18/5026/704/2012 Про визнання недійсними договорів поруки - 22.10.2012 Прийняття

Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир Вінниця», Приватного підприємства «Мажар - 2» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мажар - Авто» про визнання недійсними договору поруки № 2 від 16.03.2011 року та № 3 від 16.03.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення вимог генеральної кредитної угоди, кредитних договорів та договорів іпотеки, укладених між позивачем та відповідачем 2 та 3, відповідачі без згоди позивача уклали договір поруки № 2 від 16.03.2011 року та договір поруки № 3 від 16.03.2011 року.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.07.2012 року у справі № 18/5026/704/2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір поруки № 2 від 16.03.2011 року, укладений між ТОВ «Автомир Вінниця» та ПП «Мажар-2» та договір поруки № 3 від 16.03.2011 року, укладений між ТОВ «Автомир Вінниця» та ТОВ «Мажар-Авто», укладені з порушенням сторонами законодавства України, зокрема ст. 13 ЦК України та ст. 49 ГК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.07.2012 року прийнято до свого провадження колегією суддів: Дідиченко М.А., Пашкіна С.А., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 28.08.2012 року.

У судове засідання 28.08.2012 року представники сторін не з'явилися, однак від представника позивача через відділ документозабезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року відкладено розгляд справи до 18.09.2012 року.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012 року, враховуючи перебування судді Пашкіної С.А. у відпустці, керуючись ст.ст. 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30 (vr030414-10) , згідно п.2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., призначено нову колегію суддів для розгляду справи № 18/5026/704/2012 у складі: головуючий суддя Дідиченко М.А. судді: Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012 року справу № 18/5026/704/2012 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Дідиченко М.А. судді: Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю.

Представник позивача у судовому засіданні 18.09.2012 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 13.07.2012 року у справі № 18/5026/704/2012.

Представники відповідачів у судове засідання 18.09.2012 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012 року відкладено розгляд справи до 01.10.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 01.10.2012 року надав пояснення по справі, відповідно до яких зазначив, що договори поруки порушують його права, оскільки майна за договорами іпотеки не достатньо для покриття заборгованості за кредитними договорами.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 01.10.2012 року зазначив, що оспорюванні договори поруки ніяким чином не порушують права позивача як іпотекодержателя і кредитора, та не створюють ніяких перешкод в реалізації позивачем наданих йому прав щодо стягнення заборгованості на підставі виконавчих написів на договорах іпотеки.

Представники відповідача 1 та відповідача 3 та представник третьої особи у судове засідання 01.10.2012 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 року відкладено розгляд справи до 22.10.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2012 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 13.07.2012 року у справі № 18/5026/704/2012.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 22.10.2012 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив апеляційний суд залишити рішення Господарського суду Черкаської області від 13.07.2012 року у справі № 18/5026/704/2012 без змін.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (v0075600-02) (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Зазначена відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Дана позиція, також викладена в п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. (v_530600-09) Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ».

Приймаючи до уваги наявність на ухвалі від 01.10.2012 року штампу канцелярії господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, суд дійшов висновку про належне повідомлення сторін про час і місце розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. (v0018600-11) Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 3.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 10.05.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Престиж» (найменування якого було в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк») (надалі - кредитор) та Приватним підприємством «Мажар - 2» (надалі - позичальник) було укладено генеральну кредитну угоду №010-05/768, згідно умов якої кредитор зобов'язався надавати позичальнику кредитні кошти загальний розмір (ліміт) яких не повинен перевищувати 2 800 000 доларів США строком до 09 травня 2013 року.

В подальшому 14.05.2008 року сторонами було укладено додаткову угоду до вищевказаної генеральної кредитної угоди, згідно умов якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Мажар-Авто» було включено в якості другого позичальника.

В межах генеральної кредитної угоди №010-05/768 від 10 травня 2007 року між позивачем та другим відповідачем було укладено наступні кредитні договори: №012-05/769 від 11 травня 2007 року, №012-05/774 від 25 травня 2007 року, №012-05/809 від 16 серпня 2007 року, №012-05/1041 від 21 липня 2008 року, №012-05/1090 від 22 вересня 2008 року та №011-05/1091 від 22 вересня 2008 року та з третім відповідачем - кредитний договір №011-05/980 від 14 травня 2008 року, договір овердрафту №015-05/1076 від 02 вересня 2008 року (далі - кредитні договори).

Згідно вищевказаних кредитних договорів позивач надав відповідачу 2 та відповідачу 3 кошти у розмірі та на умовах встановленими цими договорами, а останні зобов'язалися використовувати кредит на цілі вказані у кредитних договорах та забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих відсотків на умовах передбачених договорами.

В забезпечення виконання відповідачем 2 зобов'язань за кредитними договорами, між банком та Приватним підприємством «Мажар - 2» було укладено:

- договір іпотеки №010-05/768 іп від 11 травня 2007 року;

- договір іпотеки №010-05/768 іп від 25 травня 2007 року;

- договір іпотеки №010-05/768 іп1 від 16 серпня 2007 року;

- договір іпотеки №012-05/872 іп від 10 грудня 2007 року;

- договір іпотеки №010-05/768 іп1 від 30 березня 2009 року;

- договір застави товарів в обігу №010-05/768 то 1 від 30 березня 2009 року;

- договір поруки №010-05/768 п 9 від 29 січня 2010 року.

В забезпечення виконання відповідачем 3 зобов'язань за кредитним договором №011-05/980 від 14 травня 2008 року та договором овердрафту №015-05/1076 від 02 вересня 2008 року було укладено договір застави товарів в обігу №010-05/768 то 2 від 27 серпня 2009 року.

16.03.2011 року між Приватним підприємством «Мажар-2» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомир Вінниця» (кредитор) було укладено договір поруки №2, згідно умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодом Николаев» (боржник) взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 29 від 16 березня 2011 року, укладеним між кредитором та боржником.

Також, 16.03.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мажар - Авто» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомир Вінниця» (кредитор) було укладено договір поруки №3, згідно умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодом Николаев» (боржник) взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 29 від 16 березня 2011 року, укладеним між кредитором та боржником.

Спір у справі виник внаслідок того, що згідно умов генеральної кредитної угоди, кредитних договорів та договорів іпотеки відповідач 2 та відповідач 3 зобов'язувалися не виступати поручителями за третіх осіб без попереднього письмового погодження з позивачем. АТ «Ерсте Банк» не надавав згоди на укладення між відповідачами договорів поруки № 2 та № 3 від 16.03.2011 року, а тому позивач звернувся із позовом про визнання договорів іпотеки № 2 та № 3 від 16.03.2011 року недійсними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач не вірно обрав спосіб захисту своїх прав, оскільки не є стороною оспорюваних договорів та не довів належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем 2 та відповідачем 3 умов ч. 1 ст. 203 ЦК України при укладенні спірних договорів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) ).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не є стороною договорів поруки №2 та №3 від 16.03.2011 року.

За таких умов, підставою звернення до суду особи, яка не є стороною правочину з вимогою про визнання такого правочину недійсним є порушенням вчиненим правочином її прав та законних інтересів, що узгоджується з вимогами ст. 1 ГПК України.

Колегією суддів встановлено, що постановою Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2012 року у справі № 5016/246/2012 (5/7) Приватне підприємство «Мажар-2» визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 017.06.2012 року у справі № 5016/246/2012 (5/7) визнано вимоги ТОВ «Ерсте Банк» у сумі 38 244 503, 19 грн. та віднесено до першої черги кредиторських вимог.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач 2 та відповідач 3, відповідно до договорів поруки № 2 та № 3 є солідарними боржниками за договором поставки № 29 від 16 березня 2011 року, то виконання ними зобов'язань по вказаному договору, призведе до зменшення їх майна, що в свою чергу впливає на можливість виконання відповідачем 2 та відповідачем 3 своїх зобов'язань за кредитними договорами укладеними з позивачем. На підтвердження зазначеного позивач надав до суду апеляційної інстанції висновки про вартість трьох об'єктів нерухомості ПП «Мажар-2», які знаходяться у нього в іпотеці для забезпечення зобов'язань по кредитним договорам.

Однак, колегія суддів не приймає вищевказані висновки, оскільки апелянт не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Крім того, суд зазначає, що вимоги позивача до відповідача 2, як вказувалося вище, є вимогами першої черги. В забезпечення виконання відповідача 2 та 3 зобов'язань за кредитними договорами між сторонами були укладені не три, а п'ять договорів іпотеки. До того ж, були укладені договір застави та договір поруки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів факту недостатності майна відповідачів, які знаходяться в іпотеці у позивача для погашення його кредиторських вимог, а отже позивач не довів, що укладені між відповідачами договори поруки № 2 та № 3 від 16.03.2011 року якимось чином порушують його права.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, згідно п. 5.8. генеральної кредитної угоди та п. 6.8. кредитних договорів відповідач 2 та відповідач 3 зобов'язалися на час дії договору попередньо не пізніше ніж за 10 робочих днів письмово повідомляти банк про видачу гарантій (поруки) або надання в заставу своїх активів в забезпечення зобов'язань третіх осіб.

Відповідно до п. 4.1.4 вищевказаних договорів іпотеки відповідач 2 зобов'язався зокрема, не виступати поручителем за третіх осіб без отримання письмової згоди на це від іпотекодержателя (позивача).

Колегією суддів встановлено, що ні відповідач 2, ні відповідач 3 не погоджували з позивачем укладання договорів поруки № 2 та № 3 від 16.03.2011 року.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем 2 та відповідачем 3 були порушенні умови кредитних договорів та договорів іпотеки.

Правові наслідки порушення зобов'язання визначені ст. 611 ЦК України зміст якої вказує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пунктом 6.4 генеральної кредитної угоди встановлено, що у разі невиконання позичальником умов п.п. 5.1, 5.3, 5.4, 5.6, 5.7, 5.8, 5.9, 5.10 генеральної кредитної угоди, кредитор має право обмежити надання кредиту (кредитів) та/або достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом (кредитами) або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки, комісії за користування кредитом та штрафні санкції.

Згідно п. 7.1. договорів іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, передбачених цими договорами, винна сторона відшкодовує іншій стороні усі завдані у зв'язку з цим збитки. Розмір такого відшкодування визначатиметься у судовому порядку відповідно до чинного законодавства.

Отже, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору, стягнення штрафних санкцій або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999 №02-5/111 (v_111800-99) ).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Як вбачається зі змісту спірних договорів поруки, на момент їх укладання останній не суперечив чинному законодавству та моральним засадам суспільства, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не було доведено належними доказами, що договір поруки № 2 та договір поруки № 3 від 16.03.2011 року суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 13.07.2012 року у справі № 18/5026/704/2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.07.2012 року залишити без задоволення.