1/100-26/14 Про визнання недійсним кредитного договору - 14.05.2009 Прийняття

Закрите акціонерне товариство "ГАЛКА-Дрогобич" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області про визнання недійсним кредитного договору № 10/1 від 01.04.2003 року з моменту укладення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 11.05.-30.05.2006 року (суддя Деркач Ю.Б.) у справі № 1/100-26/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи судове рішення, суд першої інстанції з посиланням на статтю 374 Цивільного кодексу УРСР, зазначає, що непередача грошей за кредитним договором є підставою для визнання його неукладеним, а не визнання його недійсним. При цьому, позовні вимоги не змінювались. Зазначено судом і те, що ухвалою господарського суду Львівської області від 23.09.2004 року у справі №1/618-20/253 затверджено мирову угоду укладену між сторонами, згідно з якою позивач визнає факт укладення кредитного договору від 01.04.2003 року № 10/1 та визнає заборгованість по цьому договору. Врахувавши вимоги статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року (головуючий суддя Кузь В.Л. судді - Юркевич М.В., Городечна М.І.) у справі № 1/100-26/14 постанова Господарського суду Львівської області від 11.05.-30.05.2006 року у справі № 1/100-26/14 скасована; прийнято нове рішення; позов Закритого акціонерного товариства "ГАЛКА-Дрогобич" задоволено; визнано недійсним кредитний договір № 10/1 від 01.04.2003 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Закритим акціонерним товариством "ГАЛКА-Дрогобич".

Постанова суду мотивована тим, що за умовами спірного договору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області виступало не як суб’єкт владних повноважень, а оспорюваний договір по своїй суті є цивільно-правовою угодою, що виникла на підставі договору оренди і не є актом в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства. А тому дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення у вигляді постанови прийнято з порушенням норм процесуального права. Зокрема, апеляційним судом зазначено, що оскільки відповідач мав на меті передати позивачу за кредитним договором від 01.04.2003 року №10/1 лише дебіторську та кредиторську заборгованість, а не грошові кошти, при цьому реальний розмір такої заборгованості Дрогобицького солевиварювального заводу станом на 01.04.2003 року не було визначено, то такий договір був укладений всупереч вимогам статті 374 Цивільного кодексу УРСР, статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", пункту 5 Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 року № 625 (625-95-п) , а відтак є недійсним з моменту його укладення.

Не погоджуючись з постановою суду, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року у справі № 1/100-26/14 Господарського суду Львівської області, в якій просило вказану постанову у справі скасувати, а постанову Господарського суду Львівської області від 11.05.-30.05.2006 року у справі № 1/100-26/14 залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник зазначає про те, що апеляційним господарським судом не враховано, що процедура укладення кредитного договору є елементом (складовою частиною) укладення договору оренди цілісного майнового комплексу і здійснена чітко з дотриманням вимог Методики оцінки об’єктів оренди та відповідно до процедур, визначених Порядком надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2008 року (головуючий суддя Муравйов О.В., судді –Полянський А.Г., Фролова Г.М.) у справі № 1/100-26/14 касаційну скаргу РВ ФДМУ по Львівській області задоволено частково; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року скасовано; справу передано до Львівського апеляційного господарського суду для виконання Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Постановою Верховного Суду України від 17.03.2009 року касаційну скаргу ЗАТ "ГАЛКА-Дрогобич" задоволено; постанову Вищого господарського суду України від 18.11.2008 року у справі № 1/100-26/14 скасовано; справу передано до Вищого господарського суду України для розгляду по суті касаційної скарги РВ ФДМ України по Львівській області.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв’язку з визнанням недійсним укладеного між сторонами кредитного договору. У даному випадку Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області виступало не як суб’єкт владних повноважень, а спірний договір є цивільно-правовою угодою.

Має місце спір про право, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства. За таких обставин позиція суду апеляційної інстанції про порушення господарським судом Львівської області норм процесуального права в частині розгляду даного спору в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , є обґрунтованою.

Проте, висновок апеляційної інстанції стосовно того, що зміст спірного договору суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, є передчасним, оскільки суд дійшов такого висновку при неповному встановленні обставин справи, що є порушенням вимог ст. 43 ГПК України.

Процедура укладення договору оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , Постановою Кабінету міністрів України №629 від 10.08.1995 року "Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів" (629-95-п) (надалі Методика).

01.04.2003 між Регіональним відділенням (Орендодавець) та ЗАТ "Галка –Дрогобич" (Орендар) укладено договір оренди №10 цілісного майнового комплексу державного підприємства Дрогобицький солевиварювальний завод (Договір оренди).

Відповідно до розділу 1 Договору оренди Орендодавець передає, Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного підприємства Дрогобицький солевиварювальний завод, склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 31.01.2003, вартість якого становить 2 853,3 тис. грн. Грошові кошти та цінні папери, з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості, що становить 96,6 тис. грн., передаються Орендареві в користування на умовах кредитного договору, що укладається одночасно з підписанням цього договору і є його невід’ємною частиною.

01.04.2003 між Регіональним відділенням та ЗАТ "Галка –Дрогобич" укладено кредитний договір №10/1, відповідно до якого ЗАТ "Галка –Дрогобич" передаються в користування на умовах кредиту грошові кошти державного підприємства Дрогобицького солевиварювального заводу для здійснення господарської діяльності акціонерного товариства відповідно до умов Договору оренди на суму 96,6 тис. грн. строком на один рік та 9 місяців.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем.

Відповідно до п.4 Методики оцінку цілісного майнового комплексу підприємства здійснює відповідна комісія на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням всіх передбачених законодавством переоцінок і дооцінок.

Пунктом 5 Методики передбачено, що оцінка цілісного майнового комплексу підприємства здійснюється у такій послідовності: проведення інвентаризації всього майна підприємства з переоцінкою вартості необоротних активів у разі, якщо це не було зроблено раніше (1 розділ балансу); складання передавального балансу; складання акта оцінки цілісного майнового комплексу.

За результатами інвентаризації цілісного майнового комплексу, з метою здійснення оцінки, до комісії з оцінки надаються відповідні документи, зокрема баланс підприємства, аудиторський висновок та інші. Одночасно з проведенням інвентаризації здійснюється у встановленому законом порядку аудиторська перевірка стану бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності на підприємстві, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду.

Згідно з п.13 Методики вартість майна, що надається орендареві на умовах кредиту відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", визначається шляхом підсумовування балансової вартості цінних паперів і залишку коштів у касі, на розрахункових рахунках у банках, дебіторської заборгованості за вирахуванням кредиторської заборгованості.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує суму залишку коштів у касі та на розрахункових рахунках у банках, суму дебіторської заборгованості, в кредит надаються лише цінні папери за балансовою вартістю, а у разі їх відсутності сума залишку коштів у касі та на розрахункових рахунках у банках передається орендареві, для погашення кредиторської заборгованості підприємства без укладення договору кредиту на підставі внесення відповідної умови до договору оренди.

Згідно з ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар стає правонаступником прав та обов’язків підприємства відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу - також правонаступником прав та обов’язків підприємства, пов’язаних з діяльністю цього структурного підрозділу.

Розглянувши спір, апеляційний суд зазначені вимоги законів не врахував та усупереч вимогам ст.ст. 4-3, 38, 43 ГПК України, не встановив обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме: не встановив чи було дотримано при передачі відповідачем позивачу в оренду ЦМК процедуру оцінки державного майна та передачі його в оренду, зокрема кредиторської заборгованості на підставі спірної угоди; не витребував у сторін і не дослідив належних доказів (бухгалтерських документів, інвентаризаційних матеріалів, аудиторського висновку тощо) на підтвердження підстав визначення на дату укладення спірного договору розміру кредиторської заборгованості саме в сумі 96,6 тис.грн.

Рішення місцевого господарського суду також ухвалене без встановлення обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та, крім того, розглянуто у невірно обраній процесуальній процедурі.

Касаційна інстанція також відзначає, що обставини укладення сторонами мирової угоди не входять до предмету доказування в даній справі, оскільки такий факт відбувся після укладення спірного договору дійсність якого перевіряється на предмет відповідності закону на момент його укладення.

За таких обставин усі судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та виконати всі вимоги процесуального законодавства.