26/303 Про скаргу на незаконні дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції - 01.10.2012 Прийняття

на дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві

заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк

у справі № 26/303 (суддя Паламар П.І.)

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.08.2012 р. по справі № 26/303 в задоволенні скарги ТОВ «Торгівельний дім «Ласуня» на дії ВДВС відмовлено.

Не погоджуючись із згаданою ухвалою, ТОВ «Торгівельний дім «Ласуня» оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове судове рішення, яким скаргу задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що при винесенні ухвали місцевим судом не взято до уваги, що ВДВС було порушено вимоги п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме безпідставно не зупинено виконавче провадження, чим скаржника позбавлено можливості впровадити дії реабілітаційного характеру щодо відновлення господарської діяльності підприємства тощо.

В судовому засіданні представник апелянта скаргу підтримав, просив її задовольнити, ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким скаргу задовольнити за наведених в апеляційній скарзі підстав.

Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак ухвалу суду як підставну й обґрунтовану залишити без змін.

Представник ВДВС в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належно, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, отже апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності згаданого представника. В попередньому судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважаючи ії безпідставною просив залишити без задоволення тощо.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, при винесенні оскарженої ухвали місцевим судом встановлено, що 26.01.2012 р. державним виконавцем ВДВС винесено постанови ВП № 30928737 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва № 26/303 від 30.12.2011 р. та про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 р. (далі Закон № 606) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

З огляду на те, що наказ господарського суду м. Києва відповідав передбаченим Законом (606-14) вимогам виконавчого документу, строк пред'явлення його до виконання не закінчився і пред'явлений до належного органу державної виконавчої служби, місцевий суд вважав, що державний виконавець правомірно виніс оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону № 606 за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. З дотриманням наведеного положення закону державним виконавцем обґрунтовано й правомірно було прийнято відповідну постанову.

Наявність на час звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження порушеної відносно боржника справи про банкрутство на підставі ст. 26 Закону № 606, на думку місцевого суду, не було підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, як і арешту майна.

Місцевим судом встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-44/4125-2012 про банкрутство боржника та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

18.04.2012 р. державним виконавцем ВДВС було винесено постанову про арешт коштів боржника.

За змістом ч. 5 ст. 12 Закону № 606 сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження. Як видно з матеріалів скарги, письмову заяву з повідомленням про порушення справи про банкрутство, боржником подано 26.04.2012 р. Таким чином, до цього часу у державного виконавця були відсутні підстави для зупинення виконавчого провадження, відтак постанову про арешт коштів боржника державним виконавцем винесено правомірно.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону № 606 обставинами, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження є порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (в тому числі одержаних від реалізації майна боржника), а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

Як видно з матеріалів справи, після повідомлення боржником про порушення провадження у справі про банкрутство виконавче провадження зупинене не було, зокрема: згідно акту опису й арешту майна від 02.07.2012 р. державним виконавцем було проведено опис майна боржника. За поясненнями сторін описане майно було заставлено боржником в рахунок забезпечення виконання спірного зобов'язання.

Виходячи з наведеного та тієї обставини, що дії державного виконавця стосувались звернення стягнення на заставлене майно, місцевий суд не вбачав підстав для зупинення виконавчого провадження за відсутності передбачених для цього вищезгаданим законом положень.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування судового рішення не знаходить.

Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, адже не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 103, 105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ласуня» залишити без задоволення, ухвалу господарського суду м. Києва від 14.08.2012 р. по справі № 26/303 - без змін.