Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.03.2009 р. розгляд касаційної скарги СПД ОСОБА_1. було призначено на 12.05.2009 р.

12.05.2009 р. у судовому засіданні оголошувалась перерва до 19.05.2009 р.

У липні 2008р. РВ ФДМ України по м. Києву звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до СПД ОСОБА_1. про зобов’язання відповідача звільнити та повернути РВ ФДМ України по м. Києву державне нерухоме майно площею 180,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. В. Чорновола, 28/1 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог а.с. 33).

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статті 785 Цивільного кодексу України, статі 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та умови договору обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір оренди спірного державного майна, строком на 11 місяців, з 21.03.2005 р. до 21.02.2006 р. та був пролонгований до 21.01.2007 р.

Листом від 16.01.2007 р. позивач повідомив відповідача, що 21.01.2007 р. закінчується строк дії договору і орендодавець не має наміру продовжувати його дію. Крім того, свою відмову Фонд мотивував, зокрема, постановою Верховної Ради України № 2590 від 31.05.2005 р. (2590-15) "Про невідкладні заходи щодо збереження цілісності лікувального комплексу української дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит".

Проте, відповідачем приміщення звільнено не було.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що відповідач листом від 16.01.2007 р. повідомив лише про припинення дії договору, але орендні відносини між сторонами існували протягом 2007 –2008 років, і позивачем не вчинялися дії щодо виселення відповідача з орендованого приміщення, а відповідач сплачував орендну плату, у зв’язку з чим вважав, що договір є пролонгованим на тих самих умовах і на той же строк, тобто до 21.01.2008 р., і, відповідно, до 21.01.2009 р.

Крім того, відповідач вважав, що постанова Верховної Ради України № 2590 від 31.05.2005 р. (2590-15) не поширюються на спірні правовідносини, оскільки даний договір було укладено до набрання чинності цієї постанови.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.089.2008 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Українську дитячу спеціалізовану лікарню "Охматдит".

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.10.2008 р. (суддя Смирнова Ю.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що лист позивача про закінчення терміну договору надіслано до закінчення дії договору, будь –яких інших листів позивачем не направлялось, а тому відсутні докази дотримання позивачем вимог частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умов пункту 10.5 договору.

За апеляційною скаргою РВ ФДМ України по м. Києву Київський апеляційний господарський суд (судді: Ропій Л.М., Буравльов С.І., Пашкіна С.А.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 29.10.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 27.01.2009 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, зобов’язав СПД ОСОБА_1. звільнити та повернути РВ ФДМ України по м. Києву державне нерухоме майно, площею 180,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції зазначав, зокрема, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку попередив відповідача про припинення дії договору оренди листом від 16.01.2007 р., а тому, відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 2 статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди припинив свою дію 21.01.2007 р.

СПД ОСОБА_1. подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 29.10.2008 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги те, що постанова Верховної Ради України № 2590 від 31.05.2005 р (2590-15) . не поширюються на спірні правовідносини, оскільки даний договір було укладено до набрання чинності цієї постанови.

Заявник касаційної скарги вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано те, що оскільки позивач не звертався з заявою про припинення чи зміну умов договору до відповідача у встановлені пунктом 10.5 договору та статтею 17 Закону України "Про оренд державного та комунального майна"строки та не заявляв позов про припинення чи зміну умов договору, то договір був пролонгований до 21.01.2008 р. та до 21.01.2009 р., а тому вимоги фонду про примусове звільнення орендованої площі є необґрунтованими.

Українська дитяча спеціалізована лікарня "Охматдит" просило відмовити у задоволенні касаційної скарги вказуючи на те, що строк дії договору оренди закінчився, а лікарня, як балансоутримувач спірного майна, проти продовження строку його дії.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, а також правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 21.03.2005 р. між РВ ФДМ України по м. Києву та СПД ОСОБА_1. було укладено договір оренди № 1593 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого РВ ФДМ України по м. Києву передав, а СПД ОСОБА_1. прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 180,0 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1.

Приміщення було передано за актом приймання –передачі від 21.03.2005 р.

Пунктом 10.1 сторони погодили, що даний договір укладено строком на 11 місяців з моменту його підписання.

Дія договору продовжена до 21.01.2007 р. за згодою сторін.

Згідно з пунктом 10.5 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом 1 місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих же умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Листом від 16.01.2007 р. № 30-04/203 РВ ФДМ України по м. Києву повідомив відповідача про те, що строк дії договору № 1593 закінчується 21.01.2007 р. і зазначив, що намірів продовжувати договір на новий строк з огляду на постанову Верховної Ради України № 2590 від 31.05.2005 р. (2590-15) "Про невідкладні заходи щодо збереження цілісності лікувального комплексу української дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" у нього не має.

Судами встановлено, що вказаний лист на адресу відповідача було відправлено 19.01.2007 р., про що свідчать матеріали справи.

Відповідно до пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами пункту 1 статті 763 вказаного кодексу договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Особливості найму окремих видів майна встановлюється Цивільним кодексом України (435-15) або іншим Законом ( пункт 3 статті 760 Кодексу).

Таким законом по відношенню до спірного договору оренди є Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10.04.92 р. (2269-12)

За приписами частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Порядок пролонгації дії договору оренди комунального майна визначений в пункті 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", відповідно до вимог якої, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що вони не визначають обов’язку для орендодавця процедуру припинення договору оренди, а регулюють наслідки відсутності волевиявлення орендодавця протягом обумовленого терміну. При цьому відповідне волевиявлення орендодавця може бути висловлено ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що РВ ФДМ України по м. Києву у встановленому чинним законодавством порядку попередив відповідача про припинення дії договору, у зв'язку з чим договір оренди припинив свою дію 21.01.2007 р.

Під час здійснення апеляційного провадження судом також було встановлено, що пунктом 5.7 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору відповідач зобов’язаний повернути позивачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, проте, після закінчення строку договору оренди відповідач спірне приміщення не звільнив, не передав його позивачу в установленому законодавством і договором порядку.

Враховуючи приписи законодавства та встановлені під час здійснення апеляційного провадження обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок Київського апеляційного господарського суду щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до оцінки доказів у справі, розгляд яких за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. у справі № 3/286 залишити без змін, а касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 - без задоволення.