5020-343/2011 Про визнання недійсним договору оренди - 15.10.2012 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Торговий комплекс "Диалог" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 13.03.2012 у справі № 5020-343/2011

за позовом приватного підприємства "Торговий комплекс "Диалог"

до фізичної особи-підприємця Харченко Галини Федорівни,

товариства з обмеженою відповідальністю "Тритон"

про визнання договору оренди недійсним,

Приватне підприємство "Торговий комплекс "Диалог" (далі - ПП "ТК "Диалог") звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до ФОП Харченко Г.Ф., товариства з обмеженою відповідальністю "Тритон" (далі - ТОВ "Тритон") про визнання недійсним договору оренди від 01.02.2008 з моменту його укладення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що на момент укладення спірного договору у ФОП Харченко Г.Ф. було відсутнє право власності на об'єкт нерухомості, який був переданий в оренду за цим договором, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення яких-небудь дій, пов'язаних з розпорядженням цим об'єктом будівництва до моменту введення його в експлуатацію та оформлення права власності на нього.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 13.03.2012 у справі № 5020-343/2011 у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, ПП "ТК "Диалог" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя від 13.03.2012 у справі № 5020-343/2011 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що на час укладення спірного договору у ФОП Харченко Г.Ф. ще не виникло право власності на об'єкт нерухомості, переданий в оренду за цим договором, так як право власності на це приміщення було зареєстровано за відповідачем лише у 2010 році на підставі наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради № 1781 від 29.10.2010, а відтак ФОП Харченко Г.Ф. на час укладення спірного договору не мала права розпоряджатися цим майном.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.04.2012 апеляційну скаргу ПП "ТК "Диалог" було прийнято до провадження суду та справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Фенько Т.П., суддів Проценко О.І., Ткаченка М.І.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 15.10.2012 з поважних причин суддю Ткаченка М.І. замінено на суддю Антонову І.В.

У судовому засіданні, призначеному на 15.10.2012, представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити по мотивам, викладеним у ній; відповідач ФОП Харченко Г.Ф. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та висловила позицію щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції; відповідач ТОВ "Тритон" не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні його представника, про дату, час та місце засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повернення з відмітками пошти "сплив строк зберігання" та "незнайдений" та ухвала Арбітражного суду Московської області про неможливість виконання судового рішення (а.с. 143-148).

Судова колегія зазначає, що така причина повернення не свідчить про неналежне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а є наслідком його не прибуття на відділення зв'язку за отриманням кореспонденції, що залежало виключно від волевиявлення останнього, в зв'язку з чим відповідач вважаюєся належним чином повідомленний про розгляд справи.

Аналогічна позиція викладена Вищим господарським судом у пункті 3.9. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції".

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача ТОВ "Тритон", який не з'явився у судове засідання, за наявними документами у матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 ГПК України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 05.06.2007 між ПП "ТК "Диалог" (далі - Сторона-1) та Харченко Г.Ф. (далі - Сторона-2) був укладений договір № 7/07 на пайову участь у будівництві об'єкта нерухомості - комплексу ізольованих нежитлових приміщень (далі - Об'єкт) за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 23, відповідно до умов якого сторона-1 зобов'язується виконати комплекс заходів по будівництву, прийому в експлуатацію об'єкта та передачу його стороні-2 у власність по акту здачі-прийому з доданням усіх необхідних документів для оформлення права власності, а сторона-2 зобов'язується фінансувати будівництво об'єкта у межах договору (а.с. 9-10).

Відповідно до пункту 1.3 договору строком закінчення та здачі об'єкта нерухомості в експлуатацію встановлено 05.02.2008.

Згідно пункту 2.1 договору протягом 30 днів після закінчення будівництва об'єкта, здачі його в експлуатацію та державної реєстрації сторона-1 зобов'язується передати об'єкт стороні-2 у власність, а сторона-2 зобов'язується сплатити договірну ціну за об'єкт та прийняти у власність ізольований комплекс нежитлових приміщень першого поверху ТК "Диалог" за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 23, загальною площею 60 кв. м, при наявності усіх необхідних документів на об'єкт, включаючи усі узгодження.

01.02.2008 між ФОП Харченко Г.Ф. (далі - Орендодавець) та ВАТ "Тритон" (далі - Орендар) був укладений договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування приміщення № 1-8 (далі - Об'єкт), загальною площею 60,6 кв. м, розташоване на першому поверсі ТК "Диалог", за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 23, з ціллю використання його під роздрібну торгівлю промтоварами.

Строк оренди визначений з 01.03.2008 по 01.03.2010 (пункт 3.1 договору).

Договір вважається укладеним та вступає у силу з моменту його підписання сторонами (пункт 8.1 договору).

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 22.06.2009 у справі № 2-4078/2009, яке набрало законної сили 03.07.2009, визнано за Харченко Г.Ф. право власності на нежитлове приміщення № 1-8, загальною площею 60,6 кв. м, яке розташоване на першому поверсі будинку № 23 по вул. В. Морська у м. Севастополі (а.с. 93-95).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав КП "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" СМР від 06.11.2010 № 27908918 право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 23, зареєстровано за Харченко Г.Ф. на підставі свідоцтва Фонду комунального майна СМР про право власності від 03.11.2010 та наказу Фонду комунального майна СМР № 1781 від 29.10.2010 (а.с. 98, 155, 156).

Так, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди від 01.02.2008 з моменту його укладення.

Згідно з частиною першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, як убачається зі змісту спірного договору оренди від 01.02.2008, ФОП Харченко Г.Ф. - орендодавець, укладаючи цей договір, діяла як власник об'єкту оренди (пункт 2.2 договору).

При цьому, як вбачається з договору № 7/07 на пайову участь у будівництві об'єкта нерухомості від 05.06.2007, кінцевий строк передачі приміщень у власність Харченко Г.Ф., яка була пайовиком за цим договором, був встановлений 06.03.2008.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 328 ЦК України визначає, що підставою набуття права власності є правочин. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 317 ЦК України право володіння, користування та розпорядження майном належить власнику.

Частиною першою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ).

Відповідно статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

За змістом частини першої статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно частини першої статті 144 ГК України майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення майна.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. А особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частини друга статті 331 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, власник не може бути позбавлений чи обмежений у здійсненні права власності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Так, замовник - це фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування (Закон України від 20.04.2000, № 1699-III (1699-14) "Про планування і забудову територій" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

З дозволу на виконання будівельних робіт від 01.03.2005 № 75/430, який був виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю ПП "ТК "Диалог", вбачається, що у позивача наявні усі необхідні дозвільні документи на земельну ділянку, проектна документація, та будівельні роботи виконує ПП "ТК "Диалог" (а.с. 154).

Отже, замовником у даних правовідносинах є ПП "ТК "Диалог", а не ФОП Харченко Г.Ф., яка виступає пайовиком, а відтак до прийняття об'єкта будівництва до експлуатації право власності на нього належить замовнику, тобто ПП "ТК "Диалог".

При цьому, враховуючи те, що об'єкт будівництва у встановлені договором строки не був прийнятий до експлуатації, Харченко Г.Ф. звернулася за захистом своїх прав до суду, та як вже зазначалось на підставі рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 22.06.2009 у справі № 2-4078/2009 за нею було визнано право власності на спірне приміщення.

Факти, встановлені судом під час розгляду справи № 2-4078/2009 та викладені у вищевказаному судовому рішенні, в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України визнаються судом преюдиціальними, а тому не підлягають додатковому доказуванню.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у Харченко Г.Ф. виникло право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 63,4 кв. м, яке розташоване на першому поверсі будинку № 23 по вул. В. Морська у м. Севастополі, лише у листопаді 2010 року.

Враховуючи вищевикладене, Харченко Г.Ф. на момент укладення спірного договору оренди від 05.06.2007 не була власником об'єкту оренди, а відтак не мала права на укладення цього договору та порушила права ПП "ТК "Диалог" як замовника та забудовника торгового комплексу, а відтак договір оренди від 05.06.2007 підлягає визнанню недійсним.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, проте винятком є угоди, із змісту яких вбачається, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути все одержане за ними, наприклад, здійснене користування за договором майнового найму.

Так, сторонами у справі не спростовується факт того, що сторони за спірним договором не приступили до виконання його умов, а саме: об'єкт нерухомості фактично не передавався, та оренда плата не сплачувалася, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

При цьому, як зазначив Вищий господарський суд України у своєму листі від 07.04.2008, № 01-8/211 (v_211600-08) "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) " момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 ЦК України, і не можуть бути змінені судом. Тому в разі задоволення судом позову про визнання правочину недійсним в рішенні не слід вказувати ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому.

Невстановлення зазначених обставин судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення спору у даній справі та прийняття незаконного рішення.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 4 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Торговий комплекс "Диалог" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 13.03.2012 у справі № 5020-343/2011 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати договір оренди від 01.02.2008, укладений між фізичною особою-підприємцем Харченко Галиною Федорівною та товариством з обмеженою відповідальністю "Тритон", об'єктом якого є приміщення № 1-8 загальною площею 60,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 23, недійсним.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Харченко Галини Федорівни (пр. Ген. Острякова, 246, кв. 39, м. Севастополь, 99055) на користь приватного підприємства "Торговий комплекс "Диалог" (вул. В. Морська, 23, м. Севастополь, 99011) державне мито у сумі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Тритон" (вул. Советська, 4, м. Воскресенськ, Російська Федерація, 140200; вул. Самори-Машела, 4/5, кв. 84, м. Москва, 117198) на користь приватного підприємства "Торговий комплекс "Диалог" (вул. В. Морська, 23, м. Севастополь, 99011) державне мито у сумі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.