22/42 Про визнання права на дострокове розірвання договору за зустрічним позовом зобов'язання не чинити перешкод у здійсненні прав за договором оренди - 19.05.2009 Прийняття

У лютому 2008 року Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" про дострокове розірвання договору від 01 листопада 2003 року № 812/8/1800 оперативної оренди нежитлового приміщення.

У квітні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Райдуга" заявило зустрічний позов до Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" про зобов'язання не чинити перешкод у здійсненні прав тимчасового володіння та користування нежилим приміщенням за договором від 01 листопада 2003 року № 812/8/1800 оперативної оренди нежитлового приміщення.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01 вересня 2008 року (суддя Георгієвський В.Д.) залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09 січня 2009 року (судді Тарасенко К.В., Міщенко П.К., Шкурдова Л.М.) по справі № 22/42, первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеними вище процесуальними документами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Райдуга" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні первісного позову Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга", а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" до Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" задовольнити в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Райдуга" обґрунтовує тим, що оскаржувані процесуальні документи прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення та постанова господарських судів відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 2003 року між Закритим акціонерним товариством транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Райдуга" був укладений договір №812/8/1800 оперативної оренди нежитлового приміщення, за умовами якого АТ "Укртатнафта" (орендодавець) надавало у тимчасове оплатне володіння і користування ТОВ "Райдуга" (орендаря) нежиле приміщення їдальні № 4 (інв. №13454) цеху №18 загальною площею 211 м2, що розташоване за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3.

Відповідно до п.1 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності даним кодексом, застосовуються визначені ним правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п.6.1 договору сторони встановили строк найму (оренди) - 12 місяців з моменту прийняття орендованого об'єкту за актом приймання-передачі.

01 листопада 2003 року було складено акт. На підставі п.6.3 договору його дія неодноразово продовжувалася.

Статтею 291 Господарського кодексу України, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Приписами статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку допускається у разі, якщо це передбачено законом або договором.

Аналогічні приписи містяться і у статті 651 Цивільного кодексу України, причому у частині 3 цієї статті зазначено, що у разі односторонньої відмови у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Право на односторонню відмову від договору найму передбачено статтею 782 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до п.6.4 договору від 01 листопада 2003 року №812/8/1800 оперативної оренди нежитлового приміщення встановлюють право на дострокове розірвання даного договору за ініціативою однієї з сторін, крім того необхідно зазначити що це право закріплено і в ч. 3 ст. 651 ЦК України; Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" скористалося правом на дострокове розірвання договору про надання послуг в порядку та у спосіб, встановлений законодавством та за домовленістю сторін; договір є розірваним з 18.02.2008 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райдуга" у своїй касаційній скарзі вдається до суб'єктивного тлумачення норм ЦК України (435-15) , якими передбачено право на розірвання договору у судовому порядку, але при цьому касатор не розмежовує порядок розірвання договору у судовому порядку у випадку, якщо право на дострокове розірвання договору не передбачено умовами договору (в такому випадку суд повинен керуватися нормами ЦК України (435-15) щодо розірвання договору у судовому порядку), та розірвання договору у порядку та на умовах, передбачених договором (в такому випадку в предмет дослідження по справі входить дотримання порядку розірвання договору).

Колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє наведені вище доводи касатора та вважає за необхідне зазначити, що як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції правильно застосовано спосіб захисту, передбачений п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України (визнання права), а не п.7 ч.2 даної статті (припинення правовідношення). Тому доводи щодо неможливості розірвання договору датою, яка передує постановленню судового рішення, стосуються припинення правовідношення (в даному випадку - розірвання договору), а не визнання права (в даному випадку - права на дострокове розірвання договору).

Посилання касатора на необхідність застосування приписів частини 3 статті 653 ЦК України також зроблені без врахування змісту позовних вимог та способу захисту, обраного позивачем та були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. Предметом спору по справі є визнання права на дострокове розірвання договору, а не розірвання договору. Тому доводи касатора в цій частині також є необґрунтованими.

З урахуванням змісту позовних вимог по справі, наявності права на дострокове розірвання договору, доведеності посилань Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на дотримання порядку його розірвання, суд першої та апеляційної інстанцій правомірно дійшов до висновку щодо припинення правовідносин між сторонами з 18.02.2008 року.

Тому задоволення вимоги Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" щодо захисту права на дострокове розірвання договору шляхом визнання його розірваним з 18.02.2008 року не суперечить приписам норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" до Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" судом першої та апеляційної інстанцій правомірно послались на положення договору, ст. 6 та ст. 627 ЦК України, якими встановлений принцип свободи договору.

Зокрема, згідно ст. 6 та ч.1 ст.627 даного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно частини 4 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від виконання цивільного обов'язку у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.01.2009 року та рішення господарського суду Полтавської області від 01.09.2008 року зі справи № 22/42 залишити без змін.