі/продажу товарів (надання послуг, виконання робіт), ані договором пов'язаним з товарообміном між його сторонами, а тому слід дійти висновку про відсутність підстав для його застосування до відносин (прав та обов'язків сторін) договору іпотеки.

Стосовно ж посилання позивача на відсутність відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у договорі іпотеки такої істотної умови як «посилання на випуск заставної», також не може бути взято судом апеляційної інстанції до уваги з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 18 названого Закону (в редакції Закону України, яка набрала чинності 13.05.2006р., тобто чинної на момент укладення договору іпотеки) Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови як посилання на видачу заставної або її відсутність.

Оспорюваний договір іпотеки, як вбачається з його змісту містить відповідне посилання щодо заставної, а саме, згідно п.4.4 договору іпотеки сторони погоджуються, що заставна щодо іпотеки не видається.

Крім того, зазначена редакція Закону України пов'язує можливість визнання іпотечного договору недійсним у разі відсутності в ньому цієї умови, на підставі рішення суду, посилань же на неукладеність такого договору у разі її відсутності, як зазначає позивач, чинні норми цього Закону на момент укладення договору іпотеки не містили.

В названому Закону та в ЦК України (435-15) відсутні норми, які б надавали суду право визнати договір іпотеки недійсним в силу його «неукладеності».

Стосовно доводів позивача про недійсність договору іпотеки на підставі ст.ст. 215, 227 та 230 ЦК України у зв'язку з перевищенням директором позивача своїх повноважень на підписання спірного правочину, наданих йому Статутом, слід зазначити таке.

Згідно з ч.3 ст. 145 ЦК України компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

У ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

З аналізу положень Статуту позивача, затвердженого протоколом загальних зборів учасників СТОВ «ЮНАЙТЕД ГРОУВЕРС» від 05.06.2006р. (т.1, а.с.8-24, далі - Статут) вбачається, що позивач помилково пов'язує право директора товариства виконувати дії від імені учасників товариства з неможливістю укладення спірного договору іпотеки.

Так, відповідно до п. 12.6 Статуту Директор виконує дії від імені Учасників Товариства тільки після обов'язкового попереднього узгодження з Учасниками (їх представниками). Проте, вказане положення Статуту слід тлумачити в контексті інших положень викладених у Статуті.

Зокрема, відповідно до п.12.2 Статуту директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції Загальних зборів Учасників.

Згідно з пп. й) п. 9.1 Статуту до виключної компетенції Загальних зборів Учасників належать в тому числі про відчуження майна Товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків вартості майна Товариства.

Відповідно до п.12.8 Статуту директор Товариства, зокрема, укладає угоди, договори, контракти та здійснює інші правочини.

Наведене дає підстави для висновку, що позивачу (іпотекодавець) було відомо про обмеження, встановлені статутом товариства та законом, повноважень директора товариства щодо укладення договорів направлених на відчуження майна товариства.

Договір іпотеки не є за своєю правовою природою угодою про відчуження права власності на майно.

Крім того, доказів того, що предмет іпотеки за Договором становить 50 і більше відсотків вартості майна Товариства, на момент його укладення, позивачем суду не надано і матеріали справи таких доказів не містять. При цьому позивачем не доведено належними та допустимими доказами обов'язковість попередньої згоди (рішення) для укладення спірного Договору іпотеки Загальними зборами Учасників товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 30.05.2012р. у справі К14/022-12, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, рішення загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс", що оформлені протоколом № 16 від 23.11.2006 р. загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс" визнано недійсним.

Однак, вказане протокольне рішення у зв'язку з його недійсністю не породжує відповідних прав і обов'язків, а тому, враховуючи, що прийняття такого рішення для укладення спірного договору не було передбачено Статутом позивача, недійсність цього рішення не може бути підставою для визнання спірного договору іпотеки недійсним з застосуванням до цього правочину приписів ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Враховуючи наведене, наявність або відсутність факту фальсифікації вказаного протоколу зборів № 16, про яку зазначає позивач, не має юридичного значення для вирішення даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, зазначеною частиною 2 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У цьому контексті, колегія суддів враховує, що відповідно до пп. (а) п.5.1 Договору іпотеки, Іпотекодавець (позивач) є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність, дієздатність та повноваження для укладення та виконання положень цього Договору.

Згідно з пп. (g) п.5.1 Договору іпотеки передбачено, зокрема, що укладення і виконання Іпотекодавцем цього Договору не суперечить положенням установчих документів Іпотекодавця.

Відповідно до п. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС) /.

Визнання недійсними рішенням господарського суду Київської області від 30.05.2012р. у справі К14/022-12 рішення загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс", що оформлені протоколом № 16 від 23.11.2006 р. загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс" в частині погодження іпотеки земельних ділянок та права підпису відповідних документів, також не може бути підставою для визнання недійсним іпотечного договору від 16.06.2007р., підписаного директором позивача Олексієм М.І., оскільки не усуває факту законності дій директора у 2007 році по укладенню спірного Договору.

Крім того, спір у справі №К14/022-12 є корпоративним, оскільки сторонами у зазначеній справі були учасник (позивач) і товариство (відповідач), а відносини між товариством (позивачем) та іпотекодержателем (відповідачем) засновано на цивільному договорі, тому рішення господарського суду не стосується прав та обов'язків відповідача, який не є суб'єктом корпоративних відносин і не знав про обмеження, щодо яких наразі зазначає позивач в обґрунтування своїх вимог.

Аналогічної правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.06.2011р. у справі №4/105-10 та постанові Вищого господарського суду України від 20.07.2011р. у справі № 33/128-22/397.

Колегією суддів відхиляється як необґрунтоване посилання позивача на порушення при застосуванні положень п. 6 Договору Земельного кодексу України (2768-14) та у майбутньому можливе порушення публічного порядку укладення правочинів в України.

Згідно зі ст. 6 Договору іпотеки у разі настання дефолту, предмет іпотеки може бути використаний для задоволення, із його вартості, будь-яких та всіх забезпечених вимог на максимальну суму, визначену в цьому Договорі, в обсязі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог, та крім того, інших вимог Іпотекодержателя, які згідно з чинним законодавством, можуть бути задоволені із вартості предмета іпотеки (включаючи, але не обмежуючись цим, всі вимоги щодо повного відшкодування всіх збитків та витрат, зазнаних Іпотекодержателем внаслідок порушення боржником його зобов'язань за Договором Позики і/або у зв'язку із реалізацією чи примусовим виконанням прав Іпотекодержателя за цим Договором).

По-перше, зазначений пункт договору іпотеки мітить відповідне застереження щодо з'явлення вимог Іпотекодержателем, задоволення яких, відповідно до цього пункту Договору, можливе згідно з чинним законодавством.

По-друге, Закон України «Про іпотеку» (898-15) не містить обмежень на передання нерухомого майна в іпотеку юридичними особами резидентами іноземним юридичним особам, якою є відповідач.

По-третє, наведена позивачем стаття 82 ЗК України регулює питання набуття права власності на земельні ділянки у відповідному порядку, тоді як Договором іпотеки автоматичний перехід у власність Іпотекодавця (відповідача) предмету іпотеки не передбачено. До того ж згідно з статтею 6 Договору іпотеки, у разі настання дефолту предмет іпотеки може бути використаний для задоволення відповідних вимог з його вартості, права ж власності на земельну ділянку відповідач (Іпотекодержатель) у зв'язку з подією дефолту не набуває, як помилково вважає позивач.

Крім того, слід зазначити, що за приписами ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Однак, доказів існування обставин, передбачених у

ст. 228 ЦК України, які виникли внаслідок укладення оспорюваного договору іпотеки, позивачем не надано суду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності у даній справі відповідних правових підстав, з якими ст.ст. 203, 215 ЦК України пов'язують можливість визнати недійсним спірний договір іпотеки від 16.06.2007р.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях, правомірності наведеної у апеляційних скаргах позиції не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

У зв'язку з цим, позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, дійшовши помилкового висновку про доведеність і обґрунтованість позовних вимог у даній справі, а тому у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави слід відмовити з підстав наведених вище.

Таким чином, оскаржуване судове рішення прийнято судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача стосовно наявності або відсутності факту обману при укладенні іпотечного договору, за іншими доводами позивача судом першої інстанції не було досліджено та перевірено відповідними доказами наявності або відсутності відповідних обставин, на які посилається позивач, оскільки суд обмежився лише посиланням на норми законодавства, які регулюють відповідні відносини. За таких обставин слід дійти висновку, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду Київської області від 16.08.2012р. у справі № 26/071-12 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У зв'язку з цим апеляційні скарги подані у даній справі підлягають задоволенню.

Щодо посилань представника позивача на відсутність у Олексія М.І. повноважень директора колегія суддів враховує, що дане питання не є предметом спору у даній справі, а за наявності спору щодо особи керівника позивача та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у суду відсутні підстави для залишення позову без розгляду.