5028/3/18/2012 Про відшкодування плати за користування земельною ділянкою - 15.10.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради на рішення господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року (повний текст підписано 15.08.2012 року)

у справі № 5028/3/18/2012 (суддя Репех В.М.)

за позовом комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 11 949,38 грн.,-

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року у справі №5028/3/18/2012 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради 4 702,08 грн. у відшкодування плати за користування земельною ділянкою, 633,34 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, комунальне підприємство «Діловий центр» Чернігівської обласної ради звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року у справі №5028/3/18/2012 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позов задовольнити повністю. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 12.09.2012 року апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №5028/3/18/2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судовому засіданні 01.10.2012 року під час розгляду справи №5028/3/18/2012 апеляційним господарським судом оголошувалась перерва.

В судовому засіданні представник відповідача надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради - без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та комунальним підприємством «Діловий центр» Чернігівської обласної ради укладено договір № 48/11 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, відповідно до умов якого орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування частину нежитлових приміщень в будівлі кінотеатру «Дружба», що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває в господарському віданні комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради.

За умовами п. 1.1.1 договору загальна площа приміщень, які знаходяться в вищезазначеній будівлі складає 2089,4 кв.м, що мають окремий вхід, а саме: приміщення по підвалу з літ. 1-1 по літ. 1-9 - загальною площею 316,0 кв.м; приміщення по І поверху: з літ. 1-1 по літ. 1-30 по літ. 1-36 - загальною площею 656,8 кв.м; приміщення по ІІ поверху: з літ. 1-2 по літ. 1-11 - загальною площею 998,0 кв.м; приміщення по ІІІ поверху: з літ. 1-1 по літ. 1-10 - загальною площею - 118,6 кв.м.

Вартість майна, визначена згідно з звітом про оцінку на 24.05.2011 року становить за незалежною оцінкою 7 957 406,72 грн. (без ПДВ) (п. 1.1.2 договору).

Факт передачі майна підтверджується актом № 1 прийому-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області від 10.10.2011 року. Акт підписано сторонами (а.с. 18, т. 1).

Пунктом 5.1.12 договору визначено, що у разі, якщо земельна ділянка надана у користування орендодавцю, орендар повинен відшкодувати плату за користування земельною ділянкою пропорційно до орендованої площі на рахунок орендодавця згідно з виставлених рахунків.

Позивачем на виконання договору виставлялись відповідачу рахунки за період з лютого по квітень 2012 року, включно, а саме: рахунок-фактура №СФ-0000115 від 29.02.2012 року на суму 4 441,22 грн. (з ПДВ), №СФ-0000239 від 31.03.2012 року на суму 4 754,71 грн. (з ПДВ); №СФ-0000356 від 30.04.2012 року на суму 4 754,71 грн. (з ПДВ). Загальна сума склала 13 950,64 грн. (з ПДВ).

Згідно з доводами позивача, відповідач не здійснив оплату за користування земельною ділянкою пропорційно до орендованої площі за лютий, березень, квітень 2012 року, внаслідок чого має заборгованість перед позивачем у сумі 11 781,51 грн. (а.с. 1-2, т. 2).

У травні 2012 року комунальне підприємство «Діловий центр» Чернігівської обласної ради звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з відповідача 11 781,51 грн. у відшкодування плати за користування земельною ділянкою та 167,87 грн. пені.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 4 702,08 грн. є правомірними, підтверджується матеріалами справи і підлягають задоволенню, а решта вимог про відшкодування витрат по сплаті податку на землю задоволенню не підлягають. Також місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення 167,87 грн. пені, за відсутністю письмового узгодження забезпечення зобов'язання неустойкою.

Не погоджуючись з судовим рішенням позивач в своїх доводах, які викладені в апеляційній скарзі, зазначає, що орендовані приміщення займають земельну ділянку площею 656,8 кв.м, за які відповідач і сплатив земельний податок. Відповідач заперечує проти нарахування позивачем ПДВ на податок за землю. Згідно з доводами відповідача, позивачем невірно застосовано коефіцієнт функціонального використання ділянки - замість 0,7 позивач застосовує 2,5.

Крім того, межі земельної ділянки в натурі не виділені, що на земельній ділянці розташовані і експлуатуються два літні майданчика для торгівлі продовольчими товарами (кафе), кіоск з продажу тютюнових виробів, баки для збирання відходів та сміття, паркується автотранспорт, тобто використовуються на платній основі іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Згідно з статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносяться, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» передбачено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом даних норм Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Як зазначалось вище, пунктом 5.1.12 договору визначено, що у разі, якщо земельна ділянка надана в користування орендодавцю, орендар повинен відшкодувати плату за користування земельною ділянкою пропорційно до орендованої площі на рахунок орендодавця згідно виставлених рахунків.

Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 372618 від 14.06.2007 року підтверджується, що КП «Діловий центр» (орендодавець) є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,1880 га, яка розташована по АДРЕСА_1, м. Чернігів. Зазначеним актом визначено цільове призначення (використання) земельної ділянки - комерційне, для експлуатації будівель та споруд, переданих у господарське відання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання договору виставлялись відповідачу рахунки за період з лютого по квітень 2012 року, включно, а саме: рахунок-фактура №СФ-0000115 від 29.02.2012 року на суму 4 441,22 грн. (з ПДВ), № СФ-0000239 від 31.03.2012 року на суму 4 754,71 грн. (з ПДВ), № СФ-0000356 від 30.04.2012 року на суму 4 754,71 грн. (з ПДВ).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується направлення позивачем відповідачу рахунків на відшкодування витрат по сплаті податку на землю та претензії з вимогою про сплату боргу № 288-12 від 23.04.2012 року.

Позивачем надано копії платіжних доручень № 131 від 29.02.2012 року на суму 3 969,92 грн., № 181 від 19.03.2012 року на суму 5 909,68 грн., № 206 від 23.03.2012 року на суму 3 969,92 грн., № 290 від 19.04.2012 року на суму 5 909,68 грн., № 308 від 27.04.2012 року на суму 3 969,92 грн., № 355 від 18.05.2012 року на суму 5 909,68 грн., № 385 від 29.05.2012 року на суму 3 969,92 грн. (а.с. 82-88, т. 1) з посиланням як на доказ сплати останнім земельного податку за період з січня по квітень 2012 року.

На переконання судової колегії судом першої інстанції достовірно було встановлено, що платіжні доручення № 181 від 19.03.2012 року на суму 5 909,68 грн. (а.с. 83, т. 1), № 290 від 19.04.2012 року на суму 5 909,68 грн. (а.с. 85, т. 1), № 355 від 18.05.2012 року на суму 5 909,68 грн. (а.с. 87, т. 1) не можуть бути взяті судом до уваги як належний доказ, оскільки в графі «Призначення платежу» в даних платіжних дорученнях чітко визначено: земельний податок за 2011 рік згідно з рішенням № 33 про розстрочення грошових зобов'язань.

Серед іншого, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рахунки, які виставлялись відповідачу за невідшкодування останнім плати за землю за лютий, березень, квітень 2012 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, платіжними дорученнями № 206 від 23.03.2012 року, № 308 від 27.04.2012 року, № 385 від 29.05.2012 року позивач сплачував податок на землю, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, що підтверджуються податковою декларацією з плати на землю, відповідно до якої сума земельного податку по об'єкту, що розташований по АДРЕСА_1 складає 2 744,93 на 1 місяць.

За умовами договору відповідач повинен відшкодувати плату за користування земельною ділянкою пропорційно до орендованої площі на рахунок орендодавця (пункт 5.1.12 договору).

Згідно з ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, в тому числі орендарі (стаття 5 вказаного Закону), тобто безпосередньо ті суб'єкти господарювання, яким земельні ділянки передані у власність або надані в користування, в тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ч.4 ст.14 цього Закону за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Умовами договору оренди встановлено площу орендованого приміщення у будівлі кінотеатру «Дружба» - 2089,4 кв.м, що мають окремий вхід, а саме: приміщення по підвалу з літ. 1-1 по літ. 1-9 - загальною площею 316,0 кв.м; приміщення по І поверху: з літ. 1-1 по літ. 1-30 по літ. 1-36 - загальною площею 656,8 кв.м; приміщення по ІІ поверху: з літ. 1-2 по літ. 1-11 - загальною площею 998,0 кв.м; приміщення по ІІІ поверху: з літ. 1-1 по літ. 1-10 - загальною площею 118,6 кв.м, відтак, обраховуючи розмір земельного податку, позивач правомірно виходив із зазначеного розміру площі об'єкту оренди, яким користується орендар.

Враховуючи вищевикладене, земельний податок, який позивач повинен сплатити до бюджету за період з лютого по квітень 2012 року, включно, складає 8 234,79 грн. (із розрахунку 2 744,93 грн. в місяць).

За розрахунком позивача розподілу відшкодування по землі за лютий, березень, квітень 2012 року, відповідач повинен відшкодувати витрати в сумі 2 394,90 грн. в місяць (дана сума визначена з врахуванням суми відшкодування позивачем плати за землю за спірні місяці до бюджету - 2 744,93 грн. в місяць за 0,1880 га пропорційно до орендованої відповідачем площі).

В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на відшкодування ним витрат по сплаті податку на землю за спірний період в сумі 2 482,62 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Таким чином, враховуючи сплату відповідачем суми 2 482,62 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті податку на землю, заборгованість останнього за спірний період становить 4 702,08 грн. Проте, доказів сплати вказаної суми відповідач не надано, не містять такі докази і матеріали справи.

Разом з цим, судова колегія вважає помилковими доводи відповідача, що позивачем невірно застосовано коефіцієнт функціонального використання ділянки - замість 0,7 (коефіцієнт функціонального призначення для коду економічної діяльності «Демонстрація кінофільмів») позивач застосовує 2,5, враховуючи наступне.

Питання визначення розміру плати за землю, на якій розміщенні будівлі, споруди або їх частини, які здані землекористувачем в оренду, врегульовані ст. ст. 276, 287 Податкового кодексу України.

Частиною п'ятою статті 276 ПК України визначено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб'єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 цього Кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 цього Кодексу.

Механізм нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення та населених пунктів, передбачений Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 року № 18/15/21/11 (z0388-06) .

Пунктом 3.3 названого Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів визначено формулу, за якою встановлюється нормативна грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів. При цьому вказана оцінка залежить, зокрема, і від коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо). Відповідно до абзацу першого п. 3.5 Порядку коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, цільове призначення (використання) земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт договору оренди від 10.10.2011 року - комерційне, для експлуатації будівель та споруд, переданих у господарське відання.

Відповідно до абзацу другого п. 3.5 Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням провадиться згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженою наказом Держкомстату України від 05.11.1998 року № 377 (za788-98) , відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики.

Згідно з Таблицею 1.1 «Коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки» додатку 1 до п.п. 3.5, 3.7, 3.9, 3.10 Порядку орендована позивачем земельна ділянка відноситься до категорії функціонального використання «землі комерційного використання» (землі підприємств, що здійснюють діяльність у сфері відпочинку та розваг (азартні ігри та ігри на гроші тощо) встановлено коефіцієнт у розмірі 2,5.

Місцевий господарський суд врахував вказані обставини і дійшов обґрунтованого висновку про те, що при розрахунку суми плати за землю правомірно застосовувався коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки у розмірі 2,5 як для земель комерційного використання.

Враховуючи вищезазначене та виходячи зі змісту вказаних норм, судова колегія дійшла висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 4 702,08 грн. є правомірними, підтверджується матеріалами справи та є такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення відшкодування витрат по сплаті податку на землю задоволенню не підлягають.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність дій відповідача на внесення змін до договору, що спрямовані на порядок розрахунку розміру витрат на компенсацію податку на землю.

В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на те, що орендовані ним приміщення займають 656,8 кв.м., за які і сплачено відшкодування податку на землю. Дане твердження спростовується матеріалами справи, оскільки згідно договору та акта прийому-передачі відповідачем прийнято в оренду 2 089,4 кв.м. З наданих позивачем розрахунків і пояснень при нарахуванні компенсаційних витрат позивачем застосовується саме зазначена квадратура.

Судовою колегією відхиляються за неспроможністю твердження відповідача щодо невизначеності меж земельної ділянки і користування земельною ділянкою третіми особами, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема договорами суборенди частини приміщення і будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, де орендарем виступає відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2. У наведених вище договорах суборенди, а саме в п. 5.1.13 визначено, що суборендар повинен відшкодувати плату за користування земельною ділянкою пропорційно до суборендованої площі на рахунок орендаря згідно виставлених рахунків.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 167,87 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 27.03.2012 року по 28.05.2012 року. В обґрунтування вимог по стягненню пені позивач посилається на п. 9.1 договору, яким передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі зміну або розірвання його в односторонньому порядку, крім випадків, передбаченим цим договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством. Крім того, позивач як на підставу позовних вимог в частині стягнення пені посилається на ст. ст. 550, 551 Цивільного кодексу України, а також на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким встановлено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК (436-15) є дещо ширшим поняттям цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо.

Також господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені ЦК України (435-15) . Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦУ України).

Пеня характеризується такими ознаками: застосування виключно у грошових зобов'язаннях; можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Натомість матеріали справи свідчать, що сторонами спору при укладенні договору не передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків з відшкодування на користь позивача витрат по сплаті податку на землю.

Отже, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, оскільки договір оренди не містить положень про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за несвоєчасне відшкодування плати за користування земельною ділянкою, а отже вимоги позивача про стягнення 167,87 грн. пені задоволенню не підлягають, за відсутністю письмового узгодження забезпечення зобов'язання неустойкою.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем - КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 13.08.2012 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради на рішення господарського суду Чернігівської області від 13.08.2012 року у справі №5028/3/18/2012 залишити без задоволення.