5011-5/1942-2012 Про зобов`язання укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу - 30.10.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 вересня 2012 року по справі № 5011-5/1942-2012 позов задоволено повністю, зобов'язано ТОВ «Євро Лізинг» укласти з ФОП Білошицьким Ю.В. договір купівлі-продажу транспортного засобу та стягнуто судові витрати. (т. ІІ, а.с. 126-136).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2012 року у справі № 5011-5/1942-2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивачем не виконано всіх фінансових зобов'язань покладених на нього договором тому у позивача наявні підстави для відмови в укладені договору.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено розподіл справ між суддями, відповідно до якого апеляційну скаргу ТОВ «Євро Лізинг» по справі № 5011 5/1942 2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Чорногузу М.Г. Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнка В.В. від 12 жовтня 2012 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011 5/1942-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Чорногуз М.Г., судді: Мальченко А.О., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 30 жовтня 2012 року.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду Верховця А.А. від 30 жовтня 2012 року у зв'язку перебуванням судді Алданової С.О. на лікарняному встановлено здійснювати розгляд справи № 5011 5/1942-2012 у складі колегії суддів: головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді: Мальченко А.О., Суховий В.Г.

В судовому засіданні 30 жовтня 2012 року представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив. Враховуючи ту обставину, що ухвалою про прийняття апеляційної скарги до провадження учасників процесу було попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами, а неявка представника позивача не перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні 30 жовтня 2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

24 липня 2007 року між ТОВ «Євро Лізинг» (лізингодавець) та ФОП Білошицьким Ю.В. (лізингоодержувач) та було укладено договір фінансового лізингу № 387 (далі договір) (т. І, а.с. 17-22).

Пунктом 2 договору сторони погодили, що лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності з замовленням на ТЗ.

В розділі 4 договору погоджено, що лізингодавець придбаває ТЗ на підставі замовлення на ТЗ і надає ТЗ в лізинг лізинггоодержувачу на умовах, передбачених договором. Після надання ТЗ лізингоодержувачеві на дату надання сторони підписуються акт приймання-передачі ТЗ.

На виконання умов договору, 13 червня 2012 року сторони підписали Акт приймання-передачі ТЗ № 387/002, відповідно до якого відповідач передав позивачу транспортний засіб КАМАЗ 43253 0001090-15, шасі № ХТС43253R81153570, реєстраційний № АА6718НЕ.

Відповідно до п. 5.1. договору, за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в плані лізингу (додаток 3 до договору) та інших додатках.

Пунктом 6.4. договору встановлено, що лізингоодержувач має пріоритетне право набути після закінчення терміну дії цього договору і при виконанні його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізингодавцю залишкову вартість ТЗ, вказану в Плані лізингу. Лізингоодержувач може набути право власності на ТЗ тільки за договором його купівлі-продажу, який стає додатком до цього договору з моменту його підписання сторонами.

Згідно п. 7.16. договору лізингоодержувач зобов'язаний вчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю всі необхідні лізингові платежі, а також платежі за послуги, надані лізингодавцем, штрафні санкції відповідно до положень договору та інші платежі, які пов'язані з використанням транспортного засобу і не входять до складу щомісячних лізингових платежів.

По закінченню терміну дії договору та виконання за цим договором всіх зобов'язань лізингоодержувачем, лізингодавець зобов'язаний передати ТЗ у власність лізингоодержувачу у відповідності до положень, які зазначені в п. 6.4. даного договору (п. 9.5. Договору).

Також, пунктом 14.1 договору сторони визначили, що після закінчення строку лізингу транспортний засіб, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, може бути переданий у власність лізингоодержувача тільки після сплати ним залишкової вартості транспортного засобу відповідно до умов цього договору та законодавства.

27 вересня 2011 року, позивач звернувся до відповідача з листом, яким повідомив, що ФОП Білошицький Ю.В. виконав всі умови договору фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів, в тому числі сплати залишкової вартості транспортного засобу, внаслідок чого набув пріоритетне право на набуття у власність такого транспортного засобу. До листа позивач доклав проект договору купівлі-продажу транспортного засобу у двох примірниках для узгодження (т. І, а.с. 23).

Як зазначає позивач, відповідач не відреагував на зазначений лист та не підписав договір купівлі-продажу транспортного засобу, у зв'язку з чим виник спір.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи та апеляційну скаргу погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вже зазначалось пунктом 6.4. договору сторони передбачили право позивача набути після закінчення терміну дії цього договору і при виконанні його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізингодавцю залишкову вартість ТЗ, вказану в Плані лізингу. Лізингоодержувач може набути право власності на ТЗ тільки за договором його купівлі-продажу, який стає додатком до цього договору з моменту його підписання сторонами.

На підтвердження виконання умов договору позивач надав суду копії виписки з банківських рахунків, копії рахунків-фактур, копії квитанцій та платіжних доручень (т. І, а.с. 26-144).

Тому, на думку позивача у нього наявні всі підстави для укладення договору купівлі-продажу.

Однак, відповідач проти доводів позивача заперечує, зазначає, що ним не виконано всіх фінансових зобов'язань покладених на нього договором а тому наявні підстави для відмови в укладені договору.

Як вбачається з апеляційної скарги та пояснень представника відповідача, 16 липня 2012 року на виконання рішення господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року по справі № 62/164 позивач самостійно зарахував в рахунок погашення неустойки за договором фінансового лізингу № 387 сплачену позивачем 18 січня 2012 року платіжним дорученням № 136 викупну вартість спільного транспортного засобу в сумі 2 500 грн. Станом на 12 вересня 2012 року залишок несплаченої позивачем неустойки за договором становить 78 167 грн.

Зазначене зарахування коштів в рахунок погашення неустойки за договором фінансового лізингу № 387 здійснено відповідачем відповідно до п. 5.10. договору фінансового лізингу, відповідно до якого він наділяється правом у випадку перерахування грошових коштів в сумі недостатній для повного виконання зобов'язань за цим договором та/або з порушенням черговості, - самостійно перерозподілити кошти лізингоодержувача, що надійшли у відповідності з черговістю.

Однак, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає, що зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними.

З платіжного доручення № 136 від 18 січня 2012 року вбачається, що призначенням платежу за цим платіжним дорученням є «Оплата залишкової вартості ТЗ зг. Договору ФЛ № 387 та плану лізингу № 387/002» (т. І, а.с. 159).

Згідно з п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. N 22 (z0377-04) (зареєстрованої Міністерством юстиції за N 377/8976) та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 (z0168-95) , отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Аналогічна позиція викладена у постановах ВГСУ від 09.02.2011 року у справі № 25/46-10-1432, та від 15.09.2011 року, у справі № 5015/1494/11.

Відповідно до Листа НБУ від 09.06.2011 р. №25-111/1438-7141 (v7141500-11) після списання коштів з рахунку платника питання щодо зміни інформації, зазначеної у реквізиті «призначення платежу» може вирішуватися виключно між сторонами Таким чином, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення цього платежу.

Крім того, на час зарахування коштів в рахунок погашення неустойки (16 липня 2012 року) строк дії договору фінансового лізингу № 387 закінчився, оскільки, термін дії договору зумовлений строком лізингу, який вказується в плані лізингу окремо щодо кожного ТЗ. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому (п. 19.2. договору).

З виписок з банківських рахунків, копії рахунків-фактур, копії квитанцій та платіжних доручень вбачається, станом на 16 липня 2012 року позивачам виконані всі фінансові зобов'язання перед відповідачем тому строк дії договору закінчився.

Також, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що несплачена позивачем неустойка, стягнута рішення господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року по справі № 62/164, не може бути підставою для відмови в позові оскільки, дане рішення прийнято після закінчення строку дії договору також, зазначене рішення не впливає на дію договору.

Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в стягненні витрат по оплаті послуг адвоката.

В абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 від 14.12.2007 р. (v_973600-07) «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», наголошується на тому, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог ФОП Білошицького Ю.В., а відтак про необхідність їх задоволення.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2012 року, по справі № 5011-5/1942-2012 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2012 року, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2012 року, по справі № 5011-5/1942-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12 вересня 2012 року, по справі № 5011-5/1942-2012 залишити без змін.

3. Справу № 5011-5/1942-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського, протягом двадцяти днів, суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.