5011-26/6058-2012 Про визнання неправомірним та скасування рішення виконавчого комітету обласної Ради депутатів трудящих щодо використання приміщень, які вивільняються - 02.10.2012 Прийняття

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції повністю та вірно дослідив та з'ясував обставини справи, але прийшов до висновків, які їм не відповідають. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не взято до уваги те, що спірне рішення виконавчого комітету Закарпатської області Ради депутатів трудящих є формальною підставою для неправомірного володіння майном Закарпатською обласною радою професійних спілок. Також, судом залишено поза увагою те, що судом арбітражного суду у 1993 році зроблено висновок, що спірне майно у власність Закарпатської обласної ради професійних спілок не передавалось. В 2010 році судом встановлено факт відсутності права виконкому обласної ради чи обласної ради щодо розпорядження будівлею на правах власника у 1963 році.

Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2012 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-26/6058-2012 колегію суддів у складі головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В. та Куксов В.В.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року по справі № 5011-26/6058-2012 відновлено строк на подання апеляційної скарги Ужгородської міської ради, м. Ужгород, прийнято її до провадження і призначено перегляд рішення на 02.10.2012 року.

Закарпатською міською радою та Закарпатською обласною державною адміністрацією на підставі ст. 96 ГПК України не надано суду відзиви на апеляційну скаргу.

02.10.2012 року від Закарпатської обласної ради професійних спілок надійшли письмові пояснення по справі, в яких просить застосувати строки позовної давності.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2012 року скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштових відправлень.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представників відповідачів, проти чого також не заперечує представник позивача, присутній у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2012 року по справі № 5011-26/6058-2012 - слід скасувати, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, будинок крайового суду, розміщений на пл. Леніна, 5 в м. Ужгороді після розповсюдження на території Закарпаття дії законів СРСР в 1944 році відносився до державної власності і до 02.11.1966 року знаходився на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому.

Виконавчий комітет Закарпатської області Ради депутатів трудящих 17.01.1963 року прийняв рішення № 24 "Про використання приміщень, які звільняються", яким вирішив погодитись з пропозицією обласної ради профспілок про передачу їй на баланс будинку № 5 по площі Леніна в місті Ужгороді (а.с. 30-а).

За твердженням позивача (скаржника) зазначене рішення облвиконкому суперечило діючому на той час законодавству та виходило за межі повноважень виконкому обласної Ради депутатів трудящих, з огляду на наступне.

Стаття 10 Конституції СРСР та ст. 10 Конституції УРСР містила приписи, згідно з якими державна власність існувала як самостійна форма, відмінна від власності профспілкових та громадських об'єднань.

Відповідно до пункту 4 постанови Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів СРСР від 18.05.56 № 660, передача будівель і споруд державними органами кооперативним (в тому числі колгоспам) і громадським організаціям здійснюється Міністрами (керівниками відомств) СРСР і Радами Міністрів союзних республік, за належністю, залежно від підпорядкованості державного органу, який бере участь у цій передачі.

Цей нормативний акт діяв до 16.10.1979 року (втратив чинність після введення в дію нового положення, яке також передбачало необхідність дозволу РМ СРСР на передачу державного майна громадським організаціям (постанова Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979р. № 940 «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд ЗП СРСР 1979р. № 26 ст. 172) і передбачав, що виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих передають кооперативним та іншим громадським організаціям майно, яке знаходиться у державній власності за згодою центральних органів цих організацій та з дозволу Ради Міністрів СРСР.

В даному випадку Раднарком СРСР (Рада Міністрів СРСР) не давала згоди на передачу будинку крайового суду з державної власності до власності профспілок і крім того цей будинок не знаходився на балансі Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих, тому остання, чи її виконком не мали повноважень розпоряджатись цим будинком, а тим більше давати згоду на зміну суб'єкта права власності щодо майна, яке не належало і навіть не знаходилось в їх оперативному управлінні.

Закарпатський облвиконком, давши згоду на передачу будинку № 5 по площі Леніна в місті Ужгороді Закарпатській обласній Раді профспілок рішенням № 24 від 17.01.1963 року вийшов за межі своєї компетенції фактично вирішив питання, яке повинна була вирішувати Рада Міністрів СРСР.

Після прийняття цього рішення обласна Рада профспілок не стала власником будинку № 5 по площі Леніна і будинок знаходився на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому більше 3-х років до 02.11.1966 року і 02.11.1966 року Ужгородський міськвиконком, рішенням № 484 передав будинок № 5 з балансу будинкоуправління № 1 на баланс облпрофради. Перебування майна на балансовому обліку юридичної особи не являється ознакою виникнення (переходу) права власності. Згадане рішення Ужгородського міськвиконкому також не відповідало вимогам чинного в той час законодавства, зокрема ст. 91, ч. 8 ст. 241 ЦК УРСР та постанови Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів СРСР від 18.05.56 № 660, оскільки було прийнято не на підставі дозволу Ради Міністрів СРСР, а на підставі незаконного рішення облвиконкому.

У зв'язку з чим, Ужгородський міськвиконком, за згодою Закарпатського облвиконкому, в порушення чинного законодавства, розпорядився державною власністю, яка знаходилась в оперативному управлінні міськвиконкому без згоди органу уповноваженого розпоряджатись державною власністю, а саме Ради Міністрів СРСР і передав будинок № 5 на пл. Леніна в місті Ужгороді на баланс громадській (профспілковій) організації.

12.09.1991 року Ужгородська міська Рада народних депутатів XXI скликання, діючи в межах своїх повноважень, обґрунтовано скасувала рішення свого виконавчого комітету № 484 від 02.11.1966 року, яке не відповідало вимогам закону.

Рішення VIII сесії Ужгородської міської Ради народних депутатів XXI скликання від 12.09.1991 року не оскаржувалося зацікавленими сторонами і є чинним. Після прийняття цього рішення, перестали існувати належні правові підстави дня визнання власником будинку № 5 на пл. Леніна в місті Ужгород Закарпатської облпрофради.

Позивач прийшов до висновку, що правовий режим майна державної власності у 60-ті - 70-ті роки передбачав волевиявлення Ради міністрів СРСР (чи Міністра) або/і Ради міністрів УРСР для його відчуження чи то передачі до іншої сфери управління. Тим більше вимагалась згода Ради міністрів СРСР (чи Міністра) або/і Ради міністрів УРСР при передачі майна організаціям, які були засновані на іншій, відмінній від державної, форми власності.

Отже, Закарпатська обласна рада професійних спілок володіє і користується майном на підставі незаконного рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 17.01.1963 р. № 24, яким будівля на пл. Леніна (Народна), 5 м. Ужгород була передана на баланс облпрофради, тобто в оперативне управління та користування.

З огляду на зазначене Ужгородська міська рада просить визнати неправомірним та скасувати абзац перший рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 17.01.1963 р. № 24.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки виконавчий комітет Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих ліквідовані і всі питання власності в даний час повинні вирішуватись правонаступниками Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих та її виконкому.

Однак, з зазначеним колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до положень Конституції УРСР 1937 року (001_001) , яка діяла на той час, земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машинно-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах були державною власністю, тобто всенародним добром (стаття 6).

Відповідно до ст. 72, 74, 76 Конституції органами державної влади в областях, округах, районах, містах, селищах, станицях і селах УРСР були Ради депутатів трудящих. Виконавчими та розпорядчими органами обласних Рад депутатів трудящих Рад депутатів трудящих адміністративних округ, районних, міських і сільських Рад депутатів трудящих були обирані ними виконавчі комітети. Ради депутатів трудящих (відповідно до Конституції) керували культурно-політичним та господарським будівництвом на своїй території, встановлювали місцевий бюджет, керували діяльністю підлеглих їм органів управління, забезпечували охорону державного ладу, сприяли зміцненню обороноздатності країни, забезпечували додержання законів та охорону прав громадян. Виконавчі органи Рад депутатів трудящих були безпосередньо підзвітні Раді депутатів трудящих, яка їх обрала. Зважаючи на те, що виконавчі комітети Рад депутатів трудящих, які були підзвітні і підконтрольні радам, які їх утворили, припинили свою діяльність, то Ужгородська міська рада вірно визначила в якості відповідача Закарпатську обласну раду, оскільки відповідно до Конституції України (001_001) 1937 року, обласна Рада депутатів трудящих була вищим органом державної влади на місцях і відповідно органом уповноваженим щодо розпорядження державною власністю. Згідно Конституції Української РСР 1978 року (888-09) Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів - обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів - становлять єдину систему представницьких органів державної влади України (Стаття 78). Відповідно до ст. 124 цієї Конституції органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів. Відповідно діючої Конституції України (254к/96-ВР) та законодавства про місцеве самоврядування обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Виконавчі комітети обласних рад народних депутатів діяли згідно Конституції Української РСР 1978 року (888-09) , до прийняття Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (533-12) , який введено в дію 24.04.1992 року.

Разом з тим, відповідно статей 2,3 Указу Президента України Про Положення про місцеву державну адміністрацію від 14 квітня 1992 року N 252 (252/92) правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень є відповідна місцева державна адміністрація.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не вірно встановив обставини справи так як Закарпатська обласна державна адміністрація є правонаступником виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих та може бути відповідачем по справі про визнання незаконним рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування - правовий акт індивідуальної дії, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Що стосується позовних вимог, то вони задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Так дійсно, рішення виконавчого комітету Закарпатської області Ради депутатів трудящих 17.01.1963 року № 24 "Про використання приміщень, які звільняються", яким вирішено погодитись з пропозицією обласної ради профспілок про передачу їй на баланс (будинку № 5 по площі Леніна в місті Ужгороді, суперечило діючому на той час законодавству та виходило за межі повноважень виконкому обласної Ради депутатів трудящих.

Оскільки, відповідно до пункту 4 постанови Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів СРСР від 18.05.56 № 660, передача будівель і споруд державними органами кооперативним (в тому числі колгоспам) і громадським організаціям здійснюється Міністрами (керівниками відомств) СРСР і Радами Міністрів союзних республік, за належністю, залежно від підпорядкованості державного органу, який бере участь у цій передачі.

Цей нормативний акт діяв до 16.10.1979 року (втратив чинність після введення в дію нового положення, яке також передбачало необхідність дозволу РМ СРСР на передачу державного майна громадським організаціям (постанова Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 р. N 940 «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд ЗП СРСР 1979 р. № 26 ст.172) і передбачав, що виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих передають кооперативним та іншим громадським організаціям майно, яке знаходиться у державній власності за згодою центральних органів цих організацій та з дозволу Ради Міністрів СРСР.

Однак, в матеріалах справи відсутні дозволи Раднаркому СРСР (Ради Міністрів СРСР) щодо передачі будинку крайового суду з державної власності до власності профспілок і крім того цей будинок не знаходився на балансі Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих, тому остання, чи її виконком не мали повноважень розпоряджатись цим будинком, а тим більше давати згоду на зміну суб'єкта права власності щодо майна, яке їм не належало і навіть не знаходилось в їх оперативному управлінні

З урахуванням зазначеного, виконавчий комітет Закарпатської області Ради депутатів трудящих, давши згоду на передачу будинку № 5 по площі Леніна (Народна) в місті Ужгороді Закарпатській обласній Раді профспілок рішенням № 24 від 17 січня 1963 року вийшов за межі своєї компетенції і фактично вирішив питання, яке повинна була вирішувати Рада Міністрів СРСР.

Разом з тим, після прийняття цього рішення обласна Рада профспілок не стала власником чи балансоутримувачем будинку № 5 по площі Леніна та будинок знаходився на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому більше 3-х років до 02.11.1966 року і 02.11.1966 року Ужгородський міськвиконком, рішенням № 484 передав будинок № 5 з балансу будинкоуправління № 1 на баланс облпрофради.

Зазначене рішення Ужгородського міськвиконкому 12.09.1991 року було скасовано Ужгородською міською Радою народних депутатів XXI скликання, оскільки воно не відповідало вимогам закону, зокрема ст. 91, ч.8 ст. 241 ЦК УРСР та постанови Ради народних комісарів СРСР від 15.02.36 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" із змінами, внесеними постановою Ради Міністрів СРСР від 18.05.56 № 660, оскільки було прийнято не на підставі дозволу Ради Міністрів СРСР, а на підставі незаконного рішення облвиконкому (а.с. 40).

Рішення VIII сесії Ужгородської міської Ради народних депутатів XXI скликання від 12.09.1991 року не оскаржувалося та є чинним, у зв'язку з цим рішенням перестали існувати належні правові підстави для визнання власником будинку № 5 на пл. Леніна в місті Ужгород Закарпатської обласної ради професійних спілок.

Крім того, з 06.03.1990 року на території України діяв Закон СРСР № 1305-1 "Про власність в СРСР".

Статтею 22 даного Закону було визначено, у власності союзної республіки (тобто, Української РСР) перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.

З часу прийняття Українською РСР Закону України "Про власність" (697-12) № 885-XII, тобто з 26.03.1991 року, у статті 34 такого Закону було визначено об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності.

Згідно з ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

В подальшому, при розподілі такої власності між загальнодержавною та комунальною підстави для реєстрація права власності на спірне майно, як комунальної власності були визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)" (311-91-п) . Даною Постановою було затверджено перелік державного майна України, яке передається до комунальної власності та зазначено, що державне майно України, крім майна, яке належить за таким переліком до комунальної власності є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (311-91-п) та Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України або органів, уповноважених управляти державним майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 24, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Сільські, селищні, міські ради уповноважені розглядати та вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання.

Рішенням XI сесії XXI скликання Закарпатської обласної ради народних депутатів від 23.12.1992 року "Про комунальну власність області та програму її приватизації" затверджено перелік об'єктів комунальної власності області (додаток № 1) та перелік об'єктів комунальної власності районів, міст Ужгорода та Мукачево (додаток №3) (а.с. 33-39).

Згідно розділу 3 наведеного у додатку № 3 переліку підприємств, організацій та установ, майно яких передано у комунальну власність районів, міст, до комунальної власності м. Ужгород перейшло, зокрема, Управління комунального господарства, житлово-ремонтні експлуатаційні підприємства № 1-7.

Однак, оскаржуваним рішенням виконкому обласної ради будівля була виключена з майнового комплексу житлово-комунального господарства м. Ужгорода. Нежитловий будинок по пл. Леніна, 5 до 1966 року був на балансі будинкоуправління № 1 Ужгородського міськвиконкому. Будинкоуправління № 1 є попередником ЖРЕП № 1.

Тож позивачем здійснено припущення, що якщо б не було рішення виконкому Закарпатської обласної ради, на підставі якого об'єкт державної власності вибув з володіння Ужгородського міськвиконкому, то цей нежитловий фонд, продовжував б перебувати на балансі ЖРЕП №1 і міг відійти у 1992 році, внаслідок розмежування державної і комунальної власності, до комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода.

Однак, колегія суддів не може погодитись з зазначеним, оскільки господарським судом Закарпатської області по справі № 5/34-А за позовом Закарпатської обласної ради професійних спілок до Закарпатської обласної ради встановлено, що спірне майно у власність Закарпатської обласної ради професійних спілок не передавалось (постанова господарського суду Закарпатської області від 06.09.2007 р.).

Крім того, у справі №5-3-18/344 за позовом Закарпатської обласної ради до Закарпатської обласної ради професійних спілок, третя особа із самостійними вимогами - Ужгородська міська рада, було встановлено факт відсутності права виконкому обласної ради чи обласної ради повноважень щодо розпорядження будівлею по пл. Леніна,5, на правах власника у 1963 році (рішення господарського суду Закарпатської області від 14.07.2010 року).

Також, судом береться до уваги рішення господарського суду Закарпатської області від 12.06.2012 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 року, у справі № 5008/1439/2011 за позовом Закарпатської обласної ради професійних спілок до КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород», Ужгородської міської ради, за участю третіх осіб Закарпатської міської ради та Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно, зобов'язання здійснити реєстрацію права власності та видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яким у позові відмовлено повністю.

Як вбачається з вказаного рішення Закарпатська обласна рада професійних спілок звернулась до КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» з клопотанням від 28.03.2011 року № 07-11/80 з проханням провести реєстрацію та видати свідоцтво про право власності на будівлю (літера А, А?), яка розташована за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 5 на підставі рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 року, рішення арбітражного суду Закарпатської області від 23.07.1993 року, рішення господарського суду Закарпатської області від 14.07.2010 № 5-3-18/344, ст. 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії" та ст. 344 Цивільного кодексу України.

На вказане клопотання КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» надав лист-відповідь від 07.04.2011 року № 865, де рекомендував Закарпатській обласній раді професійних спілок звернутися з документами, що підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна по пл. Народній, 5 до виконкому Ужгородської міської ради для розгляду відповідного рішення про видачу свідоцтва про право власності, або до суду з позовом про визнання права власності в порядку набувальної давності. Таку позицію, КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» мотивував тим, що рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 23.07.1993 року, рішенням господарського суду Закарпатської області від 14.07.2010 року № 5-3-18/344 не визнано за спілкою право власності на об'єкт нерухомого майна, так само не встановлено відповідного факту права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 5. Рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 року не передбачає видачу свідоцтва про право власності та проведення реєстрації відповідного права.

Як зазначено у рішенні, виникнення у Закарпатської обласної ради професійних спілок права володіння спірним майном характеризується двостороннім волевиявленням учасників цих правовідносин. За своїм характером та змістом передача та набуття позивачем спірного майна, визначалися конкретною спрямованістю на правові наслідки, якими є володіння та користування майном з метою реалізувати цілі та завдання цієї юридичної особи, зокрема як вказано в рішенні від 17.01.1963 року № 24 "з метою покращення умов роботи облпрофради та обкому профспілок".

Рішення мотивовано тим, що порядок та характер обставин щодо набуття спірного майна Закарпатською обласною радою професійних спілок, не відповідає диспозиції норми ст. 344 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка претендує на власність за набувальною давністю, вважається такою, зокрема за умови, що вона "добросовісно заволоділа", тобто є незаконним володільцем, чужого майна. Набуття позивачем спірного майна шляхом його передачі виконавчими та розпорядчими органами Рад депутатів трудящихся, слід прирівняти до титульного у формі володіння та користування, що виключає застосування до цих правовідносин положення норми ст. 344 ЦК України.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Отже, факти встановлені у рішення господарського суду Закарпатської області від 12.06.2012 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 року, у справі № 5008/1439/2011 мають приюдиційне значення для вирішення даного спору.

Крім того, у ході розгляду зазначеної справи встановлено, що розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 30.01.2007 року скасовано абзац перший рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 17.01.1963 року № 24 "Про використання приміщень, які вивільняються районними організаціями в м. Ужгород".

Оскільки, предметом розгляду даної справи є визнання неправомірним та скасування абзацу першого рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 17.01.1963 р. № 24 "Про використання приміщень, які вивільняються районними організаціями в м. Ужгороді", яке було скасовано розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 30.01.2007 року.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 17.01.1963 р. № 24 підлягають припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

За правилами ст. 4- 7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 (v0014700-09) «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2012 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, і є таким що не відповідає нормам закону.