5016/1195/2012(9/46) Про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, внаслідок неналежного виконання зобов'язань за Договором - 25.10.2012 Прийняття

В червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Новотрейд ЛТД" звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новобузький райавтодор" про стягнення 13221 грн., які складаються із процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 13065,47 грн., трьох відсотків річних в сумі -73,44 грн. та витрат від інфляції в розмірі -82,09 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилається на рішення господарського суду Миколаївської області по справі №5016/3524/2011(7/160) від 14.11.2011р. та Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2012 р. відповідно до яких із Облавтодора на користь Товариства було стягнуто 3% річних -в розмірі 9336,76грн., інфляційні витрати в сумі -5822,10 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 438,51грн. та 223,61грн. витрат на ІТЗ.

Проте, як стверджує позивач відповідач судове рішення вчасно не виконав, заборгованість сплатив тільки в рамках примусового виконавчого провадження 09.04.2012 р.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07 серпня 2012р. (Суддя Бездоля Д.О.) в позові відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не вказав суду жодного акту цивільного законодавства, який би визначав виникнення у особи нового зобов'язання зі сплати суми боргу на підставі рішення суду про стягнення з цієї особи 3% річних, інфляційних нарахувань, а також судових витрат. Крім цього, господарський суд першої інстанції зазначив, що покладення судових витрат на сторону передбачено процесуальним законом, який не передбачає нарахування на ці витрати плати за користування та втрат від знецінення.

Позивач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 13065,47 грн., трьох відсотків річних розміром 82,09 грн., витрат від інфляції -73,44 грн., судового збору за подачу позовної заяви в сумі 1 609,50грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 804,75грн.

В апеляційній скарзі, скаржник вказує на незаконність та необґрунтованість прийнятого рішення.

Позивач вважає, що нараховуючи проценти за користування чужими грошовими коштами керувався ст. 692 та ст. 536 ЦК України згідно яких передбачено сплату процентів боржником за користування чужими грошовими коштами, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Якщо розмір процентів не встановлений договором, такий розмір має бути передбачений законом.

Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України (435-15) , іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини аналогія закону.

Скаржник вважає, що за аналогією закону проценти за користування чужими грошовими коштами нараховуються за правилами ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ.

Представник позивача в засіданні господарського суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладенні в апеляційні скарзі та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання двічі не з'явився, про час і місце судових засідання повідомлявся належним чином, а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ "Новотрейд ЛТД" за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріалів справи, перевіривши юридичну оцінку, встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.12р. у справі № 5016/3524/2011(7/160), яка набрала законної сили 02.02.12 р., скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 14.11.11р. в цій справі та постановлено нове рішення, яким з відповідача у даній справі на користь позивача у даній справі стягнуто 4972,50 грн. 3% річних, нарахованих за період з 23.08.2009р. по 01.09.2011р., 9336,76 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.10.2009р. по 30.06.2011р., 143,09 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказані кошти в розмірі 14688,35 грн. відповідач сплатив 09.04.2012р., що підтверджується банківською випискою (а.с.19) та поясненнями сторін.

Даною постановою апеляційного господарського суду встановлено, що отриманий від позивача за договором поставки від 16.10.08р. № 16-1/10/08 товар, відповідач оплатив з порушенням строків оплати, передбачених у п. 2.4., 3.4. названого договору. Як свідчать банківські виписки від 09.09.09р. та 02.09.11р. відповідач за отриманий товар розрахувався повністю, сплативши 09.09.09р. - 24644,30 грн., а 02.09.11р. -100000,00 грн.

Договір поставки від 16.10.08р. № 16-1/10/08 не містить окремої умови щодо сплати відповідачем позивачу у разі прострочення оплати товару процентів за користування чужими грошовими коштами.

Спір у даній справі виник з причин того, що відповідач вчасно не розрахувався з позивачем за товар, поставлений останнім за договором поставки від 16.10.08р. № 16-1/10/08.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Підставою виникнення у сторін цивільних (господарських) прав та обов'язків у спірних правовідносинах поставки товару є договір поставки від 16.10.08р. № 16-1/10/08.

Як встановлено судом станом на 02.09.2011р. зобов'язання з оплати відповідачем товару, поставленого позивачем за договором поставки від 16.10.08р. № 16-1/10/08 припинились. Таким чином, з 02.09.2011р. у відповідача відсутні грошові зобов'язання перед позивачем зі сплати боргу у спірних відносинах поставки.

Як встановлено судом постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.12р. у справі № 5016/3524/2011(7/160) позивачу вже відшкодовані матеріальні втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних від простроченої суми, а тому повторне нарахування цих же втрат (компенсацій) на вже відшкодовані втрати (компенсації) не відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає, що ці нарахування здійснюються саме на суму боргу, а також вищенаведеним загальним засадам цивільного законодавства України - справедливості, добросовісності та розумності.

Тим більш, що ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування виникнення у відповідача на підставі вказаного рішення суду нового цивільного обов'язку зі сплати грошової суми (боргу) в розмірі 14688,35 грн., чітко визначає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Натомість, позивач не вказав суду жодного акту цивільного законодавства, який би визначав виникнення у особи нового зобов'язання зі сплати суми боргу на підставі рішення суду про стягнення з цієї особи 3% річних, інфляційних нарахувань, а також судових витрат.

Крім цього, покладення судових витрат на сторону передбачено процесуальним законом, який не передбачає нарахування на ці витрати плати за користування та втрат від знецінення.

Як встановлено судом договір поставки від 16.10.08р. № 16-1/10/08 не містить окремої умови щодо сплати відповідачем позивачу у разі прострочення оплати товару процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач вважає, що відносини з поставки подібні з відносинами позики, оскільки у відносинах поставки покупець, у разі несвоєчасної оплати товару, фактично є позичальником у постачальника (позикодавця). Саме на цій підставі позивач вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватись ст. 1048 Цивільного кодексу України, яка визначає, що якщо договором розмір процентів не встановлений, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з твердженнями господарського суду першої інстанції стосовно того, що дані доводи позивача є безпідставними, оскільки відносини поставки не є подібними з відносинами позики. У відносинах поставки постачальник передає у власність покупця товар та отримує за нього гроші, у відносинах позики позикодавець передає у власність позичальникові річ (в т.ч. грошові кошти), визначену родовими ознаками, та отримує назад таку ж кількість речей (в т.ч. грошові кошти) того ж роду і якості. Якщо ж керуватись логікою позивача, то норми, які регулюють відносини позики, підлягають застосуванню до всіх без винятку договорів, в яких є прострочення оплати грошового зобов'язання. Більше того, суд враховує, що ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачає, що договір позики взагалі може бути безпроцентним, зокрема у випадку, якщо позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Отже, оскільки чинне законодавство України не передбачає можливості застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своє правовою природою та регулюють різні види правовідносин, застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним. Даний висновок суду повністю підтверджується постановою Верховного суду України від 27.12.2010р. у справі № 9/67-38, в якій суд надав оцінку подібності відносин поставки та позики.

За цих обставин позов позивача в частині стягнення з відповідача 13065,47 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, заявлений на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України, не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В постанові Верховного суду України від 12.12.11р. у справі № 07/238-10 вказано, що ч. 3 ст. 692 ЦК України встановлено право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України). Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

За цих підстав, враховуючи, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.12р. у справі № 5016/3524/2011(7/160) з відповідача на користь позивача вже стягнута плата за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних від простроченої суми, позов позивача в частині стягнення з відповідача 13065,47 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами згідно з цією окремою підставою не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.12р. у справі № 5016/3524/2011(7/160), яка набрала законної сили 02.02.12р., з відповідача у даній справі на користь позивача у даній справі стягнуто 4972,50 грн. 3% річних, 9336,76 грн. інфляційних втрат, 143,09 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Даний захист прав позивача був застосований судом у зв'язку з встановленням факту порушення відповідачем цивільного (господарського) обов'язку з своєчасної оплати товару, який виник на підставі договору поставки від 16.10.08р. № 16-1/10/08.

У вищенаведеній постанові Верховного суду України від 12.12.11р. у справі № 07/238-10 вказано, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на все вищезазначене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду, вважає, що під час розгляду справи місцевим господарським судом, були встановлені всі фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правомірна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування або зміни рішення не вбачається.