Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники:

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.05.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 27.10.08 господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.)позовні вимоги Підприємства задоволено частково.

За Підприємством визнано право на розробку технічної документації по переоформленню документів, що встановлюють право користування (оформлення договору довгострокової оренди строком на 49 років) земельної ділянки площею 1,9986 га для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, розташованого у с.Молочне, вул.Лиманна, 40, із подальшим затвердженням технічної документації і укладенням договору оренди земельної ділянки.

У визначеній частині рішення місцевого суду мотивовано тим, що на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно (автокемпінг), що належить Підприємству на праві власності, а тому з урахуванням положень ст.ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України Сільрада обмежена у праві розпорядження земельною ділянкою на якій розташоване таке майно, оскільки надання земельної ділянки в користування іншої особи (ніж позивач у справі) призведе до порушення права власності Підприємства на об'єкти нерухомості.

У задоволенні вимог про визнання незаконною відмови Підприємству у розробці технічної документації по відведенню земельної ділянки відмовлено, з посиланням на те, що такий спосіб захисту порушеного права та законного інтересу не передбачений чинним законодавством.

З Сільради на користь Підприємства стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, поданою в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України, як особа яку не було залучено до участі у справі, яка вважає, що судом прийнято рішення, що стосується його прав і обов'язків, звернулось Товариство, яке ставить питання про скасування рішення від 27.10.08 господарського суду Автономної Республіки Крим та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 55 Конституції України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що справу помилково було розглянуто без залучення Товариства, з урахуванням тієї обставини, що спірна земельна ділянка з 22.12.00 перебуває в оренді Товариства, у зв'язку з чим рішення у даній справі впливає на його права та інтереси.

Крім того, Товариство звертає увагу на те, що на даний момент триває спір щодо права власності на майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці.

Присутній у судовому засіданні представники Підприємства та Сільради щодо доводів скаржника заперечували, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просили залишити касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників скаржника, сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі витягу з Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно, наданим КРП "Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м.Євпаторії" 05.06.08, Підприємство є власником об'єкту нерухомого майна –нежилих будівель автокемпінгу, розташованих за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, вул.Лиманна, 40. При цьому, встановлено, що зазначене майно розташовано у межах земельної ділянки загально: площею 1,9986 га, яка знаходиться за адресою: АР Крим, Сакський район, с.Молочне, вул.Лиманна, 40.

При цьому, встановлено, що Підприємством право власності на вказане майно набуто на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.08, укладеного між гр.Карловою Л.І. та Підприємством.

Матеріалами справи підтверджено, що 27.08.08 Підприємство звернулось до Сільради із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації з відведень земельної ділянки площею 1,9986 га з метою передачі йому у довгострокову оренду строком на 49 років для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, с.Молочне, вул.Лиманна, 40.

Судом першої інстанції встановлено, що Підприємством, звертаючись до Сільради із заявою про видачу дозволу на розробку технічної документації відведення земельної ділянки загальною площею 1,9986, га розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, с.Молочне, вул. Лиманна, 40 з метою передачі в оренду строком на 49 років для обслуговування та експлуатації автокемпінгу, надав копію договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна-нежилих будівель автокемпінгу, розташованих за адресою: АР Крим, Сакський район, вул.Лиманна, 40 та свідоцтво про право власності Підприємства на зазначені об'єкти.

Листом без дати за № 321/0316 Сільрада відмовила Підприємству у наданні дозволу на розробку технічної документації з відведення зазначеної земельної ділянки з посиланням на ту обставину, що згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України надання в оренду земельних ділянок, які знаходяться у державній та комунальній власності відбувається виключно на аукціонах.

Вирішуючи спір, місцевий суд прийшов до висновку про те, що Сільрадою безпідставно не було враховано той факт, що на спірній земельній ділянці знаходиться майно, що належить Підприємству на праві власності.

При цьому, суд зазначив, що з урахуванням положень ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України Сільрада обмежена у праві розпорядитись такою земельною ділянкою на свій розсуд, оскільки Підприємство просить надати йому земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти нерухомості, що належать йому на праві власності, а тому своїми діями Сільрада порушує права Підприємства, оскільки створює йому перешкоди у використанні належного йому на праві власності майна та у реалізації права користування відповідною земельною ділянкою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правовий аналіз матеріалів справи свідчить про те, що лист Сільради № 321/0316 фактично не є відмовою у наданні дозволу на розробку технічної документації з відводу земельної ділянки, оскільки таким листом Підприємство лише було повідомлено про нову процедуру здійснення передачі в оренду земельних ділянок.

Разом з тим, судом першої інстанції не встановлено факту винесення Сільрадою саме рішення про відмову або задоволення відповідного клопотання Підприємства, як і обставин звернення Підприємства до суду з позовом про спонукання Сільради розглянути його заяву у встановленому законом порядку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно приписів чинного законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір за відсутності позитивного рішення Сільради з даного питання є порушенням її виключної передбаченої Конституцією України (254к/96-ВР) компетенції на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права Підприємства мають захищатися способами, передбаченими ст. 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

Щодо доводів попередньої судової інстанції про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості, який належить Підприємству на праві власності, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічна норма викладена у ст. 377 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що як вбачається з правового аналізу норм чинного законодавства, виникнення права власності на об’єкт нерухомості, розташований на землі, що орендувалась, не є самостійною автоматичною підставою для продовження (поновлення) договору оренди земельної ділянки. Стосовно вирішення питання правових наслідків щодо нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, то це не є предметом доказування у даному спорі.

Колегія суддів відзначає, що реєстрація права власності на будівлю і споруду не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведеній нормі йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об’єкт нерухомості на підставі договору відчуження. Разом з тим, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не на підставі договору відчуження, не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під об’єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди, але закон не встановлює обов'язковість укладання, чи поновлення з цих підстав, договору оренди земельної ділянки на якій розташована будівля.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення від 27.10.08 господарського суду Автономної Республіки Крим в даній справі в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України. За приписами вказаної норми касаційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, а й особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов'язків.

З юридичного аналізу наведеного правового положення вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Крім того, в силу приписів ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями стосовно дослідження та оцінки правомірності доводів особи, яка не приймала участі в розгляді справи щодо наявності у неї матеріального права, яке підлягає захисту, оскільки така оцінка пов'язана з необхідністю встановлення та перевірки фактичних обставин, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, але якими скаржник обґрунтовує підставність власних вимог.

З урахуванням викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що як свідчить правовий аналіз матеріалів справи та касаційної скарги, згідно договору оренди від 22.12.2000, укладеного між Товариством та Сільрадою на підставі рішення Сільради від 06.09.99, спірна земельна ділянка була передана в оренду Товариства строком на 49 років. Даний договір розривався рішенням суду, проте на момент подання Товариством касаційної скарги у даній справі є чинним.

З урахуванням викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судом помилково не надано правової оцінки зазначеному договору оренди, та відповідно не залучено дану особу до участі у справі.

Наведене свідчить, що спір у даній справі стосується прав та інтересів Товариства, як особи яка вважає себе правомірним землекористувачем спірної ділянки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вирішуючи спір суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірні правовідносини зачипають права та інтереси певного кола суб'єктів, яких не було притягнуто до участі у справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що з метою повного та об'єктивного розгляду даної справи суд мав з'ясувати коло осіб на права та інтереси яких може вплинути рішення у даній справі.

Водночас, за змістом ст.ст. 24, 27 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача, а також осіб (в якості третіх осіб), на права або обов'язки яких може вплинути рішення у даному спорі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР (475/97-ВР) ) встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, то судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Фенікс" задовольнити частково.

Рішення від 27.10.08 господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-22/9635-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.