Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі Коваленко В.С.

за участю представників:

позивача - не з'явилися;

відповідача 1 - Штура Д.П.;

відповідача 2 - не з'явилися

ВДВС - не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат»

на ухвалу господарського суду м. Києва

від 12.09.2012

за скаргою Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат»

на дії Кіровоградського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області

у справі № 7/258 (суддя - Якименко М. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТИВБУДІНВЕСТ»

до 1. Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат»;

2. Приватного підприємства «Командор»

про стягнення 40888,81 грн.

27.08.2012 Відкрите акціонерне товариство «Макіївський металургійний комбінат» звернулось до господарського суду м. Києва зі скаргою на неправомірні дії Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області щодо винесення постанови від 16.08.2012 про арешт коштів боржника, в якій просило визнати недійсною постанову Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції від 16.08.2012 ВП № 30579724 про арешт коштів боржника в межах суми заборгованості у розмірі 40888,81 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.09.2012 у справі № 7/258 в задоволенні скарги відповідача-1 на неправомірні дії Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду м. Києва від 12.09.2012 Відкрите акціонерне товариство «Макіївський металургійний комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій просить зазначену ухвалу суду скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити вимоги ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» про визнання недійсною постанови Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції від 16.08.2012 ВП № 30579724.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а також порушено норми матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 порушено апеляційне провадження у справі № 7/258.

В засідання суду, призначене на 23.10.2012, представники позивача, відповідача-2 та ВДВС не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду, поважних причин відсутності суду не надано.

За змістом ст. 121-2 ГПК України неявка представника боржника, стягувача чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. А тому неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене також не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, суд встановив:

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.10.2011 у справі № 7/258 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТИВБУДІНВЕСТ» до Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» та Приватного підприємства «Командор» задоволено повністю, стягнуто солідарно з Приватного підприємства «Командор» та Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТИВБУДІНВЕСТ» 40888,81 грн. боргу.

На виконання цього рішення суду господарським судом м. Києва 17.10.2011 видано відповідний наказ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16.08.2012 постановою Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області ВП № 30579724 накладено арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, що належать боржнику - ВАТ «Макіївський металургійний комбінат».

Як зазначалося вище, 27.08.2012 Відкрите акціонерне товариство «Макіївський металургійний комбінат» звернулось до господарського суду м. Києва зі скаргою на неправомірні дії Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області щодо винесення постанови від 16.08.2012 про арешт коштів боржника.

Скарга мотивована тим, що: 1) відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня винесення ухвали про санацію арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів; 2) відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; 3) відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону; 4) відповідно до ст. 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відмовляючи в задоволенні вказаної скарги на дії Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції суд першої інстанції виходив з того, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги стягувача у справі № 7/258, а виконавче провадження у даній справі повинно здійснюватися виключно на підставі Закону України «Про виконавче провадження» (606-14) , без урахування особливостей законодавства про банкрутство.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

У разі наявності можливості множинного трактування норм одного або різних нормативно-правових актів або наявності суперечностей між загальними та спеціальними нормативно-правовими актами з одного і того ж предмета регулювання однакової юридичної сили застосовується спеціальний нормативно-правовий акт.

Таким чином, оскільки відносно боржника порушено справу про банкрутство, переважне право застосування належить спеціальному Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12) (далі - «Закон»).

Відповідно до ст. 1 Закону санація є пріоритетною судовою процедурою, основним завданням якої є фінансове оздоровлення господарюючого суб'єкта.

Згідно ч. 4 ст. 17 Закону з дня винесення ухвали про санацію арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

Тобто, розпорядження майном боржника поза межами судової процедури банкрутства неможливе.

Передбачені Планом санації боржника (розділ 6) порядок та умови задоволення вимог кредиторів не допускають надання переваг окремим кредиторам перед іншими кредиторами, або обмеження прав і законних інтересів окремих кредиторів.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.

Зазначені положення ч. 4 ст. 12 Закону не містять будь-яких обмежень щодо стягнення на підставі виконавчих документів за вимогами поточних кредиторів, що також відповідає положенням ч. 4 ст. 17 та ч. 6 ст. 12 Закону.

Частиною 6 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлений вичерпний перелік випадків, в яких дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів. Вимоги поточних кредиторів у вказаному переліку відсутні.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 03.04.2003 № 672-ІУ (672-15) у ч. 6 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було внесено наступну зміну: в абзаці першому слова «а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі» було виключено.

Згідно ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Враховуючи те, що ухвалою господарського суду Донецької області від 19.11.2001 у справі № 35/1-1-6 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відповідно до ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню або повинно здійснюватися із урахуванням особливостей процедури банкрутства, тобто без арешту на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на збереженні у банках або інших фінансових установах, так як такі заходи можуть паралізувати роботу господарюючого суб'єкта і позбавити можливості застосування до нього заходів реабілітаційного характеру.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 30.08.2005 у справі № 6/41, від 21.02.2007 у справі № 19/254, від 08.09.2010 у справі № 6/735, від 13.04.2011 у справі № 6/735 та від 08.08.2012 у справі № 6/735.

Таким чином, винесення Кіровським ДВС постанови про арешт грошових коштів боржника суперечить вимогам Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12) .

Крім того, постанова органу ДВС перешкоджає плану санації боржника та суперечить інтересам конкурсних кредиторів.

Так, відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12) з моменту введення процедури санації розпорядження майном боржника відбувається в порядку, визначеному планом санації, який містить відповідні заходи щодо відновлення платоспроможності боржника та виконання якого забезпечує фінансове оздоровлення боржника, запобігає визнанню боржника банкрутом і його ліквідації.

Звернення стягнення на майно боржника повинно здійснюватися із урахуванням особливостей процедури банкрутства, оскільки застосування таких заходів може привести до зупинення роботи господарюючого суб'єкта, а також до позбавлення можливості застосування до нього відповідних заходів реабілітаційного характеру.

Відповідно до п. 12 ст. 21 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, проводяться керуючим санацією починаючи з дати, зазначеної у затвердженому господарським судом плану санації, в порядку черговості, установленому ст. 31 цього Закону.

Тобто, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12) не передбачено в процедурі санації проведення розрахунків з кредиторами, які не включені до затвердженого судом реєстру вимог кредиторів.

Передбачені розділом 6 Плану санації Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат», затвердженого ухвалою господарського суду м. Києва від 09.09.2004 у справі № 35/1-1-6, порядок та умови задоволення вимог кредиторів не допускають надання переваг окремим кредиторам перед іншими кредиторами (у тому числі поточних), або обмеження прав і законних інтересів окремих кредиторів.

Таким чином, колегія вважає, що оскаржувана постанова органу ДВС унеможливлює здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених планом санації боржника, а накладення арешту на грошові кошти боржника на виконання цієї постанови органу ДВС здійснене поза межами процедури санації боржника, що суперечить інтересам конкурсних кредиторів, оскільки не є правомірним примусове задоволення грошових вимог поточних кредиторів, що виникли із зобов'язань, в які боржник вступав вже знаходячись в процедурі санації, раніше ніж задоволення грошових вимог конкурсних кредиторів, у яких вимоги до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство (до 1997 року).

Положення ч. 4 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлюють виключну компетенцію господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, накладати арешт на майно боржника, яку було реалізовано ухвалою господарського суду Донецької області від 04.02.2002 у справі № 35/1-1-6.

Зазначеною ухвалою господарського суду Донецької області від 04.02.2002 у справі про банкрутство боржника були вжиті заходи до забезпечення вимог кредиторів ВАТ «ММК», а саме: накладено арешт на майно ВАТ «Макіївський металургійний комбінат»; заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам, крім керуючого санацією, вчиняти дії щодо майнових активів боржника, в тому числі проводити розрахунки за рахунок грошових коштів на спеціальному рахунку та векселями, за рахунок яких ведеться підприємницька діяльність боржника.

З огляду на викладене вище, дії органу ДВС щодо винесення постанови про арешт коштів боржника є неправомірними, оскільки суперечать ухвалі господарського суду Донецької області від 04.02.2002 у справі № 35/1-1-6 в частині неможливості накладення арешту на майно ВАТ «ММК» (у тому числі грошові кошти) та необхідності знаходження майна боржника у вільному режимі розпорядження та суперечать ухвалі господарського суду м. Києва від 09.09.2004 у справі № 35/1-1-6 в частині виконання заходів, передбачених Планом санації, затверджених Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 225-р (225-2004-р) .

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України у справах щодо оскарження постанов органу ДВС про арешт коштів, винесених у виконавчих провадженнях щодо стягнення з боржника поточної заборгованості, зокрема, наведених у постановах Вищого господарського суду України від 08.09.2010 у справі № 6/735, від 03.06.2011 у справі № 6/735, від 03.11.2011 у справі № 6/250, від 08.08.2012 у справі № 6/735.

Між тим, за змістом ст. 121-2 ГПК України, ст. ст. 57, 82 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця, в тому числі і про арешт коштів чи майна боржника, можуть бути оскаржені в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

За вимогами ч. 2 ст. 83 цього Закону якщо рішення чи дії державного виконавця суперечать вимогам Закону, то постанови такого державного виконавця скасовуються.

Таким чином, ґрунтовний правовий аналіз норм чинного законодавства у сфері виконання судових рішень та оскарження дій чи бездіяльності органів ДВС свідчить про те, що постанова ВДВС не підлягає визнанню недійсною, а тільки в порядку ст. 121-2 ГПК України та вимог Закону України «Про виконавче провадження» (606-14) оскаржуються дії чи бездіяльність органів ДВС та у випадку встановлення фактів незаконності і неправомірності постанови ВДВС остання скасовується судом.

Також колегія враховує, що вимога скаржника про визнання недійсною постанови державного виконавця за своєю правовою природою тотожна вимозі про скасування постанови державного виконавця, однак, у випадку задоволення тільки однієї вимоги скаржника про визнання недійсною постанови державного виконавця буде утруднене виконання постанови апеляційного господарського суду у зв'язку з відсутністю в резолютивній частині цієї постанови суду чіткого механізму (переліку дій) для відновлення порушених прав скаржника.

Зазначений висновок не суперечить вимогам роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/365 (v_365600-02) «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».

При таких обставинах суд не вправі вийти за межі вимог поданої скарги, які скаржником не змінювалися, а отже відсутні правові підстави для скасування ухвали господарського суду м. Києва від 12.09.2012, при цьому мотивувальна частина оскаржуваної ухвали викладається в редакції, яка наведена вище.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» залишити без задоволення, ухвалу господарського суду м. Києва від 12.09.2012 у справі № 7/258 - без змін.

2. Матеріали справи № 7/258 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та ВДВС.