Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників сторін: позивача –

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "СендІнтерМарин" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року у справі за позовом ЗАТ "Південна інвестиційна компанія" до ТзОВ "СендІнтерМарин" про розірвання договору та стягнення 52170, 45 грн.,

Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача про розірвання договору про спільну діяльність від 25 квітня 2008 року та про стягнення боргу в сумі 52170,45 грн.

Заявою від 9 вересня 2008 року позивач зменшив розмір позовних вимог та у зв’язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості в розмірі 10000 грн., просив суд розірвати договір про спільну діяльність від 25.04.2008 року та стягнути з відповідача заборгованість за цим договором в розмірі 42170,45 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2008 року (суддя Іщенко І.А.) позов задоволений частково. Розірваний договір про спільну діяльність від 25 квітня 2008 року, укладений між сторонами у справі.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 42170,45 грн., судові витрати. В частині стягнення 10000 грн. провадження у справі припинено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року рішення суду залишене без змін.

У касаційній скарзі ТзОВ "СендІнтерМарин" просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами, при прийнятті оскаржуваних судових рішень, норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2008 року між сторонами у справі був укладений договір про спільну діяльність.

Пунктом 1.1 укладеного договору встановлено, що предметом даного договору є спільна діяльність учасників на підставі об'єднання їх вкладів без створення юридичної особи для досягнення цілі спільної діяльності та отримання прибутку.

Згідно п.1.2 вказаного договору, метою діяльності учасників договору є здійснення спільної діяльності шляхом об'єднання майна та зусиль для досягнення загальних господарський цілей - отримання прибутку від добування морського піску на озері Донузлав на підставі ліцензії № 3058 від 16.07.2003 року.

Умовами укладеного договору відповідач зобов’язався виконувати роботи по добуванню піску в об'ємах не менш 40000 тонн на місяць, а також виплачувати позивачеві ставку за кожну здобуту тонну піску в розмірі 1 грн.

Відповідно до розділу 5 укладеного договору ТзОВ "СендІнтерМарин" приймає на себе всі витрати, пов'язані з добуванням, перевезенням з місця видобування, перевалкою, відвантаженням та навантаженням піску на транспортні судна та автотранспорт, зберіганням та зважанням піску.

Як правильно встановлено судами попередніх судових інстанцій, відповідач, в порушення умов п.3.6 укладеного договору зобов’язання по добуванню піску виконав частково, а передбачені договором платежі своєчасно та в повному обсязі не проводив.

У зв’язку з цим, позивачем на адресу відповідача був направлений лист від 20 червня 2008 року про розірвання укладеного договору про спільну діяльність, який відповідачем був залишений без реагування.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст.193 Господарського суду України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч.1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, у зв’язку з не виконанням відповідачем своєчасно та в повному обсязі зобов’язань по оплаті обов’язкових платежів, передбачених укладеним договором про спільну діяльність, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 52170, 45 грн.

З матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача з позовом до суду відповідачем була здійснена часткова сплата заборгованості в розмірі 10000 грн.

Виходячи з викладеного, суди дійшли обгрунтованого висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 42170,45 грн. заборгованості за укладеним договором про спільну діяльність та припинення провадження у справі в частині 10000 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

На підставі ч.2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, у тому числі і розірвання договору.

Розглядаючи справу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо розірвання спірного договору про спільну діяльність від 25 квітня 2008 року.

Касаційною інстанцією перевірені обставини справи і їх відповідність наведеним судами нормам матеріального права.

Наведені висновки місцевого та апеляційного господарських судів відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень помилкові і не відповідають матеріалам справи.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ "СендІнтерМарин " – без задоволення.