5011-3/8392-2012 Про стягнення основного боргу у зв'язку з несплатою витрат по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення і його території - 07.11.2012 Прийняття

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вважає рішення незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Скаржник посилається на те, що згідно ст. 111 ЦК України, ст.ст. 59, 60 ГК України та Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 (1085/2010) «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було оголошено про ліквідацію Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю. Означене оголошення, було розміщено у газеті «Урядовий кур'єр» від 22.02.2011 №33 (4431), в якому зазначалося: «вимоги кредиторів приймаються протягом одного місяця з моменту публікації цього оголошення».

Відповідно до ст. 59 ГК України (436-15) при ліквідації юридичної особи її права та обов'язки припиняються, тому вимоги Київського міського центру зайнятості мали адресуватися Державному департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, а не Держпраці України.

Також, скаржник звертає увагу на те, що в рахунках №25 від 06.08.2009; №299 від 02.09.2009; №33 від 10.10.2009 вказано відшкодування податку на землю, на який нарахована сума ПДВ, але за переконанням відповідача нарахування ПДВ на суму відшкодування податку на землю є неприпустимим у зв'язку з тим, що Київський міський центр зайнятості не є платником ПДВ і ПДВ на податок на землю не нараховується.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення законним і обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача - безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню .

Зокрема, позивач посилається на норму частини 3 статті 205 ГК України, відповідно до приписів якої господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, а, враховуючи те, що Указом Президента України № 386/2011 (386/2011) визначено такого правонаступника, позиція Держпраці України є помилковою.

Доводи скаржника щодо безпідставного нарахування ПДВ на відшкодування податку на землю є необґрунтованими, оскільки приміщення, передане в оренду «Держнаглядпраці» відповідно до договору № 352 від 26.03.2009 Київський міський центр зайнятості орендувало у Комунального підприємства Дніпровського району м.Києва «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський», яке мало статус платника податку на прибуток на загальних підставах та відповідно до вимог законодавства нараховувало ПДВ.

Ухвалою від 18.09.2012р. було призначено справу до розгляду на 17.10.2012р.

У судове засідання 17.10.2012р. з'явились представники позивача та відповідача.

17.10.2012р. у судовому засіданні судом по справі оголошено перерву до 07.11.2012р.

07.11.2012р. у судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовом Київський міський центр зайнятості до Державної інспекції України з питань праці про стягнення основного боргу у зв'язку з несплатою витрат по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення і його території згідно Додатку №2 до Договору №352 від 26.03.2009р.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що згідно Договору відповідачу виставлялись рахунки за період з 01.01.2009р. по 31.10.2009р. на оплату комунальних послуг, міських, міжміських телефонних переговорів та послуг відкритого доступу до Інтернет та відшкодування податку за землю на загальну суму 56 835,81 грн.

Відповідачем станом на 14.05.2012р. у добровільному порядку були відшкодовані комунальні послуги та послуги зв'язку на загальну суму 25 912,65 грн., що підтверджується ви писками з рахунків. Інших коштів,як стверджує позивач, в якості оплати витрат по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення і його території, витрат за користування телефонами до позивача не надходило.

Залишилась непогашеною відповідачем перед позивачем дебіторська заборгованість в загальній сумі 30 923,16 грн., яка за розрахунком позивача( а.с.13) складається з: комунальних послуг та послуг зв'язку - 19 156,29 грн. та 11 766,87 грн.- відшкодування податку за землю.

Відповідач у відзиві заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що 22.02.2011 було оголошено про ліквідацію Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010, одночасно було розміщено оголошення у газеті "Урядовий кур'єр" від 22.02.2011 № 33 (4431), в якому зазначалося: «вимоги кредиторів приймаються протягом одного місяця з моменту публікації цього оголошення».

У 2010 році, ще до оголошення про ліквідацію Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю керівництвом та головним бухгалтером департаменту було запропоновано зробити акт звірки заборгованості перед Київським міським центром зайнятості, на що керівництво останнього ніяк не відреагувало.

Київський міський центр зайнятості в строк, зазначений в оголошенні про ліквідацію, заяву про включення його до списку кредиторів Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю не подав.

У відповідь на лист позивача №08-9840 від 22.11.2011 щодо раніше надісланої претензії на адресу Держнаглядпраці про відшкодування суми боргу, Державна інспекція України з питань праці надіслала мотивовану відповідь, де зазначалось, що станом на вересень 2009 року Держнаглядпраці сплатило кошти згідно виставлених упродовж січня - серпня 2009 року рахунки у повному обсязі, а рахунки № 35 від 15.10.2009 та № 32 від 15.10.2009, в яких вказана заборгованість за комунальні послуги станом на 01.09.2009 та за вересень 2009 року, виставлені безпідставно, оскільки із серпня 2009 року Держнаглядпраці знаходився за іншою адресою (вул. Лук'янівська, 77).

27.12.2011р. до Державної інспекції України з питань праці надійшла претензія Київського міського центру зайнятості № 08-10721, в якій зазначалося, що відповідач має заборгованість за договором № 352 від 26.03.2009 - 30 923 грн. На дану претензію також була надана відповідь Державної інспекції України з питань праці від 24.01.2012 № 164/0/08/21-12, в якій зазначалось, що за даними бухгалтерського обліку Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю кредиторська заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 26.03.2009 № 352, відсутня. У місячний термін з моменту публікації оголошення про ліквідацію Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю вимоги Київського міського центру зайнятості та документальне підтвердження кредиторської заборгованості (акти виконаних робіт, акти взаємних звірок розрахунків) також не надходили. Тому, керуючись Порядком обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України № 136 від 09.08.2004 (z1068-04) , підстав для реєстрації вказаних бюджетних зобов'язань не було і, отже, відповідач не в змозі взяти на себе зобов'язання щодо погашення кредиторської заборгованості за договором №352 від 26.03.2009.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:

26.03.2009 між Київським міським центром зайнятості ( Орендодавець) та Державним департаментом нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України (Держнаглядпраці) ( Орендар) був укладений Договір № 352 на оплату витрат по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення і його території згідно Додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору (далі - Договір).

Указом Президента України № 386/2011 від 06.04.2011 (386/2011) затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці та установлено, що Державна інспекція України з питань праці є правонаступником прав та обов'язків Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю - урядового органу, що діяв у системі Міністерства праці та соціальної політики України.

Предметом договору є надання Київським міським центром зайнятості нежилого приміщення площею 400 кв.м. для перебування працівників Держнаглядпраці з устаткуванням згідно переліку матеріальних цінностей (Додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Договір набирає чинності з 01.01.2009 та діє до 31.12.2009.

Умовами п.2.1. Договору визначено, що Держнаглядпраці взяв на себе виконання таких обов'язків:

-п.2.1.7. проводити оплату витрат по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення і його території згідно Додатку № 2, який є невід'ємною частиною цього Договору та буде коригуватися зі зміною тарифів;

-п.2.1.8. на підставі наданих розрахунків окремо сплачувати нараховані фактичні витрати за користування телефонами, згідно рахунку з додатками по міжміським переговорам, наданими в користування Держнаглядпраці Київським міським центром зайнятості.

В Додатку № 2 сторони дійшли згоди про розмір сплати наступних послуг: опалення, холодна вода, гаряча вода, електроенергію, експлуатаційні витрати, відшкодування податку на землю, за користування телефонними номерами, міські, міжміські телефонні переговори та послуги відкритого доступу до Інтернету.

Позивач вказує на те, що ним у відповідності до умов Договору було виставлено Держнаглядпраці рахунки на оплату комунальних послуг, міські, міжміські телефонні переговори, послуги доступу до Інтернету та відшкодування податку на землю, при цьому документальне підтвердження надання рахунків у позивача відсутнє, оскільки,як зазначає позивач,рахунки надавались без розписки.

В матеріалах справи наявні наступні рахунки про сплату вищезазначених послуг: № 1 від 15.01.2009 на суму 1 975,75 грн., № 4 від 20.01.2009 на суму 32,64 грн., № 7 від 13.02.2009 на суму 1 207,30 грн., № 9 від 16.03.2009 на суму 679,27 грн., № 11 від 16.04.2009 на суму 991,28 грн., № 12 від 16.04.2009 на суму 15 250,14 грн., № 14 від 05.05.2009 на суму 3 611,66 грн., № 14а від 05.05.2009 на суму 1 307,32 грн., № 14а від 05.05.2009 на суму 164,40 грн., № 15 від 15.05.2009 на суму 1 208,95 грн., № 17 від 05.06.2009 на суму 1 307,32 грн., № 18 від 05.06.2009 на суму 3 776,06 грн., № 19 від 12.06.2009 на суму 1 036,08 грн., № 21 від 06.07.2009 на суму 1 307,32 грн., № 22 від 06.07.2009 на суму 3 776,06 грн., № 23 від 16.07.2009 на суму 1 508,15 грн., № 25 від 06.08.2009 на суму 1 307,32 грн., № 26 від 06.08.2009 на суму 3 776,06 грн., № 27 від 14.08.2009 на суму 1 773,69 грн., № 28 від 02.09.2009 на суму 3 776,06 грн., № 29 від 02.09.2009 на суму 1 307,32 грн., № 31 від 21.09.2009 на суму 373,86 грн., № 32 від 15.10.2009 на суму 299,04 грн., № 33 від 10.10.2009 на суму 11 766,87 грн., № 35 від 15.10.2009 на суму 18 858,92 грн.

Загалом у період з січня по вересень 2009 року Держнаглядпраці було надано послуг на суму 56 835,81 грн.

Позивачем було надано суду копії банківських виписок з особового рахунку, з яких вбачається, що Держнаглядпраці були здійсненні такі оплати: 18.05.2009 в сумі 2 877,85 грн., 27.05.2009 в сумі 9 662,45 грн., 29.05.2009 в сумі 250,00 грн., 15.06.2009 в сумі 3 420,39 грн., 23.06.2009 в сумі 1 463,56 грн., 22.07.2009 в сумі 62,46 грн., 13.08.2009 в сумі 6,03 грн., 27.08.2009 в сумі 4 723,67 грн., 28.08.2009 в сумі 3 446,24 грн., загалом в розмірі 25 912,65 грн.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Держнаглядпраці отримувало рахунки, оскільки,сплачуючи вищевказані кошти, відповідач у рядку «призначення платежу» зазначав окрім номеру договору і номери рахунків.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що Держнаглядпраці в порушення умов договору не виконав належним чином своїх обов'язків у повному обсязі в частинні відшкодування решти витрат за надані послуги, в результаті чого за останнім виникла заборгованість, яка за обґрунтованим розрахунком позивача становить 30 923,16 грн. ( а.с. 13).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За відсутності строку виконання зобов'язання, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач 28.12.2011 рекомендованою кореспонденцією надіслав на адресу відповідача претензію № 08-10721 від 27.12.2011 про погашенню боргу в сумі 30 923,16 грн. в місячний строк.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач у визначений термін зобов'язання по сплаті боргу за договором в розмірі 30 923,16 грн. не виконав.

При цьому відповідач надав відповідь позивачу № 164/0/08/21-12 від 24.01.2012 про неможливість прийняти на себе зобов'язання щодо погашення кредиторської заборгованості за договором № 352 від 26.03.2009.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено абзацом 1 ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 30 923,16 грн. - основного боргу.

Обов'язок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а скарга є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ч.1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як правомірно зауважує позивач у відзиві на апеляційну скаргу і з чим погоджується колегія суддів, скаржник не обґрунтував неможливість подання суду першої інстанції додаткових доказів з причин, що не залежали від нього ( в додатку до апеляційної скарги значиться 67 документів і матеріалів), однак, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції оголошував перерву в судовому засіданні ( протокол с/з від 10.07.2012.), відкладав розгляд справи ( ухвала від 17.97.2012р.), в судових засіданнях приймали участь представники обох сторін ( а.с.129,130, 132,133), відповідач надав суду першої інстанції відзив в порядку ст. 59 ГПК України (1798-12) ( а.с.100) та із супровідним листом до відзиву додав документи, що, на його думку, обґрунтовували відхилення позовних вимог, яким суд першої інстанції при ухваленні рішення надав належну правову оцінку, керуючись приписами ст. 43 ГПК України (1798-12) .

Посилання скаржника на те, що Державна інспекція є неналежним відповідачем, є помилковим, оскільки відповідно до пункту 2 Указу Президента України «Про Положення про державну інспекцію України з питань праці» від 06.04.2011р. № 386/2011 (386/2011) Державна інспекція України з питань праці є правонаступником прав та обов'язків Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю - урядового органу, що діяв у системі Міністерства праці та соціальної політики України.

Відповідно до частини 3 статті 205 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

Враховуючи те, що Указом Президента України № 386/2011 (386/2011) визначено такого правонаступника, тому слід вважати позицію Держпраці України помилковою.

Також, є необґрунтованим посилання скаржника на безпідставність виставлених позивачем рахунків №32 від 15.10.2009, №33 від 10.10.2009 та №35 від 15.10.2009, в яких вказана заборгованість за комунальні послуги станом на 01 вересня 2009р. та за вересень 2009р., оскільки із серпня 2009р. Державник департамент нагляду за додержанням законодавства про працю знаходився за іншою адресою, з огляду на те, що:

Відповідно до пункту 2.1.11 Договору №352 від 26.03.2009р. «У разі звільнення «Держнаглядпраці» приміщення до складання акту про передачу його у належному стані, «Держнаглядпраці» несе повну матеріальну відповідальність за нанесені ним збитки. При цьому «Держнаглядпраці» не звільняється від внесення плати та інших обумовлених цим договором платежів до передачі приміщення за актом».

Стосовно того, що в рахунках №25 від 06.08.2009р.; № 29 від 02.09.2009р.; №33 від 10.10.2009р. вказано відшкодування податку на землю, на який нарахована сума ПДВ, але скаржник з цим не погоджується, стверджуючи те, що позивач не є платником ПДВ і ПДВ на податок на землю не нараховується, то слід зазначити наступне:

Як свідчать матеріали справи, приміщення, що передане в оренду відповідачу відповідно до Договору №352від 26.03.2009р.,Київський міський центр зайнятості орендував у Комунального підприємства Дніпровського району м.Києва «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський», яке мало статус платника податку на прибуток на загальних підставах та нараховувало ПДВ відповідно до вимог законодавства.

Щодо нарахування ПДВ на податок на землю, то відповідно до листа Державної податкової адміністрації України від 09.06.2000р. № 7987/7/16-1220-13 (v7987225-00) , якщо між суб'єктами підприємницької діяльності у складі вартості послуги за договором оперативної оренди передбачена компенсація розміру «земельного податку», платником якого є орендодавець, то така компенсація відповідно до пп. 3.1.1 ст.3 та п.4 .1 ст. 4 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у складі вартості послуг оперативної оренди є об'єктом оподаткування ПДВ, база оподаткування якої визначається, виходячи із загальної вартості такої послуги з урахуванням можливих компенсацій за іншим и витратами.

Таким чином, доводи відповідача про неправомірність нарахування ПДВ на суму відшкодування податку на землю, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в повному обсязі, як такого, що є доведеним матеріалами справи.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2012р. у справі № 5011-3/8392-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.