33/5005/3519/2012 Про спонукання укласти з Управлінням державної служби охорони при ГУМВС України договір на охорону об'єкту - 03.10.2012 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2012 року у справі № 33/5005/3519/2012

за позовом прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі - Міністерства внутрішніх справ України в особі позивача Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

до комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради, м. Нікополь, Дніпропетровська область

про спонукання укласти договір, -

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2012 року у справі № 33/5005/3519/2012 (суддя Рудовська І.А.) позов задоволено.

Зобов'язано відповідача укласти з Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Дніпропетровській області договір на охорону об'єкту відповідача на умовах, викладених в позовній заяві.

Стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 073 грн. 00 коп.

Рішення мотивовано тим, що чинним законодавством передбачено обов'язковість укладення договору на охорону об'єктів водопостачання населених пунктів з резервуарами питної води підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ. Позивач дотримав встановлений ст.ст. 179 - 188 Господарського кодексу України порядок укладення господарських договорів, однак відповідач від підписання договору ухилився. Викладене є підставою для задоволення позову.

Не погодившись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Зазначає на порушення господарським судом норм матеріального права, оскільки суд послався на норми ст.ст. 5 - 7, 14 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", які не регулюють спірні правовідносини.

Суд, на думку скаржника, визнав встановленими обставини, які не були доведені позивачем, а саме: встановив наявність законодавчо визначених підстав для укладення договору. Також суд не врахував доводи відповідача щодо обов'язку укладення договорів через проведення тендерної процедури, оскільки відповідач на оплату будь-яких послуг витрачає державні кошти.

Просив суд оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує її доводи та посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч.3,7 ст. 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 10.08.1993 №615 (615-93-п) з метою вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності на базі підрозділів охорони при органах внутрішніх справ утворено Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ та затверджено відповідне Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ.

Згідно з п.1 цього Положення Державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при міністерстві внутрішніх справ, яка складається з управлінь, відділів Державної служби охорони при головних управліннях МВС в Автономній республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях та м. Севастополі та підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних підрозділів (цивільна охорона).

Державна служба охорони створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна на договірних засадах в порядку, встановленому законом.

В пункті 3 Положення зазначено, що одним з основних завдань Державної служби охорони є здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з Переліком, який затверджено Постановою КМУ від 10.08.1993 №615 (615-93-п) , до об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами, відносяться, зокрема, об'єкти водопостачання населених пунктів з резервуарами питної води.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, він є об'єктом водопостачання м. Нікополь та має резервуари питної води.

Згідно з п. 21 Положення відносини підрозділів Державної служби охорони з юридичними особами та громадянами у зв'язку з надання послуг з охорони та безпеки, відповідальність, права та обов'язки сторін визначаються договорами. Договір на охорону укладається відповідно до примірних договорів. Ціна на послуги з охорони об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони, визначаються на підставі відповідної методики, що затверджується Мінекономіки та МВС за погодженням з Антимонопольним комітетом.

Тобто, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 10.08.1993 №615 (615-93-п) такий договір відповідач мав би укласти з позивачем. Однак суд мав би врахувати і інші нормативні акти, які передбачають проведення особливої процедури укладення відповідачем договорів.

Відповідач є комунальним підприємством та відповідно до ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" до нього застосовуються положення вказаного закону.

Відповідно до положення ч.5 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) (надалі -Закон) забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом.

Господарським судом було встановлено, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір.

Як вбачається з листа від 09.02.2012 року №6-0127/581 відмова відповідача від укладення запропонованого договору обґрунтовувалась саме посиланням на необхідність визначеного Законом (2289-17) порядку закупівлі послуг. Відповідач зазначав також, що запропонована позивачем вартість послуг перевищуватиме 100 000 грн., тому укладення договору має здійснюватись лише за результатами тендеру.

При розгляді апеляційної скарги представник позивача посилався на необхідність проведення відповідачем процедури закупівлі в одного учасника, як то передбачено положеннями ст.39 Закону. Однак для виконання відповідачем вимог цієї статті позивач мав бути учасником тендерної пропозиції. Натомість, позивач не скористався таким правом, хоча про проведення процедури закупівлі відповідач подав відповідне оголошення (том 2 а.с.5).

Таким чином, бездіяльність позивача сприяла тому, що відповідач не мав можливості виконати вимоги діючого законодавства, зокрема вимоги Постанови КМУ від 10.08.1993 №615 (615-93-п) .

Господарський суд не надав оцінку запереченням відповідача щодо необхідності застосування до правовідносин сторін не лише положень Постанови КМУ від 10.08.1993 року №615 (615-93-п) , а й Закону України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) .

Між тим, зазначений Закон є актом вищої юридичної сили у порівнянні з Постановою КМУ №615 від 10.08.1993 (615-93-п) року. Тому при укладенні спірного договору слід керуватися виключно положеннями зазначеного Закону. Не врахування цього призвело до помилкової оцінки господарським судом обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване судове рішення слід скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 536 грн. 50 коп.

Відповідно до платіжного доручення від 19.06.2012 року № 4156 апелянтом сплачено 547 грн. (а.с.124). Підлягало сплаті 536 грн. 50 коп. Зайво сплачений судовий збір в розмірі 10 грн. 50 коп. слід повернути відповідачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2012 року у справі № 33/5005/3519/2012 скасувати. В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Дніпропетровській області (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 4, ЄДРПОУ 08596854, р/р 26001170000920 в ДФ ПАТ "Брокбізнесбанк", МФО 305578, ІПН 085968504023) на користь комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (53219, м. Нікополь, Дніпропетровська область, вул. Карла Маркса, 180, код ЄДРПОУ 03341339) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 536 грн. 50 коп.

Повернути з Державного бюджету України на користь комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (53219, м. Нікополь, Дніпропетровська область, вул. Карла Маркса, 180, код ЄДРПОУ 03341339) зайво сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 10 грн. 50 коп.

Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.