5011-35/4877-2012 Про стягнення відсотків за користування кредитом та пені за прострочку погашення заборгованості - 17.10.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року по справі № 5011-35/4877-2012 позовні вимоги Державної іпотечної установи до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення 88890536,75 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 83481075,74 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 5052710,77 грн. пені, 356750,24 грн. інфляційних втрат та 64380 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 20.06.2012 року відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року у справі № 5011-35/4877-2012 скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 року у складі головуючого судді - Лобаня О.І., суддів Ткаченка Б.О., Федорчука Р.В. відновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, по справі № 5011 35/4877-2012 склад колегії суддів змінено: головуючий суддя - Лобань О.І., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.

В запереченнях на апеляційну скаргу Державна іпотечна установа вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Позивач просив суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судових засіданнях 12.09.2012 року, 24.09.2012 року та 17.10.2012 року представники публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів викладених в ній та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року по справі № 5011-35/4877-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити задоволенні позову.

Представник Державної іпотечної установи у судових засіданнях 12.09.2012 року, 24.09.2012 року та 17.10.2012 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених у запереченні на скаргу та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.06.2012 року.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

15.10.2008 року між Державною іпотечною установою (далі - кредитор, позивач) та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (в минулому ВАТ «Комерційний банк «Надра», далі - позичальник, відповідач) було укладено кредитний договір № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами).

Відповідно до п. 1.1 договору, кредитор надає позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн. та сплатити відсотки за користуванням кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит рефінансування надається відповідачу на строк до 10.04.2009 року.

Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що позичальник зобов'язується в строки, обумовлені договором погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Згідно із п. 1.4. кредитного договору, за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки в порядку та розмірах згідно наступного: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9% річних (п.п.1.4.1 договору); відсотки нараховуються за методом «факт/факт» на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2 договору. При нарахування відсотків день видачі кредиту рефінансування приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом рефінансування, а день повернення кредиту рефінансування до розрахунку відсотків не включається (п.п. 1.4.1 договору).

Відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору, сторонами доповнено пункт 1.1 першого розділу кредитного договору підпунктами 1.1.1, 1.1.2 наступного змісту: з 23.03.2009 року сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає відповідачу, а останній зобов'язується повернути кредит, який складає 693 595 080end_of_the_skype_highlighting,00 грн. Суму коштів в розмірі 6 404 920,00 грн. позичальник зобов'язався перерахувати 23.03.2009 року на рахунок кредитора.

Позивач зазначає, що в порушення умов договору відповідач не повернув суму залишку кредиту рефінансування у розмірі 693 595 080,00 грн. та не сплатив відсотки за користування кредитом за період з 13.01.2011 року по 31.03.2012 року у розмірі 83 481 075,74 грн.

У квітні 2012 року Державна іпотечна установа звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення 83 481 075,74 грн. відсотків за користування кредитом, 5 052 710,77 грн. - пені та 356 750,24 грн. - інфляційних втрат.

В свою чергу відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що відсотки за користування кредитом нараховуються відповідно до п. 1.2., 14.2. договору до 10.04.2009 року, а тому у позивача відсутні правові підстави вимагати сплати відсотків після 10.04.2009 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року по справі № 5011-35/4877-2012 позовні вимоги Державної іпотечної установи до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення 88890536,75 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 83481075,74 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 5052710,77 грн. пені, 356750,24 грн. інфляційних втрат та 64380 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 5 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Вказана норма також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 5.1 кредитного договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в порушення умов кредитного договору та норм чинного законодавства України, позичальник не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим за період з 13.01.2011 року по 31.03.2012 року у останнього виникла заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 83481075,74 грн. Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості по процентам за користування кредитом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості за процентами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.2 кредитного договору встановлено, що за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту рефінансування та сплати відсотків за користування кредитом рефінансування, позичальник сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочення.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначених норм законодавства та умов договору, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 5 052 710,77 грн. та інфляційні втрати у розмірі 356 750,24 грн. за період з липня 2011 року по березень 2012 року.

Так, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунків пені та інфляційних втрат, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства, а тому з відповідача підлягає до стягнення 5 052 710,77 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом та 356 750,24 грн. інфляційних втрат за період з липня 2011 року по березень 2012 року.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та те, що ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем не було надано суду доказів сплати заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у встановлені договором строки та обсягах, судова колегія вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідач не навів суду підстав для звільнення його від зазначеного обов'язку, обставини, зазначені позивачем у позовній заяві не спростував, контррозрахунок суми процентів, пені та інфляційних втрат не надав.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права оскільки місцевим господарським судом не було застосовано ст. 35 ГПК України щодо приюдиційного значення рішення суду по справі № 4/517 при вирішенні питання правомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами по договору від 15.10.2008 року № 7/1 за період з 27.08.2010 року по 12.01.2011 року, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що умовою приюдиції фактів, що містяться в рішенні господарського суду, разом із суб'єктним складом спору є предмет доказування що покладається на скаржника. Тобто, не дивлячись на тотожність сторін у даних справах, предмет доказування у даній справі та у справі № 4/517 є різним, оскільки відмінним є періоди за якими нараховувалися відсотки за користування кредитними коштами по даних справах.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101- 105 ГПК України, апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2012 року у справі № 5011-35/4877-2012 залишити без задоволення.