Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

У липні 2007 року ПП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до ПП ОСОБА_2 про стягнення 22918,32 грн. основного боргу та 6216,80 грн. пені, 985,17 грн. - 3% річних, 7748,45 грн. інфляційних втрат, 687,54 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідач належним чином через торгового агента позивача ОСОБА_4, яка знаходилась у трудових відносинах з останнім, на підставі п.4.3 договору повністю розрахувався за отриманий товару.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року рішення місцевого господарського суду від 10.10.2008 року залишено без змін.

постанова мотивована тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт поставки та отримання відповідачем товару по договору № 299 від 14.01.2006 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доповідач: Черкащенко М.М.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судові рішення зазначеним вимогам не відповідають, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.01.2006 року між ПП ОСОБА_1 (продавець) та ПП ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір №299, відповідно до якого продавець зобов"язується продати, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно з п.3.3 договору датою передачі товару вважається дата отримання товару покупцем на складі продавця, яка вказується в накладній при самовивозі. У разі доставки товару продавцем –дата передачі його покупцю. Прийом-здача товару здійснюється сторонами по накладних за кількістю і якістю в порядку, встановленому чинним законодавством.

Судами першої інстанції встановлено, що позивачем було поставлено товар відповідачу по видатковими накладними товар на загальну суму 133976,23 грн. Факт отримання товару не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата кожної партії товару проводиться з відстрочкою платежу до 5 банківських днів. Покупець повинен провести оплату достроково у разі пред"явлення вимоги продавцем на протязі одного календарного дня.

Пунктом 4.3 договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за даним договором між продавцем та покупцем будуть проводитись у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. За згодою сторін можливі інші форми розрахунків.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач вартість отриманого товару в сумі 111057,91 грн. перерахував на розрахунковий рахунок позивача, решту - 22918,32 грн. передав торговому агенту позивача –ОСОБА_4, який поставляв цей товар.

Проте, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували п.2.2 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, зареєст. в Мін’юсті України 13.01.2005р. за №40/10320 (z0040-05) , згідно з якого підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків, не витребували у сторін касових ордерів, розрахункових та інших касових документів, які підтверджували б факт розрахунку безпосередньо з позивачем за поставлений товар по спірним накладним.

Крім того, суди попередніх інстанцій належним чином (штатний розпис, трудовий контракт, довідка з ДПІ тощо) не дослідили факт перебування у трудових відносинах торгового агента ОСОБА_4 з позивачем, не перевірили чи мала дана особа повноваження на отримання готівки від покупців.

Дані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до приписів частини 2 статті 111 -7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, витребувати докази у відповідності з вимогами статті 36 та статті 38 ГПК України, повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку, у разі виявлення порушення законності, як в діях позивача, так і в діях відповідача направити повідомлення до органів внутрішніх справ, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111 -5, 111 -7, 111 -9- 111 -12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2008 року у справі № 14/112 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.